Рішення № 97182824, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/8458/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до треті особиВійськової частини А1314 Військова частина А3750 Військова частина А4615про визнання протиправними дії, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, Позивач, ОСОБА_1 ;

Пр-к відповідача, Кравченко М.В. ;

Третя особа 1, Чернишев М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини А1314 (надалі - відповідач), за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Військова частина А3750, Військова частина А4615, в якому просить:

- визнати протиправними дії уповноважених осіб військової частини А1314 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, зокрема: накладення дисциплінарного стягнення - оголошення догани, згідно із наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини А1314 генерал-майора Палагнюка І.М. від 28.04.2018 № 589;

- скасувати наказ військової частини А1314 від 28.04.2018 № 589 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - оголошення догани;

- зобов`язати військову частину А1314 внести відповідні зміни у наказ командира військової частини А1314 «Про преміювання військовослужбовців військової частини А1314 за квітень 2018 року», здійснити перерахунок розміру належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за квітень 2018 року та виплатити ОСОБА_1 недотриману суму грошового забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2019 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 17.04.2020 призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог в зв`язку з їх необґрунтованістю, посилаючись на матеріали службового розслідування, які передували винесенню спірного наказу.

Треті особи у вирішенні спору покладались на розсуд суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2018 року наказом командира військової частини А1314, за порушення ст.262 (щодо несвоєчасного прибуття з лікувального закладу та необхідності доповіді безпосередньому командирові (начальникові) після повернення до військової частини з лікувального закладу) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на старшого офіцера відділу комплектування офіцерського складу управління персоналу штабу військової частини А1314 полковника ОСОБА_1 накладено стягнення «догана».

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного наказу та акту службового розслідування від 27.04.2018, підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стали наступні обставини.

Так, під час службового розслідування встановлено, що у період з 28.03.2018 по 07.04.2018 старший офіцер ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у військовій частині А4615.

07 квітня 2018 року позивач виписаний з терапевтичного відділення ВЧ А4615 за порушення госпітального режиму, згідно копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого №1854).

Відповідно до рапорту начальника управління персоналу - заступника начальника штабу ВЧ А1314 полковника Киричка О.П., на робочому місці полковник ОСОБА_1 з`явився лише 11.04.2018 о 19:00 год.

Також в ході проведення службового розслідування встановлено, що 8 та 9 квітня 2018 року були вихідними днями, 10 квітня 2018 року у штабі ВЧ А1314 був робочим днем. Таким чином, полковник ОСОБА_1 повинен був прибути зі стаціонарного лікування не пізніше 10 квітня 2018 року.

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених доводів відповідача, позивач посилається на те, що виключно з дозволу начальника терапевтичного відділення ВЧ А4615 підполковника м/с ОСОБА_4 в період вихідних та святкових днів 7-9 квітня 2018 року перебував поза межами лікувального закладу та 10 квітня 2018 року приймав участь у судовому засіданні в м. Києві.

Крім того, як зазначає позивач, після прибуття 11.04.2018 о 09:00 год. До терапевтичного відділення ВЧ А4615 йому було видано на руки виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого№1854, тобто фактично позивачу про виписку з лікувально-профілактичного закладу стало відомо 11.04.2018.

Підсумовуючи власну правову позицію позивач посилається на п.262 Статуту внутрішньої служби ЗС України, відповідно до якого начальник (командир) лікувального закладу зобов`язаний за 5 днів до виписки військовослужбовця повідомити про це командирові ВЧ з якої вони прибули.

За таких обставин, оскільки на переконання позивача, він цілком правомірно був відсутнім в лікувальному закладі 7-10 квітня 2018 року, а начальник (командир) лікувального закладу за 5 днів до виписки військовослужбовця не повідомляв про це командирові ВЧ А1314, то він не був зобов`язаний з`являтись за місцем проходження служби 10.04.2018, внаслідок чого застосування до нього дисциплінарного стягнення є протиправним.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (надалі - Статут).

Статтею 261 Статуту передбачено, що про всіх військовослужбовців, яких направлено на стаціонарне лікування поза частиною, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов`язаний у той же день повідомити командирові частини, з якої ці військовослужбовці прибули.

В рамках даної справи відсутні спірні обставини щодо наявності підстав, належності оформлення документів та правомірності перебування позивача на стаціонарному лікуванні у ВЧ А4615 з 28.03.2017 до 07.04.2018.

Разом із тим, ст.262 Статуту визначено, що начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов`язаний за 5 днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командирові військової частини, з якої вони прибули. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, з якої прибув; після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту частини, де здають медичні документи; інші документи здаються старшині роти.

Як зазначено у Виписці із медичної картки амбулаторно (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 (а.с.34-35 том 1), 07 квітня 2018 року позивач самовільно залишив відділення. Виписаний за порушення госпітального режиму.

В матеріалах справи відсутні будь-які рапорти позивача на ім`я командира (начальника) ВЧ А4615, погоджені командиром (начальником) ВЧ А4615, які б могли підтвердити правомірність залишення позивачем лікувального закладу в період з 07.04.2018 по 11.04.2018.

Посилання позивача на те, що він перебував поза межами терапевтичного відділення з 07.04.2018 до 11.04.2018 із дозволу начальника цього відділення матеріалами справи не підтверджуються.

До того ж, відповідно до листа ВЧ А4615 від 16.12.2020 №4777, який наявний в матеріалах справи, за період з 28.03.2018 по 11.04.2018 рапортів від ОСОБА_1 в військовій частині не зареєстровано згідно Інструкції з діловодства.

Доказів направлення будь-яких рапортів стосовно наведених обставин засобами поштового зв`язку або в інший спосіб позивачем до матеріалів справи також не надано.

Посилання позивача на неправомірність дій посадових осіб ВЧ А4615 щодо його виписки 07.04.2018, а також ймовірного приховування (знищення) погодженого рапорту про надання позивачу дозволу бути відсутнім у терапевтичному відділенні, судом відхиляються, адже позивачем до матеріалів справи не надано рішень уповноваженого на те органу / особи / суду, яким було б підтверджено неправомірність дій посадових осіб ВЧ А4615 щодо виписки позивача у зв`язку з самовільним залишенням відділення лікувального закладу 07.04.2018.

Більш того, як зазначив представник відповідача та підтверджується Статутом внутрішньої служби, начальнику відділення військового медичного закладу не надано повноважень на надання дозволу стаціонарному хворому на залишення лікувального закладу, внаслідок чого особа може покинути такий лікувальний заклад одним з двох можливих шляхів: 1) самовільно, як то зроблено позивачем; 2) в порядку ст.262 Статуту.

Доводи позивача на користь того, що посадовими особами ВЧ А4615 не було дотримано вимог ст.262 Статуту в частині обов`язку за 5 днів до виписки військовослужбовця повідомити про це командирові військової частини, з якої він прибув, є недоречними, адже цілком логічним є висновок про неможливість посадових осіб ВЧ А4615 передбачити настання обставин самовільного залишення позивачем медичного закладу.

Відповідно до Списку виписаних з військової частини А4615 (а.с.178 том 1), за №2 в списку значить ОСОБА_1 , який 07.04.2018 виписаний з терапевтичного відділення за порушення режиму.

Факт реєстрації виписки позивача з ВЧ А4615 07.04.2018 також підтверджується витягом з Журналу обліку повідомлень про надходження та виписку хворих (а.с.179-180 том 1).

Посилання позивача на Рапорт, яким останній просив надати дозвіл залишити шпиталь за сімейними обставинами, який погоджений до 12:00 год 07.04.2018 лікарем ОСОБА_4 (а.с.183 том 1), судом відхиляються, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у вказаного лікаря повноважень на надання такого дозволу. У той же час, навіть якщо припустити існування позастатутних відносин між позивачем і вказаним лікарем, в рамках яких останній взяв на себе відповідальність надати позивачу дозвіл на залишення лікувального закладу, позивач повинен був повернутись до ВЧ А4615 до 12:00 07.04.2018, хоча повернувся до ВЧ, як сам зазначає в позові лише 11.04.2018 о 09:00 год.

Приходячи до переконання про правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани суд також приймає до уваги положення ч.1 ст.216 Статуту, за змістом яких виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

В матеріалах справи відсутні докази існування дозволу командира ВЧ на виїзд позивача за межі гарнізону до м. Києва 10.04.2018 для участі в судовому засіданні.

Статтею 68 Закону України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» передбачено, що на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

Як свідчать матеріали справи, до позивача застосовано одне з найменш суворих дисциплінарних стягнень - догана.

Статтями 83, 84 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Враховуючи наведене в сукупності, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини, встановлені відповідачем під час проведення службового розслідування: ОСОБА_1 з`явився до ВЧ А1314 лише 11.04.2018 після самовільного залишення лікувального закладу ВЧ А4615 07.04.2018, суд приходить до висновку про правомірність та пропорційність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині зобов`язання військову частину А1314 внести відповідні зміни у наказ командира військової частини А1314 «Про преміювання військовослужбовців військової частини А1314 за квітень 2018 року», здійснити перерахунок розміру належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за квітень 2018 року та виплатити ОСОБА_1 недотриману суму грошового забезпечення, задоволенню не підлягають, як похідні, адже зменшення суми грошового забезпечення було обумовлене застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1).

ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА А1314 (код ЄДРПОУ 08314614, адреса: 49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЧИЧЕРІНА, будинок 42).

Військова частина А4615 (код 08015857, адреса: 49600, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 63).

Військова частина А3750 (адреса: вул. Надії Алексеєнко, 42А, Дніпро, 49006).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 26.05.2021.

Суддя П.О. Григорович