Ухвала суду № 97184136, 26.05.2021, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/1296/20

провадження № 1-кп/156/41/21

У Х В А Л А

26 травня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,

розглянувши у закритому судовому засіданні в смт. Іваничі кримінальне провадження № 12020030080000160 внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.06.2020 року про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Лісневського К.В.,

захисника обвинуваченого Колєсова М.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в :

На розгляді в Іваничівському районному суді Волинської області перебуває обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу, не відпали, а продовжують існувати і на стадії судового провадження (ризик можливого ухилення та переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення обвинуваченим нового злочину). Більш м`який запобіжний захід, аніж взяття під варту, не зможе запобігти і є недостатнім для запобігання ризикам, що продовжують існувати, є виправданим за наявності суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Колєсов М.Г. заперечили проти продовження строку тримання під вартою та просили обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем свого проживання в с. Риковичі, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, значно зменшилися, зі слів захисника, ОСОБА_1 немає наміру ухилятися та переховуватися від суду, має постійне місце проживання, проживає разом з цивільною дружиною, і по даному кримінальному провадженню свідки та потерпіла судом вже допитані, стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачений здатний вчинити злочин повторно, немає жодних доказів, що такі дії ОСОБА_1 вчинялися систематично. На думку захисника твердження прокурора про наявність ризику щодо вчинення нового злочину не підтверджене будь-якими доказами та є необґрунтованим. Тому, цілком виправданим є обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

ОСОБА_1 зазначив, що фізично уже немає сил перебувати в СІЗО, просить обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

За вимогами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність відповідних ризиків, передбачених частиною першою даної статті. Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 4 ст. 152 КК України та відноситься до особливо тяжких злочинів.

Ухвалою від 30.03.2021 року продовжено запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 28 травня 2021 року включно.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Суд бере до уваги те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

З урахуванням вимог ч. 5 ст. 9 КПК України судом при вирішенні питання про запобіжний захід враховується практика Європейського суду з прав людини, згідно якої сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання чи продовження дії запобіжного заходу, але, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, про що викладено правову позицію в рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого здається явно переконливою.

Зважаючи на позицію обвинуваченого щодо своєї вини, суд приходить до висновку, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду. Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання його винним у вчинені вище вказаного злочину.

Разом з тим, слід зазначити, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) проти статевої свободи та статевої недоторканості, будучи при цьому вітчимом малолітньої потерпілої. Тому, на думку суду, наявний ризик можливого вчинення обвинуваченим іншого нового кримінального правопорушення, оскільки характер і спосіб вчинення інкримінованих ОСОБА_1 дій свідчать про його підвищену суспільну небезпечність.

Сукупність таких обставин дає підстави стверджувати про реальність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення і не здатність інших, більш м`яких, запобіжних заходів йому запобігти.

Суду не представлено доказів, що дані ризики зменшилися із часом.

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризики визначені в клопотанні прокурора, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов`язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш м`яких, зокрема, цілодобовий домашній арешт, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , наявність доказів вчинення ним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, враховуючи те, що обвинувачений є пенсіонером, його вік, стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, майновий стан та ту обставину, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше не судимий, враховуючи також існування вищезазначених ризиків та наявність обґрунтованої підозри, суд дійшов висновку, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для обрання та продовження у відношенні обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою не перестали існувати і на теперішній час, а саме: існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню і застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти цим ризикам, забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Зважаючи на необхідність виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також те, що судом не встановлено підстав для зміни запобіжного заходу, стороною захисту не підтверджено, що більш м`які запобіжні заходи зможуть запобігти зазначеним ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд вважає необхідним задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Як вбачається із матеріалів клопотання, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину щодо вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.

Слідчим та прокурором у судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_1 було вчинено такі дії відносно малолітньої ОСОБА_2 саме із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На підставі наведеного, враховуючи майновий та сімейний стан обвинуваченого, який є неодруженим, перебуває у цивільному шлюбі, має утриманні трьох малолітніх дітей, пенсіонер, суд вважає, що застава у розмірі 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначена ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 30.10.2020 року, та попередніми ухвалами Іваничівського районного суду Волинської області здатна забезпечити виконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків відповідно до ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 42, 177, 178, 182, 183, 194, 318, 331 КПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити запобіжний захід ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 24 липня 2021 року включно.

Розмір застави ОСОБА_1 , визначений ухвалою слідчого судді Локачинського районного суду Волинської області від 30.10.2020 року в розмірі 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 263 640 грн. залишити без змін.

Згідно з ч. 7 ст. 182 КПК України, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному ухвалою про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заставу в розмірі 263 640 гривень внести на депозитний рахунок: код ЄДРПОУ 26276277, депозитний рахунок № UA НОМЕР_1, МФО 820172, банк ДКСУ м. Київ та надати суду документ, що це підтверджує.

У разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_1 покласти обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, зокрема:

1. прибувати за кожною вимогою суду;

2. не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

3. повідомляти суд про зміну місця проживання.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та законному представнику потерпілої.

Копію ухвали направити до державної установи «Луцький слідчий ізолятор» для виконання.

Відкласти судове засідання до 13:00 год. 04 червня 2021 року.

В судове засідання викликати учасників судового провадження.

Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому підлягає негайному виконанню.

Ухвала суду в частині продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали. В іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду в частині продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому не зупиняє її виконання.

Суддя І. Є. Малюшевська