Рішення № 97208050, 27.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року Справа № 160/6523/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні до страхового пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 03.11.1994 р. - 30.11.1994 р. - «АЗОТ» (28 дн.); з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.), незаконними та протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового страхового стажу позивача за Списком №1, періоди з 10.11.1985 р. - 08.01.1988 р. військова служба в армії (2 р. 1 м. 29 дн.), а також: з 03.11.1994 р. - 20.11.1994 р. - «АЗОТ» (28 дн.); з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.), всього: 3 р. 8 м. 20 дн. та перерахувати позивачу вже призначену пенсію за віком з 16.03.2016 р.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 в січні 2021 року отримав лист відповідача від 05.01.2021 року, яким повідомлено, що загальний страховий стаж становить 46 років 9 місяців 1 день, в тому числі по списку №1-10 років. Також, в листі вказано, що період проходження служби в армії враховується для визначення права на пільгову пенсію, але коефіцієнт стажу в подвійному розмірі не враховується, а технікум не відноситься до закладу професійно-технічної освіти, тому не враховується для пільгового стажу. Позивач не погоджується з таким обрахунком пільгового стажу та зазначає, що на теперішній час позивача протиправно позбавлено вищевказаних періодів роботи, які відносяться до пільгового стажу, та права на перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу вказаних періодів. Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 27.04.2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року вручена представнику відповідача 12.05.2021 року в приміщенні суду, що підтверджується розпискою про отримання копії ухвали від 27.04.2021 року.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач 19.11.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою з питання перерахунку пенсії.

05.01.2021 року відділом перерахунків пенсій №1 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №218-24075/Б-01/8-0400/21, якою повідомлено, що загальний страховий стаж позивача становить 46 років 9 місяців 1 день, в тому числі по списку №1 - 10 років.

Стосовно зарахування до пільгового стажу роботи періоду служби в армії, в листі вказано, що цей стаж враховується для визначення права на пільгову пенсію за списком №1. В подвійному розмірі в коефіцієнт стажу не враховується. Технікум не відноситься до закладу професійно-технічної освіти, тому навчання в технікумі не враховується для визначення права на пільгову пенсію.

02.03.2021 року відділом застосування пенсійного законодавства управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на звернення позивача надано відповідь, оформлену листом №6271-3378/Б-01/8-0400/21, в якому повідомлено, що період навчання в технікумі не враховується до пільгового стажу при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки відповідно до статті 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» технікуми не належать до професійно-технічних закладів. Періоди проходження строкової військової служби, навчання за спеціальністю додатково до страхового стажу не зараховуються.

В листі вказано, що згідно довідок уточнюючих пільговий стаж (такі довідки видаються за встановленою формою із зазначенням кількості підтверджуваного пільгового стажу (років, місяців, днів)) від 05.02.2016 року № 023-182, № 023-183, виданих ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» позивач працював у шкідливих умовах праці за Списком №1 з 30.07.1984 року по 31.08.1984 року, з 01.09.1984 року по 24.11.1984 року, з 23.08.1985 року по 29.09.1985 року, з 13.02.1988 року по 14.08.1988 року, довідок від 20.01.2016 року №018-1-34, №018-1-35, виданих ПАТ «ДніпроАЗОТ» з 29.08.1988 року по 02.11.1994 року, з 01.12.1994 року по 31.12.1994 року, довідки від 27.01.2016 року №6, виданої ПАТ «Хімдивізон» з 20.11.1996 року по 01.11.1999 року, з 07.02.2000 року по 10.05.2000 року.

До пільгового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано період роботи з 03.11.1994 року по 30.11.1994 року, у зв`язку з тим, що позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, про що зазначено у довідці від 20.01.2016 року № 018-1-34.

Враховуючи вищевикладене, в листі зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 46 років 9 місяців 1 день (зарахований по 29.02.2016 ), в тому числі пільговий стаж по Списку № 1 - 10 років 0 місяців 0 днів (36 років 9 місяців 1 день (страховий стаж) + 10 років (стаж по Списку №1)).

Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії розрахований за період 01.03.1991 року по 29.02.1996 року та за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 року по 29.02.2016 року, складає 8341,01 грн. (3764,40 грн. - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014-2016 роки х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,53706 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації).

Не погоджуючись з відповідним обрахунком пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно статті 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуруються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

При наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок за кожний повний рік цих робіт пенсійний вік, встановлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" знижується на 1 рік.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

В листі №6271-3378/Б-01/8-0400/21 від 02.03.2021 року відділом застосування пенсійного законодавства управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вказано, що позивачу до пільгового стажу не зараховано:

- період військової служби в армії з 10.11.1985 року по 08.01.1988 року;

- період роботи з 03.11.1994 року по 30.11.1994 року через перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, про що зазначено у довідці від 20.01.2016 року № 018-1-34.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії № НОМЕР_2 від 03.08.1984 року позивач працював на посадах, які дають право для призначення пенсії по списку № 1 у спірний період, не зарахований відповідачем:

- з 03.11.1994 року по 30.11.1994 року апаратником перегонки відділення ТДІ «АЗОТ» (28 днів), робоче місце атестовано наказом по підприємству від 18.07.1994 року №446.

Не зараховуючи вказаний період роботи позивача до пільгового стажу, відповідачем зазначено, що позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, про що зазначено у довідці від 20.01.2016 року № 018-1-34.

Відповідно до пункту «а» статті 3 Закону №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996, в редакції, чинній в 1997 році, за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 6 вересня 1996 року, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є підприємства незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності та галузевої належності, у тому числі з іноземними інвестиціями, релігійні організації, фермерські (селянські) господарства, об`єднання громадян.

Згідно з пунктом 5.1 вказаної Інструкції, обчислення внесків до Пенсійного фонду здійснюється платниками щомісячно за тарифами, передбаченими пп.4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9 цієї Інструкції. При цьому не мають значення джерела фінансування, виплат, статті витрат і види платіжних документів (розрахунково-платіжні відомості, особові рахунки, за якими проводились розрахунки по оплаті праці).

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26.06.1997, платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є, в тому числі, суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26.06.1997, об`єктом оподаткування збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян).

Суд зазначає, що при вирішенні вказаного питання щодо зарахування періоду роботи позивача під час перебування його у відпустці без збереження заробітної плати підлягають застосуванню роз`яснення Міністерства соціальної політики України, оформленого листом № 713/039/161-16 від 08.02.2016, час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

Позивач перебував у відпустці без збереження заробюітної плати з 03.11.1994 року по 30.11.1994 року, що підтверджується довідкою форми РС-право, в якій зазначено код ЄДРПОУ підприємства, яким нараховувався заробіток за цей період - 00000000.

Проте, суд вказує на те, що цей період не перевищує 1 місяця, а тому у відповідності до роз`яснення Міністерства соціальної політики України, оформленого листом №713/039/161-16 від 08.02.2016 року підлягає зарахуванню до пільгового стажу.

Відтак, суд вважає протиправними дії відповідача щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 03.11.1994 року по 30.11.1994 року апаратником перегонки відділення ТДІ «АЗОТ» (28 днів) до пільгового стажу.

Стосовно зарахування періоду військової служби, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Нормами абзацу 1 частини 1 статті 8 Закону України від 20.12.1991 №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Отже, за приписами Закону №1058 встановлено, що до страхового стажу додатково зараховується по одному року за кожний рік стажу саме роботи, зайнятість на яких дає давала та дає право на пенсію на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 109 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року, при призначенні пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах, служба в військах і органах ВЧК, ОГТГУ, НКВС, НКДБ, МДБ, Комітету державної безпеки СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік, служба в органах міліції прирівнюється за вибором особи, яка звертається за пенсією, до роботи, яка передувала службі чи безпосередньо слідувала за нею. При цьому зазначені періоди враховуються в розмірі, який не перевищує наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах чи пільгових розмірах.

При цьому, необхідно відмітити те, що 2 червня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби», який набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії № НОМЕР_2 від 03.08.1984 року позивач проходив військову службу у Радянській армії з 10.11.1985 року по 08.01.1988 року.

При цьому, судом встановлено, що позивач до призову в Радянську армію та після призову працював в Дніпропетровському металургійному комбінаті на посаді, що дає право на призначення пільгової пенсії за списком №1.

Отже, у відповідності до зазначених норм законодавства, позивач має право на зарахування періоду військової служби до пільгового стажу роботи, а тому відмова відповідача зарахувати період проходження військової служби з 10.11.1985 року по 08.01.1988 року до стажу, що дає право на обрахунок пільгової пенсії, є протиправною.

Стосовно позовних вимог про зарахування періодів роботи з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.), всього: 3 р. 8 м. 20 дн., суд зазначає, що з роздруківки з електронної пенсійної справи позивача форми РС-право, встановлено, що відповідачем не були зараховані вказані періоди.

Проте, відповідачем не було надано жодних обґрунтувань підстав незарахування вказаних періодів до пільгового стажу позивача.

Суд зазначає, що вказані періоди роботи позивача підтверджуються відомостями з його трудової книжки серії № НОМЕР_2 від 03.08.1984 року, довідками, що підтверджують пільговий характер роботи позивача від 02.09.2020 року №73, видана АТ «Хімдивізіон», від 20.05.2020 року №127, №018-1-326, №018-1-327, №018-1-328, , видана АТ «Дніпроазот».

З уточнюючих довідок встановлено, що робоче місце позивача за період роботи з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.) атестовані та відповідають Списку №1, який встановлений постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11.03.1994 року №162.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Таким чином, підстав для неврахування вказаних періодів роботи позивача при призначенні пільгової пенсії, відповідачем не наведено, а тому відповідні дії є протиправними.

Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав позивача необхідно задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового страхового стажу позивача за Списком №1, періоди з 10.11.1985 р. - 08.01.1988 р. військова служба в армії (2 р. 1 м. 29 дн.), а також: з 03.11.1994 р. - 20.11.1994 р. - «АЗОТ» (28 дн.); з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.), всього: 3 р. 8 м. 20 дн.

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Отже, судом під час розгляду справи встановлено триваюче порушення прав позивача з моменту призначення пенсії, що виразилось у неврахування відповідачем пільгових періодів роботи позивача, та неврахуванням до пільгового стажу позивача періоду військової служби, з огляду на викладене, суд вважає, що для остаточного вирішення спору та відновлення порушених прав позивача необхідно задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачу вже призначену пенсію за віком з 16.03.2016 року.

Стосовно строку звернення до суду з позовною вимогою про перерахунок пенсії з 16.03.2016 року, суд зазначає, що норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18).

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 10.04.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу за Списком №1 періодів роботи з 03.11.1994 р. - 30.11.1994 р. - «АЗОТ» (28 дн.); з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №1, періоди з 10.11.1985 р. - 08.01.1988 р. військова служба в армії (2 р. 1 м. 29 дн.), а також: з 03.11.1994 р. - 20.11.1994 р. - «АЗОТ» (28 дн.); з 01.01.1995 р. - 18.03.1996 р. - «АЗОТ» (1 р. 2 м.18 дн.); з 02.11.1999 р. - 06.02.2000 р. - ДП «Екоантилід» (3 м. 5 дн.).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 16.03.2016 року, з урахуванням зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати з оплати судового збору у сумі 908 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова