Ухвала суду № 97187960, 18.05.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа 752/16697/20

провадження № 2-п/752/71/21

УХВАЛА

18.05.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі судді Чередніченко Н.П.

за участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебувала справа № 752/16697/20 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.

В квітні 2021 року відповідач, не погоджуючись із заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 26.02.2021 року у цивільній справі № 752/16697/20 , яким позов було задоволено, звернувся до суду із заявою про його скасування, відповідно до якої сторона відповідача просила суд скасувати заочне рішення у цивільній справі, оскільки, розгляд справи відбувся без його участі.

Сторони в судове засідання не з"явилися. Однак їх неявка не перешкодажє розгляду аяви про перегляд заочного рішення.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути заяву без участі сторні.

Дослідивши матеріали справи, заяви, суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено, що у серпні 2020 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію ухвали та копію позову було направлено відповідачу у справі за зареєстрованим місцем проживання.

Доказів про те, що відповідача фактично за зареєстрованим місцем проживання не мешкає, матеріали справи не містять, та стороною відповідача суду надано не було.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 26.02.2021 року, позов Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів, було задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , - на користь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ЄДРПОУ 42098368, адреса: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, - надміру виплачені кошти в сумі 490 (чотириста дев`яносто) грн. 15 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , - на користь держави судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

02.03.2021 року копію рішення суду було направлено сторонам у справі для відома.

В квітні 2021 року відповідача звернувся до суду із завою про скасування заочного рішення суду у даній справі.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність вимог заяви в частині перегляду та скасування судового рішення, суд приймає до уваги те, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно із положеннями ст. 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначені, зокрема, обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і не повідомлення їх суду, і докази про це посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто для скасування заочного рішення необхідна наявність одночасно двох наведених умов.

Використання законодавцем в конструкції коментованої статті 288 ЦПК України сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення.

Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв сторону відповідача про розгляд справи належним чином, однак, переконливих доказів поважності неявки відповідача до суду для розгляду справи, до заяви долучено не було.

Крім того, дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріали справи, суд приходить до висновку, що обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення є фактично непогодження з винесеним рішенням по суті.

У відповідність до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на які надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішеннявід 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.

В спірній по справі ситуації суд виходить з того, що відповідачем не дотримано процесуальних вимог цивільного законодавства, які б дозволяли суду дійти висновку про необхідність скасування ухваленого заочного рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, судом вживались заходи щодо належного повідомлення відповідача, однак, без достатніх поважних причин відповідач в судове засідання не з`явився, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався, у зв`язку з чим у справі було ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог на підставі аналізу доказів, які знаходились в матеріалах справи.

Окремо слід звернути увагу на те, що заява про перегляд заочного рішення не містить будь-яких доказів, якими обґрунтовані заперечення проти вимог позивача, та які б впливали на правильне вирішення спору по суті.

Зазначені в заяві обставини не можуть бути підставою для скасування заочного рішення, при фактичній відсутності сукупності підстав, які зазначені в частині першій ст. 288 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що підставами скасування заочного рішення є, зокрема, наявність істотних доказів, які поза розумним сумнівом спростовують обґрунтування позивача, а за відсутності зазначених обставин, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, в зв`язку з чим заява про перегляд заочного рішення та його скасування є необґрунтованою та безпідставною, в зв`язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

Частиною 4 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст. ст. 284-288 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів, - відмовити.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.П. Чередніченко