Рішення № 97188350, 11.05.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1035/21

Справа №754/10833/20

РІШЕННЯ

Іменем України

11 травня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретарів судового засідання Ковальової В.О., Микитюк А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

3-осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, -

- за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою яка втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення позивача вквартиру АДРЕСА_1 , з передачею ключів від спірної квартири. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що позивач зареєстрований та проживав в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач по справі являється братом позивача, на даний час між сторонами склались недоброзичливі стосунки, брат постійно вимагав щоб позивач з`їхав з квартири, однак позивач є особою з інвалідністю другої групи та не має іншого житла. На початку травня 2020 року позивач вийшов з квартири до магазину, повернувшись до квартири відповідач не відчинив не впустив його в квартиру, внаслідок чого позивач був змушений їхати в селище Глеваха до своїх родичів, які його прихистили. Отже, в досудовому порядку врегулювати питання неможливо, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Ухвалою від 26.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні.

16.09.2020 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, зі змісту якого просить визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі понад рік без поважних причин. Відповідач квартирою не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, особистих речей в квартирі не має. Отже, у зв`язку з тривалою відсутністю ОСОБА_1 в спірній квартирі позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 23.09.2020 року було прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 19.11.2020 року було залучено до участі у справі (за зустрічним позовом) третю особу, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору: Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 19.01.2021 року, закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 17.03.2021 року було залучено до участі у справі (за первісним та зустрічним позовом) третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 (за первісним позовом, сторона відповідачів за зустрічним) заявлені вимоги позовної заяви підтримали, просили їх задовольнити, щодо зустрічного позову заперечували з підстав його безпідставності.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4 (за первісним позовом, сторона позивачів за зустрічним) просили відмовити в первісному позові, одночасно просивши задовольнити вимоги зустрічного позову.

В судовому засіданні треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтримали вимоги зустрічного позову в повному обсязі, щодо первісного позову заперечували, зазначили суду, що позивач тривалий час не проживає у спірній квартирі, відсутні його речі, він не несе витрат по утриманню житла.

Представник третьої особи: Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. В ході розгляду справи від представника адміністрації надійшла заява про здійснення розгляду справи у їх відсутності та постановлення рішення у відповідності до вимог діючого законодавства.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З наданих суду пояснень сторін у справі, письмових доказів, показів свідків, вбачається що на підставі ордеру №4307 матері позивача та відповідача - померлій ОСОБА_7 було надано службове житло - спірна квартира на сім`ю з трьох осіб - вона, позивач ОСОБА_8 та відповідач - ОСОБА_3 ..

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_7 на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 1118 від 15.10.2003 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових та переоформлено договір найму однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , на відповідача ОСОБА_3 , склад сім`ї якого: він, дружина - ОСОБА_5 , брат - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_6 (а.с.26 т.1).

Як свідчать письмові матеріали справи, за вищевказаною адресою спірної квартири позивач ОСОБА_1 зареєстрований з 29.10.1992 року по теперішній час, відповідач ОСОБА_3 з 05.01.1995 року по теперішній час, крім того у вказаній квартирі є зареєстрованими та проживають 3-особи у справі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Житлового кодексу України, предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Стаття 64 ЖК УРСР, передбачає, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належить чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.

Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Як встановлено судом, за спільною згодою позивача та відповідача, на підставі їх спільного звернення, Деснянською районною в м.Києві державною адміністрацією 15.10.2003 року було ухвалено розпорядження про виключення спірної квартири з числа службових на змінено договір найму на гр. ОСОБА_3 , склад сім`ї якого в тому числі брат - позивач ОСОБА_1 ..

Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент ухвалення вказаного розпорядження, незважаючи на непроживання позивача за адресою спірної квартири, відповідач звертаючись з відповідними заявами щодо зміни договору найму не оспорював право позивача на користування спірною квартирою, як члена своєї сім`ї та визнавав за ним вказане право. Доказів на спростування зазначеного суду не надано.

За змістом положень ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на підставі статті 71 ЖК УРСР та у визначеному статтею 72 ЖК УРСР порядку, передбачає обов`язкове з`ясування причин відсутності особи у жилому приміщенні, так як відсутність особи з поважних причин виключає визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати 6 - ти місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення перериває строк тимчасової відсутності. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила 6 - ти місяців.

Виходячи з наведеного, наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою) у будинках державного і громадського житлового фонду, у разі їх відсутності у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України)

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Як вбачається з матеріалів справи 31.05.2020 року ОСОБА_1 звертався до Деснянського УП ГУНП у м. Києві із заявою про те, що заявника не впускають до квартири АДРЕСА_1 . В ході проведеної перевірки за вказаною адресою, дверей до помешкання ніхто не відкривав та на неодноразові запрошення не відгукнувся, сусіди позитивної інформації не надали, обставини події нікому невідомі. В телефонній бесіді із заявником, останній повідомив, що проблема ніби то не повторювалась.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що позивач та відповідач її двоюрідні брати. Позивач двічі був одружений. Так, перебуваючи в шлюбі з першою та другою дружиною позивач ОСОБА_1 не проживав в спірній квартирі, однак коли останній захворів друга дружина покинула його та вигнала зі свого помешкання, внаслідок чого він змушений був проживати в роздягальні депо по місцю роботи. Надалі, вони з чоловіком вирішили забрати позивача до себе з огляду на те, що він був тяжко хворий та потребував медичної допомоги. Позивач позбавлений можливості вселитись до спірної квартири за зареєстрованим місцем проживання, оскільки з 2017 року ОСОБА_3 та його син не впускають його до спірної квартири, всі спроби домовитись виявились марними.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що проживає в буд. АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 на даний час не проживає в спірній квартирі, однак раніше проживав там років двадцять з братом та матір`ю. Пояснила, що не знає чи намагався ОСОБА_1 потрапити до спірного житла.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що являється сусідкою ОСОБА_3 , в спірній квартирі на даний час проживає ОСОБА_3 , його дружина та син. Знає, що брат ОСОБА_3 в квартирі не проживав, ніколи не бачила щоб позивач мав намір вселитись в квартиру, а відповідач чинив йому перешкоди.

З наданих суду пояснень сторін у справі, письмових доказів, показів свідків, вбачається що на підставі ордеру №4307 матері позивача та відповідача - померлій ОСОБА_7 було надано службове житло - спірна квартира на сім`ю з трьох осіб - вона, позивач ОСОБА_8 та відповідач - ОСОБА_3 .. В подальшому за спільною згодою позивача та відповідача було змінено договір найму спірної квартири та на підставі відповідного розпорядження визначено наймачем відповідача ОСОБА_3 ..

Як зазначив суду позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та що не заперечував відповідач ОСОБА_3 , під час вирішення питання щодо зміни договору найму, вони погодили, що вказаний договір буде укладено саме з відповідачем ОСОБА_3 , оскільки останній проживав в квартирі зі своєю родиною.

При цьому позивач ОСОБА_1 зазначив суду, що він після реєстрації шлюбів проживав в помешканнях спочатку першої дружини, а потім у квартирі другої дружини, оскільки в спірній однокімнатній квартирі проживала його покійна мати та брат зі своєю родиною, тому місця для його проживання вже не було. Після розлучення з першою дружиною в червні 2001 року, він повернувся додому, пару місяців жив у спірній квартирі, однак місця там не було і він вирішив питання та отримав койкомісце у гуртожитку. У 2002 році він уклав шлюб вдруге і став проживати в квартирі дружини, однак у 2018 році він захворів і дружина його вигнала, в подальшому вони розлучились. Він прийшов до спірної квартири, дзвонив у двері, однак йому ніхто не відкрив і він став жити у роздягальні на роботі, потім його забрала до себе родичка. ОСОБА_1 зазначив, що при необхідності він повертався додому і періодично жив в спірній квартирі, будь-яких заперечень з цього приводу відповідач не висловлював до останнього його повернення, а саме до травня 2020 року, коли його в квартиру не впустили, ключів від квартири він не мав і увійти самостійно не міг.

Згідно пояснень відповідача ОСОБА_3 на запитання суду, він надав в якості доказу Акт від 12.10.2015 року про непроживання позивача в спірній квартирі, однак складений вказаний акт був з метою отримання субсидії.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 на запитання суду пояснив, що близько 8-10 років тому в спірній квартирі зламався замок, він його змінив, однак позивача про це не повідомляв та ключі від квартири йому не надавав. Останній раз, коли позивач мав ключі від квартири та вільний доступ до житла, був ще за життя їх матері. Коли позивач розлучився з дружиною та повернувся до спірної квартири, він його повідомив про необхідність оплати квартплати та комунальних послуг, інших будь-яких домовленостей між ними не було.

Як пояснила на запитання суду 3-особа: ОСОБА_5 , ключі від квартири позивачу не надавали з тих підстав, що його речей там не було, в квартирі знаходяться тільки їх особисті речі.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлені по справі обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі з поважних причин, а саме враховуючи, що вказана квартира була однокімнатною, там постійно проживав його брат - відповідач ОСОБА_3 з власною родиною, відтак місця для проживання позивача фактично не було. Крім того, позивач до 2018 року періодично повертався до спірної квартири та проживав в ній, до травня 2020 року будь-яких заперечень щодо користування квартирою позивачем, ані відповідачем, ані членами його родини загалом не висловлювалось.

Той факт, що позивачу ОСОБА_1 після зміни замків у спірній квартирі, про це не було повідомлено, ключі надані не були, а в подальшому в 2018 році, коли він приїхав до спірної квартири, двері йому не відкрили та в травні 2020 року, загалом в квартиру не впустили, суд розцінює, як чинення перешкоди у користуванні спірною квартирою з боку відповідача та третіх осіб.

Суд позбавлений можливості дійти висновку про відсутність перешкод у ОСОБА_1 в користуванні спірною квартирою.

Наданий суду в якості доказу Акт від 16.09.2020 року про непроживання позивача у спріній квартирі, суд оцінює критично з тих підстав, що складений він був на вимогу відповідача вже після звернення позивача до суду, тобто в період існування конфлікту між сторонами щодо питання користування спірною квартирою, що в свою чергу також перервало строки тимчасової відсутності позивача у спірній квартирі..

Будь-яких дій щодо визнання позивача таким, що втратив право користування спірним житлом до моменту звернення з зустрічним позовом, за час його непроживання у спірній квартирі, відповідачем не вчинялось а відтак суд приходить до висновку, що відповідач визнавав та зберігав за позивачем право на користування спірною квартирою, а відтак відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Враховуючи вищевказані норми діючого законодавства, встановлені за наслідками розгляду справи обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на встановлений судом факт існування перешкод у ОСОБА_1 в користуванні спірною квартирою, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 щодо усунення відповідачем ОСОБА_3 перешкод у користуванні позивачем квартирою по АДРЕСА_1 та вселення позивача у спірну квартиру з передачею ключів від квартири - оскільки судом встановлено, що позивач наділений правом на користування спірною квартирою та має право на реалізацію права користування вказаним нерухомим майном на рівні із відповідачем ОСОБА_3 та членами його сім`ї, тому будь-яке обмеження позивача у праві користування спірною квартирою є порушенням, що підлягає усуненню в розрізі даного спору шляхом вселення позивача до спірної квартири.

В задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою АДРЕСА_1 суд вважає за необхідне відмовити

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 41, 47, Конституції України, ст.ст. 9, 61, 64, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 з передачею ключів від вказаної квартири.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн..

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою яка втратила право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: