Ухвала суду № 97194314, 26.05.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4734/18 1-кп/335/91/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Лиса Ю.О.,

процесуальних прокурорів Ульянова М.О., Бабіч О.І., Юзько Н.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника адвоката Лихосенко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, клопотання адвоката Лихосенко Є.О. про визнання очевидно недопустимими доказів – протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії – аудіо-, відеоконтролю особи від 10.03.2019 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Макарова В.О. перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України.

24.05.2021 року у судовому засідання захисник обвинуваченого – адвокат Лихосенко Є.О. заявив клопотання про визнання доказів – Протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії аудіо-, відеоконтролю особи від 10.03.2019 року, в обґрунтування якого зазначив наступне.

У судовому засіданні, прокурором, відповідно до встановленого судом порядку, було надано для долучення до матеріалів справи Протокол за результатами проведення негласної слідчої дії – аудіо-, відеоконтролю від 10.03.2019 року.

Захисник зазначає, що виходячи із матеріалів справи, вказана негласна слідча (розшукова) дія повинна була проводитись відповідно до ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду № 105т від 09.01.2019 року, після отримання якої слідчий письмово доручив оперуповноваженим ГВ БКОЗ УСБУ в Запорізькій області проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 .

Проте, вказана ухвала слідчим оперативному підрозділу не надавалась взагалі. Однак, у протоколі за результатами проведення негласної слідчої дії від 10.03.2019 року, оперуповноваженим ОСОБА_2 зазначено, що протокол складено в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12019080000000004 від 05.01.2019 року на виконання ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду № 105т від 09.01.2019 року.

Також захисник зазначає про те, що матеріали НСРД надійшли з Відділу оперативного документування УСБУ в Запорізькій області і знаходяться на DVD-R дисках, реєстр 59/3/3-62т, 63т, 64т від 23.01.2019, № 59/3/3-103т, 104т, 105т від 06.02.2019, № 59/3/3-127 від 11.02.2019 року, № 59/3/3-128т, 129т від 12.02.2019 року, №59/3/3-136т від 18.02.2019 року. В протоколі вказано, що оперативний співробітник здійснив огляд оптичних носіїв інформації (дисків), але взагалі не вказано де, коли, за допомогою яких технічних засобів, яким чином, за участю кого, за яких обставин було проведено негласну слідчу розшукову дію, у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи, та не вказано звідки оперативний співробітник отримав вказаний оптичний носій інформації. Крім того, всі додатки до протоколу є не оригіналами, а копіями. В матеріалах справи відсутні будь-які супровідні документи, на підставі яких оперуповноважений ОСОБА_2 отримав носії інформації та документи, які свідчили б про те, що ВОД УСБУ в Запорізькій області проводило негласні слідчі розшукові дії, на підставі ухвали Запорізького апеляційного суду.

Також, згідно клопотання захисника, негласні слідчі (розшукові) дії проведені ВОД СБ України без відповідного на те доручення слідчого.

Таким чином, з огляду на вказане, захисник просить визнати Протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії – аудіо-, відеоконтролю особи від 10.03.2019 року очевидно недопустимим доказом.

У судовому засіданні ОСОБА_3 клопотання підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмовому клопотанні, наполягав на його задоволенні.

Обвинувачений ОСОБА_1 клопотання захисника підтримав, просив його задовольнити.

Прокурор Ульянов М.О. заперечував проти задоволення клопотання, зауважив, що відповідно до норм чинного КПК України, проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи, зокрема, органів безпеки. Тобто процесуальним документом, на підставі якого оперативним підрозділом може здійснюватися негласна слідча (розшукова) дія, як передбачає чинний КПК України, є доручення слідчого, а не ухвала слідчого судді.

Також прокурор зазначив, що додані до Протоколу від 10.03.2019 року диски є не копіями, а оригіналами, та стороною захисту не доведено протилежного.

Щодо думки сторони захисту про відсутність в матеріалах справи будь-яких супровідних документів, на підставі яких оперуповноважений ОСОБА_2 отримав носії інформації та документи, які свідчили б про те, що ВОД УСБУ в Запорізькій області проводило негласні слідчі розшукові дії на підставі ухвали Запорізького апеляційного суду, прокурор зазначив, що відповідно до ст. 246 КПК України, доручення слідчого направляється до уповноваженого оперативного підрозділу, а не відповідній конкретній особі, тому доводи захисника щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень здійснення вказаної слідчої дії є безпідставними та не знайшли свого обґрунтування.

Прокурори Бабіч О.І. та Юзько Н.А. думку ОСОБА_4 підтримали, зазначивши, що висловлене останнім є спільною позицією сторони обвинувачення, просили у задоволенні клопотання відмовити.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, у тому числі Протокол за результатами проведення негласної слідчої дії – аудіо-, відео контролю від 10.03.2019 року, суд доходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Отже, документи є джерелами доказів у розумінні вищенаведеної норми процесуального права.

При цьому, слід зазначити, що положеннями КПК України не передбачено можливості визнання недопустимими джерел доказів.

Так, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

Відповідно до статті 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Стаття 86 КПК України визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а у свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Детальніше підстави та критерії визнання доказів недопустимими перелічені в ст. 87 КПК України, яка виокремлює наступні види доказів: 1) імперативно недопустимі; 2) диспозитивно недопустимі.

До імперативно недопустимих відносяться докази, наведені у статті 87 та частині 1 статті 88 КПК України, котрі суд зобов`язаний визнати такими через їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод, а також докази, що характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), але не є предметом кримінального провадження.

До диспозитивно недопустимих відносяться докази, котрі суд, відповідно до частин 2 та 3 статті 88 КПК України може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на розсуд суду.

Разом з тим, під час судового розгляду відносно деяких поданих учасниками кримінального провадження доказів неможливо одразу встановити їх очевидну недопустимість, без здійснення їх перевірки і співставлення з іншими доказами, що можливо буде лише у нарадчій кімнаті при вирішенні справи по суті при винесенні вироку.

Крім того, зазначаючи про очевидну недопустимість як доказу Протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії – аудіо-, відеоконтролю від 10.03.2019 року, захисник не вказує, яким чином при проведенні даної слідчої (розшукової) негласної дії були порушені права і свободи ОСОБА_1 , та які саме.

Клопотання захисника зводиться до процесуальних порушень, вчинених під час проведення аудіо-, відеоконтролю особи, факти наявності яких в діях органу досудового розслідування в процесі розгляду клопотання також не віднайшли свого підтвердження.

Більш того, протокол з додатками, про який йдеться у клопотанні захисника, не може бути визнаний судом очевидно недопустимими, тобто безсумнівно, безперечно і неприховано недопустимим, оскільки потребує перевірки і співставлення з іншими доказами сторони обвинувачення, які судом ще не досліджувалися.

Проте, суд зазначає, що обвинувачений та його захисник не позбавлені права посилатися на зазначені ними у клопотанні обставини у судових дебатах, як на передбачену статтею 86 КПК України, підставу недопустимості доказів, які були отримані, на їх переконання, із порушенням вимог КПК України. Оцінку цим доводам буде надано судом при ухваленні вироку у даному кримінальному провадженні, відповідно до вимог частини першої статті 89 КПК України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що клопотання захисника обвинуваченого – адвоката Лихосенко О.Є. слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 84, 85, 86, 89, 93, 372 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката Лихосенко Є.О. залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 травня 2021 року.

Повний текст ухвали виготовлено 28 травня 2021 року.

Суддя В.О. Макаров