Рішення № 97207989, 27.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року Справа № 160/4910/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 року № 4-11390/15-20-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти законне рішення у встановлений законодавством термін до одного місяця.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Відповідач розглянув клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та видав наказ, яким відмовив позивачу у видачі дозволу у зв`язку з тим, що іншій особі надано дозвіл на розроблення проекту. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави для відмови як надання дозволу на розроблення проекту іншій особі. Просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 05.05.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

11.05.2021 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області було надано позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність саме для уникнення конфлікту у зв`язку з тим, що запитувана земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, яка зареєстрована 29.10.2014 року в Державному земельному кадастрі на підставі розробленого ТОВ «Приватна земельна компанія» проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та заяви про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 від 29.10.2014 року. Зазначає, що саме ОСОБА_2 , у відповідності до вимог ст. 118 ЗК України, першою отримано дозвіл на розроблення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, яка входить в межі земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055. Зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

25.05.2021 року на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій вона посилається на протиправність дій відповідача з підстав, викладених у позовній заяві. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 27.08.2020 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням від про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області (вх. ГУ Т-9350/0/21-20 від 31.08.2020 року), згідно вимог ст. ст. 15-1, 118, 121, 122 Земельного кодексу України.

До вказаного клопотання були додані: завірені копії паспорту громадянина України та

індивідуального податкового номеру платника податків, а також графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, отримані з Публічної кадастрової карти України в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, що відноситься до категорії земель із цільовим призначенням - землі запасу (www.map.land.gov.ua).

Розглянувши клопотання позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області було прийнято наказ від 28.10.2020 року № 4-11390/15-20-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» іншій особі, згідно з поданим клопотанням та графічними матеріалами.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її права, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України).

За змістом частини 1, 2, 3 статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 ЗК України).

За правилами частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, ЗК України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою може порушувати права іншої особи, яка вже отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою, виходячи з такого.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Цей порядок полягає в такому: зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).

За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у власність, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки.

Передача у власність земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом відведення земельної ділянки у власність.

Отже, право власності виникає лише із моменту проведення державної реєстрації земельної ділянки.

До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості передачі землі у власність в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Етапи цих переговорів такі: звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про передачу їй у власність земельної ділянки (предмет якої на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу. У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України "Про землеустрій").

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет власності. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

У постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18), від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28-цс 20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, позовна вимога в частині визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 року № 4-11390/15-20-СГ, підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

У справі, що розглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовані статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою затвердженні щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або відмовити, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційним.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд погоджується з доводом позивача, що належним способом захисту їх прав є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти законне рішення у встановлений законодавством термін до одного місяця.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а тому позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, тому судові витрати в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дана складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 року № 4-11390/15-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (вул. Філософська, буд. 39А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39835428) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти законне рішення у встановлений законодавством термін до одного місяця.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (вул. Філософська, буд. 39А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39835428) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна