Рішення № 97189241, 12.05.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/22778/19

пр. № 2/759/582/21

12 травня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Коваль О.А. при секретарі Проневич В.В. за участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № К3M0AU22546165 від 13.06.2007 року в розмірі 13 560,56 доларів США, що складає 342 132,93 грн. станом на 30.08.2019 року. Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 13.06.2007 року на підставі кредитного договору позивач надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 24 765,20 доларів США на термін до 14.06.2014 року включно. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 23.03.2010 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір поруки. У свою чергу відповідачі свої зобов`язаня не виконали, у зв`язку з порушеннями ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором станом на 30.08.2019 року заборгованість складає 13 560,56 доларів США, яка складається з наступного: 3 707,12 доларів США-заборгованість за кредитом; 5,19 доларів США - заборгованість по відсоткам за кристування кредитом; 9 848,25 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 13.02.2018 по 13.05.2018 року, яку представник позивача просить стягнути солідарно з відповідачів та судові витрати. Загальна заборгованість 139 372.35 доларів США у зв`язку з нарахованою пенею 135 660,04 доларів США, але кредитодавець на свій розсуд просить стягнути частину заборгованості за кредитом в розмірі 13 560,56 доларів США.

Ухвалою суду від 21.01.2020 року у справі відкрито провадження, яке постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін переведено в розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_3 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2013 року (справа № 2608/17596/12), яке набрало законної сили, на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" стягнуто заборгованість з відповідача ОСОБА_3 за Договором повністю, стягнуто загалом 69493,30 грн (з яких еквівалент в доларах США становило 8572,56 $ - заборгованість за кредитом, 43,62 $ - проценти за користування кредитом та 78,09 $ - пеня). Враховуючи те, що є рішення суду про стягнення боргу, правовідносини сторін за кредитним договором припинилися. Суть же вимоги позивача в даному випадку про стягнення заборгованості зводиться до того, що спірним Договором на підставі заочного рішення суду у справі № 2608/17596/12 було визначено стягнення не у валюті видачі кредиту, а у національній валюті - гривні, відповідної суми не вистачило для повного погашення заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та штрафним санкціям. Посилання на це є безпідставними, оскільки позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у вересні 2012 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Договором, визначивши заборгованість у національній валюті України - гривні, вказавши, що саме 69493,30 грн. є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками та пеню. Заочним рішенням у справі № 2608/17596/12 позов задоволено у повному обсязі. Рішення набрало чинності і виконано позичальником у повному обсязі. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв виконання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі № 490/8169/17 (провадження № 61-45964св18). Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості не є підставою для нарахування повторно заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань. Рішення суду про стягнення заборгованості змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги Позивача у 2013 році.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що порука за Договором № К3M0AU22546165/1 від 23 березня 2010 року є припиненою, виходячи з наступного. 13 червня 2007 року ОСОБА_3 уклав кредитний договір К3M0AU22546165 з ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і отримав кредит у сумі 17 803,57 доларів США на купівлю автомобіля та 6961,62 доларів США на сплату страхових платежів на строк з 13.06.2007 року до 14.06.2014 року. 23 березня 2010 року в якості забезпечення зобов`язань було укладено двосторонній договір поруки К3M0AU22546165/1 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Згідно п. 11 Договору поруки - договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором. Тобто цей договір поруки є безстроковим. Водночас, згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції на момент підписання Договору поруки) передбачено три випадки визначення строку дії поруки. Зокрема протягом строку, установленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя. У постанові № 6-78цс12 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що, якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова цього договору про його дію до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, зобов`язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов`язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у ч. 4 ст. 559 ЦК України. Згідно розрахунку заборгованості по кредиту, доданим до позовної заяви ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», боржник допустив прострочення платежу за 20 квітня 2010 року. Таким чином, право вимоги до поручителя у Банка виникло 21.04.2010 (наступний день після прострочення платежу) і діяло протягом шести місяців - до 21.10.2010 включно. Однак, оскільки Банк не звертався до ОСОБА_1 , як до поручителя, з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, вважаю, що в силу положень частини четвертої ст. 559 ЦК України, порука припинилася 21 жовтня 2010 року. Водночас, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором у листопаді 2019 року. Крім того, позичальником ОСОБА_3 без згоди і відома поручителя ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до кредитного договору № К3M0AU22546165, а саме: додаткова угода № 1 від 17.01.2012; додаткова угода № 2 від 04.11.2013; додаткова угода № 1 від 11.06.2015. Внаслідок укладення позичальником додаткової угоди № 2 від 04.11.2013 року та додаткової угоди № 3 від 11.06.2015 року збільшився обсяг відповідальності поручителя без його згоди. Водночас, згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України (в редакції на момент укладення договору поруки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого більшується обсяг його відповідальності.

Представник відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненним, який ухвалою суду від 12.04.2021 року було повернуто позивачу за зустрічним позовом у зв`язку з неусунутими недоліками.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що рішенням Святошинського районного суду від 30.01.2013 року задоволено позов банку про стягнення заборгованості в розмірі 69 493,00 грн. Виконавче провадження, відкрите на підставі данного рішення, було закрите на підставі повного фактичного виконання. Під час виконання відповідачем рішення Святошинського районного суду від 30.01.2013 року договірні правовідносини між сторонами не припинилися, а банк продовжував нарахування пені, відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно п. 91 постанови Великої палати Верховного суду по справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отримані відповідачем кредитні кошти до теперішнього часу не повернені, враховуючи, що договір (заява) не є розірваним або припиненим згідно правових підстав, визначених ст.ст. 599,651,654 ЦК України, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив, що оскільки банк не звертався до ОСОБА_1 , як до поручителя, з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, то в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилась 21.10.2010 року.

Представником позивача на заперечення надані пояснення, де зазначено, що нарахування банком відсотків після закінчення строку виконання зобов`язання є цілком законним та повністю узгоджується з умовами кредитування, а порука вважається дійсною до моменту, коли судом не буде встановлено факт припинення договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві не заперечував проти розгляду справи у відсутність представника банку.

Представник відповідача ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних позовних вимог, вважаючи їх необгрунтованими та безпідставними.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.06.2007 року на підставі кредитного договору № К3M0AU22546165 ОСОБА_3 отримав від АТ КБ Приватбанк кредит в розмірі 24 765,20 доларів США на термін до 14.06.2014 року включно.

23 березня 2010 року в якості забезпечення зобов`язань було укладено двосторонній договір поруки К3M0AU22546165/1 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Між позичальником ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до кредитного договору № К3M0AU22546165, а саме: додаткова угода № 1 від 17.01.2012 з датою остаточного погашення заборгованості 28.01.2016 року; додаткова угода № 2 від 04.11.2013 з датою остаточного погашення заборгованості 18.10.2017 року; додаткова угода № 1 від 11.06.2015 з датою остаточного погашення заборгованості 18.05.2018 року.

Відповідно до частин 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Із наданої суду додаткової угоди з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до кредитного договору № К3M0AU22546165, зокрема додаткової угоди № 1 від 17.01.2012 вбачається, що без згоди поручителя змінено, окрім іншого дату остаточного погашення заборгованості з 14.06.2014 року на 28.01.2016 року, а в подальшому іншими додатковими угодами такі дати остаточного погашення заборгованості змінено без згоди поручителя неодноразово, що свідчить про припинення укладеного ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_1 договору поруки, оскільки банком змінено зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти..

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У судовому засіданні встановленно, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2013 року № 2608/17596/12) з ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 69 493,30 грн. та судові витрати 694,93 грн.

Згідно постанови головного державного виконавця Оболонського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 27.03.2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/980/13 від 24.05.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 70 188,23 грн. закінчено, рішення фактично виконано.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові № 310/11534/13-ц від 04.07.2018 року вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2013 року № 2608/17596/12) з ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 69 493,30 грн. та судові витрати 694,93 грн.

Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Такий висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду № 750/8676/15-ц від 30.05.2018 та № 490/8169/17 від 15.11.2019 року.

Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором повністю, позивач змінив строк виконання кредитних зобов`язань. Враховуючи те, що є рішення суду про стягнення боргу, яке наразі виконано, борг сплачено, тому правовідносини сторін за кредитним договором припинились.

Сторона позивача у письмовій відповіді на відзив, зазначає, що після постановлення рішення суду від 30.01.2013 року про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_3 за відповідним кредитним договором банком здійснювалося нарахування пені та відсотків внаслідок чого виникла нова кредитна заборгованість, проте згідно заявленого позову та наданих банком розрахунків заборгованість вони просять стягнути наразі з відповідачів саме заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 707, 12 доларів США на яку нараховано пеню та заборгованість по відсоткам за користування кредиту, тоді як згідно згадуваного вище рішення суду таку заборгованість по кредиту було повернуто в рамках відповідного виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у зв`язку з їх необгрунтованістю та недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 261, 264, 509, 525-527, 530, 551, 610-612, 625, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст. 81-83 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Рішення суду на бирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 цього Кодексу.

Суддя Коваль О.А.