Рішення № 97208089, 27.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 р. Справа№200/4261/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправною бездіяльності Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування рішення № 113 Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії за віком від 02.10.2020 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.12.2019 року у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, стягнення з Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області коштів в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовив в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування рішення № 113 Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії за віком від 02.10.2020 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.12.2019 року у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, стягнення з Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області коштів в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовив в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 03.09.2014 року вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. До виїзду за кордон мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . 04.12.2019 року її представники звернулись до відповідача з заявою про призначення пенсії, за результатом розгляду якої було отримано рішення відповідача № 33024/03 від 24.12.2019 року, відправлене листом № 33025/03 від 24.12.2019 року, у відповідності до якого відповідач відмовив у розгляді заяви позивача про призначення пенсії. Позивач зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі № 200/691/20-а було зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 04.12.2019 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. Рішенням № 113 від 02.10.2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії через ненадання документу, що посвідчує особу відповідно до вимог Порядку № 22-1. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її конституційне право на отримання пенсії. З огляду на вказані обставини позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити їй пенсію, оскільки досягла віку та має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058.

Крім того, позивач зазначає, що протиправні дії щодо не призначення їй пенсії та не виплати їй належних сум призвели до спричинення їй страждань та приниження у вигляді болі, душевних мук, тривог стосовно долі її майна, страху ніколи не отримати, занепокоєння пов`язаного з думками стосовно цього, котрі разом з тривалою невизначеністю з цього приводу приводить до її стресового стану, розчарування, відчуття несправедливості, та змушують її відчувати інші негативні страждання, заподіяні їй незаконними рішеннями або діями або бездіяльністю відповідача, посилені багатократно об`єктивними обставинами її віку, наносять їй моральну шкоду. З огляду на викладені обставини позивач просив суд стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

ОСОБА_1 04.12.2019 року звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно заяви представника позивача до Пенсійного фонду України від 03.12.2019 року вих. № 5774 перед виїздом за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому заявником для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надана копія закордонного паспорту, в якому не передбачена відмітка про місце проживання на території України. Відповідач зазначив, що для розгляду документів ОСОБА_1 щодо призначення пенсії, необхідно надати документи та докази згідно Порядку № 22-1. За таких обставин управлінням було прийнято рішення у відмові в розгляді заяви ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 (а.с. 47-63).

Позивач 03.09.2014 року виїхала за кордон до Ізраілю на постійне місце проживання, де була прийнятий на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраіль.

04 грудня 2019 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України з підстав призначення пенсії за віком (а.с. 94-96).

Відповідно до рішення від 24 грудня 2019 року позивачу було відмовлено в призначені пенсії у зв`язку з тим, що заявником для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надана копія закордонного паспорту, в якому не передбачена відмітка про місце проживання на території України. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи заявником не надана. Для розгляду документів ОСОБА_1 , щодо призначення пенсії необхідно надати документи та докази згідно до вимог Порядку 22-1 (а.с. 98-100).

Позивач не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії від 24 грудня 2019 року звернулась до суду з позом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/691/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85113, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25, код ЄДРПОУ 42171400) про визнання неправомірним рішення № 33024/03 від 24.12.2019 року, зобов`язання розглянути заяву та винести рішення щодо призначення виплати пенсії задоволено частково (а.с. 102-106).

Визнано протиправним та скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 грудня 2019 року про відмову в розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

Зобов`язано Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, яка надійшла до управління 04 грудня 2019 року, та прийняти рішення відповідно до вимог Порядку оформлення та подання документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.

Стягнуто з Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду 27 серпня 2020 року у справі № 200/261/20-а апеляційну скаргу Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/691/20-а повернуту апелянту.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року набуло законної сили 27 серпня 2020 року.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вимог рішення суду від 02 березня 2020 року у справі № 200/261/20-а Костянтинівсько - Дружківським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 113 про відмову в призначенні пенсії за віком від 02 жовтня 2020 року (а.с. 41-43).

Як вбачається з рішення відповідача, позивач звернувся до управління з наступними документами: копія трудової книжки від 16.08.1982 року НОМЕР_3 ; копія закордонного паспорту НОМЕР_4 , виданого 16.04.2014 року органом видачі 1402; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру № 111956; копія довіреності представників від 20.08.2019 року; копія свідоцтва про репатріацію № НОМЕР_5 , копія диплому від 28.06.1982 року НОМЕР_6 , копія свідоцтва про зміну прізвища, імені, по - батькові НОМЕР_7 , заява про виплату пенсії на поточний банківський рахунок від 20.08.2019 року.

В обгрунтування рішення зазначено, що відповідно заяви представника за дорученням від імені ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України від 03.12.2019 року вих. № 5774 перед виїздом за кордон заявник мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . Заявником для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надана копія закордонного паспорту, в якому не передбачена відмітка про місце проживання на території України. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи заявником не надана. Також, у рішенні зазначено, що ОСОБА_1 для призначення пенсії необхідно надати документи та докази згідно до вимог порядку 22-1.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності допущеної відповідачем бездіяльність, яка полягає у не призначенні пенсії.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Статтею 46, пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 5.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону України від 9.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.05 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1, надалі по тексту в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Отже, заява про призначення пенсії може бути подана особисто заявником або його представником, повноваження якого підтверджені у встановленому законодавством порядку.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 127/20588/17.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 встановлено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При поданні документів для призначення пенсії відповідачу надавалися копія трудової книжки від 16.08.1982 року НОМЕР_3 ; копія закордонного паспорту НОМЕР_4 , виданого 16.04.2014 року органом видачі 1402; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру № 111956; копія засвідчення підпису від 07.02.2019 року; копія довіреності представників від 07.02.2019 року; копія диплому від 28.06.1982 року ИВ-І № 171094, перелік наданих інших документів, уточнюючих довідок із зазначенням номеру та дати їх видачі, подання яких, підтверджує відповідач у своєму рішенні.

Окрім того, як зазначає позивач, 04 грудня 2019 року представником позивача особисто були надані до управління оригінали всіх документів, для огляду та засвідчення копій, та надано оригінал апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 для призначення пенсії. Даний факт відповідачем не спростовано.

Таким чином, документи для призначення пенсії ОСОБА_1 подані в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у призначенні пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.

Крім того, всі надані документи були засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджена печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003 року.

Окрім того, виходячи з предмета цього спору, суд, надаючи правову оцінку спірному рішенню пенсійного органу, перевіряє відповідність такого рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом, що їх видав, конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень є можливим лише у разі достатнього та належного обґрунтування таким суб`єктом підстав та умов, що передували ухваленню рішення.

Невиконання відповідним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Так, мотивуючи рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідач виходив з того, що разом із заявою від 04.12.2019 про призначення пенсії надано копію закордонного паспорту, в якому не передбачена відмітка про місце проживання на території України та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи заявником не надана.

Однак, таке твердження суд визнає безпідставним, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України від 11.12.03 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.

Відтак, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, так як відповідно до конституційних принципів України право на пенсійне забезпечення гарантується громадянам України незалежно від того, де проживає така особа.

У рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційним Судом України було встановлено, що громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, мають рівні права з іншими громадянами України на пенсійне забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Такий паспорт було надано представником ОСОБА_1 при зверненні до Пенсійного фонду України 04 грудня 2019 року, що підтверджує відповідач у своєму рішенні.

У паспортному документі зазначено дату народження особи та міститься відмітка, що позивач перебуває на консульському обліку в Державі Ізраїль, що, на думку суду, повністю відповідає вимогам, зазначеним у Порядку №22-1, щодо підтвердження особи позивача, його віку та місця проживання, а також наявності громадянства України.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що дата закінчення строку дії закордонного паспорту НОМЕР_4 - 16 квітня 2024 року.

Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача на ненадання позивачем до заяви про призначення пенсії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з огляду на те, що статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, визначено поняття "внутрішньо переміщеної особи", а саме, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Враховуючи те, що позивач 03.09.2014 року виїхав за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраїль, на нього не розповсюджуються дія Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

В контексті викладеного, суд зазначає, що позивач має всі необхідні умови і має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1

Відповідно до приписів ст. 40-44 Закону № 1058, органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

За правилами п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з п.4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до п.4.7 цього ж Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Отже, відповідач в рамках повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення пенсій позивачу.

При цьому у відповідача є право отримувати документи від підприємств для підтвердження заробітної плати та страхового стажу.

Між тим, в спірному випадку відповідач, приймаючи рішення від 02 жовтня 2020 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком фактично не розглянув по суті заяву позивача про призначення пенсії і не надав необхідної оцінки поданим до заяви документам.

Втім, згідно наведених вище правових норм саме відповідач є уповноваженим органом для призначення пенсії, до компетенції якого і входить розгляд поданих особою документів.

Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким у встановленому порядку не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність у позивача права на призначення пенсії.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Отже, враховуючи, що у даній справі має бути надана оцінка лише тим обставинам, які відповідач зазначив в рішенні від 02.10.2020, посилаючись на порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій, відсутність у закордонному паспорті відмітки про місце проживання позивача на території України та ненадання позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, дотримання інших умов для призначення пенсії органом Пенсійного фонду не перевірялось.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення № 113 відповідача від 02 жовтня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу та зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву позивача від 04 грудня 2019 року про призначення пенсії за віком та надати належну оцінку поданим до заяви документам, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, слід зазначити, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення пенсії, на переконання суду, свідчить про її передчасність, оскільки в даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на призначення пенсії, що відноситься до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України. Тобто, приймаючи рішення відповідач повинен на підставі поданих позивачем документів визначити достатність або відсутність підстав для призначення пенсії позивачу.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.

Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Беручи до уваги те, що на час розгляду справи питання про наявність страхового стажу для призначення пенсії за віком не розглядалось, пенсійні виплати не призначені, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.

З приводу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 47 Закону №1105, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Суд зазначає, що наразі страхові виплати позивачу не призначено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при призначенні (відновленні) страхових виплат буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов`язання здійснити страховів виплати з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 у справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 у справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Стосовно вимоги позивача стягнути на її користь кошти в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних, достатніх, достовірних доказів на підтвердження розрахунку суми моральної шкоди, завданою бездіяльністю пенсійного органу.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 200000 грн., завданої протиправною бездіяльністю відповідача щодо не призначення пенсії.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині визнання протиправним та скасування рішення № 113 Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про відмову в призначенні пенсії за віком від 02 жовтня 2020 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року про призначення пенсії за віком та надати належну оцінку поданим до заяви документам, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 454 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування рішення № 113 Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії за віком від 02.10.2020 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.12.2019 року у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, стягнення з Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області коштів в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовив в призначенні пенсії ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 113 Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про відмову в призначенні пенсії за віком від 02 жовтня 2020 року.

Зобов`язати Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 42171400) розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП НОМЕР_2 ) від 04 грудня 2019 року про призначення пенсії за віком та надати належну оцінку поданим до заяви документам, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання Костянтинівсько - Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.12.2019 року у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, стягнення з Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області коштів в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовив в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171400, адреса: вул. Ціолковського, б. 25, м. Костянтинівка, Донецька область, 85113) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Повний текст рішення складено та підписано 27 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська