Рішення № 97181700, 14.05.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

14 травня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/293/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Якуш І.В.,

представника відповідача Марченка В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України (далі - ГУНГ України, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії щодо позивача; зобов`язання відповідача оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії позивачу; стягнення з відповідача на користь позивача витрат на відшкодування моральної шкоди в розмірі 7200,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначає, що проходив службу на посаді контролера 3-го взводу контролерів з охорони об`єкту «ДСП» 1-ї спеціалізованої комендатури військової частини 3041 Національної гвардії України та був звільнений зі служби 08.12.2019. У відповідності до вимог статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» має право на пенсію за вислугу років, в зв`язку з чим звернувся до військової частини 3041 та в подальшому до Фінансово-економічного управління Національної гвардії України з заявою встановленої форми та переліком необхідних документів для оформлення і подання його документів до пенсійного органу для вирішення питання щодо призначення пенсії. Однак відповідачем в порушення вимог чинного законодавства документи були повернуті позивачу, в зв`язку з тим, що останній не має права на пенсію. Вважає, що відповідач делегував на себе повноваження органів Пенсійного фонду України і протиправно вирішив, що позивач не має права на пенсію. В зв`язку з зазначеним вказує, що йому завдана моральна шкода.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

В межах встановленого судом строку ГУНГ України надано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що згідно з наказом командира військової частини 3041 Національної гвардії України від 06.12.2019 № 248 на день виключення зі списків особового складу (08.12.2019) вислуга років позивача у календарному обчислені склала 18 років 01 місяць 07 днів. Таким чином на дату звільнення з військової служби позивач не набув права на пенсію за вислугу років, тому підстави для оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років відсутні, як наслідок відповідач діяв в межах своїх повноважень та вимог чинного законодавства.

Ухвалами Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 розгляд даної справи призначено за правилами загального позовного провадження та від 12.05.2021 в режимі відеоконференції.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, засобами електронної пошти надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України.

Згідно витягу з наказу командира військової частини 3041 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 06.12.2019 № 248 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , контролера 3-го взводу контролерів (з охорони об`єкту «ДСП») 1-ї спеціальної комендатури військової частини 3041 Національної гвардії України, звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 22.11.2019 № 214 о/с у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту), 08.12.2019. Відповідно до вказаного наказу вислуга років на 08.12.2019 становить: час служби в календарному обчисленні - 18 років 01 місяць 07 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 08 років 00 місяців 17 днів (а.с.68).

Як слідує з розрахунку вислуги років для призначення пенсії прапорщика ОСОБА_1 вислуга років на 08.12.2019 становить: у календарному обчисленні - 18 років 01 місяць 07 днів; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 08 років 00 місяців 16 днів. Вислуга років для призначення пенсії на 08.12.2019 становить 26 років 01 місяць 23 дні (а.с.70).

На неодноразові звернення позивача до військової частини 3041 Національної гвардії України та фінансово-економічного управління ГУНГ України щодо оформлення подання про вирішення питання призначення пенсії за вислугу років (а.с.9, 12-13, 15-16), позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для призначення пенсії за вислугу років (а.с.17).

Фактично відповідач відмовив в оформленні та направленні документів щодо позивача до відповідного органу Пенсійного фонду України.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання щодо призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України (п. «в» ст. 12 Закону).

Статтею 10 Закону встановлено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. «а» ст. 12 Закону пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.

Відмовляючи в оформленні та направленні документів щодо позивача до відповідного органу Пенсійного фонду України відповідач виходив з того, що умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону є наявність на день звільнення відповідної календарної вислуги років, яку позивач не мав, в зв`язку з не зарахуванням вислуги років у пільговому обчисленні, а саме 8 років 00 місяців 16 днів.

Суд вважає такі посилання неприйнятними з огляду на наступне.

Статтею 17-1 Закону визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (далі - Постанова № 393).

Враховуючи положення статті 17-1 Закону, у разі обчислення пільгового періоду пенсії за наведеним законом, Постанова № 393 підлягає обов`язковому застосуванню, оскільки саме цією постановою визначено порядок обчислення вислуги років на пільгових умовах. Зазначення у статті 12 Закону терміну «календарна вислуга років» не може виключати можливість пільгового обчислення цієї вислуги років, що визначено Постановою № 393, а тлумачення цієї норми Закону буквально суперечить статті 17-1 Закону.

Визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.

Так, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а суд касаційної інстанції дійшов висновку, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать не лише норми Закону №2262-XII, але і правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Верховний Суд наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин принципу юридичної визначеності. Вказаний принцип встановлює гарантування необхідності стабільного та несуперечливого правового статусу особи. У контексті спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає, що особа, реалізовуючи своє конституційне право на працю, обираючи певний вид професійної діяльності, повинна бути обізнана із умовами праці та привілеями, які вона отримує при цьому. Законні очікування особи полягають у тому, щоб у випадках, коли особа, спираючись на конституційні приписи, очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до цих норм, законні очікування будуть реалізовані та захищені.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії»(заява №28342/95), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07).

Окрім того, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), «Кантоні проти Франції»(заява №17862/91).

Умови праці особи впливають на розмір її заробітної плати, на тривалість робочого часу, відпустки та інші соціальні гарантії. Законодавець передбачив призначення пенсій за вислугу років; особливість такого виду пенсії полягає у зменшеному пенсійному віці, внаслідок виконання роботи, яка визначена законодавством такою, що призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, вказаний вид пенсії є відповідним заохоченням для осіб, умови праці яких негативно впливають на їх професійну працездатність.

У даній справі, позивач не має календарної вислуги років для призначення пенсії, проте, в нього наявний відповідний пільговий стаж, відповідно до приписів пункту 2 Постанови №393, який має враховуватися при призначенні пенсії, оскільки Законом передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються Урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Постанова №393 є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Враховуючи наведене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду (постанова від 03.03.2021 по справі № 805/3923/18-а) погоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а, та не вбачає підстав для відступу від нього.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене відповідачем протиправно не зараховано позивачу до вислуги років для призначення пенсії - пільговий стаж, а саме 8 років 00 місяців 16 днів.

Таким чином, вислуга років позивача становить понад 24 календарних роки та 6 місяців, що свідчить про те, що ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону.

Відповідно до наказу Національної гвардії України від 08.02.2019 № 85 підготовку та подання до органів Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям Національної гвардії України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснює відділ з питань методології пенсійного забезпечення фінансово-економічного управління ГУНГ України.

Згідно п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок), заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно з вказаним Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Пунктом 12 Порядку визначено, що уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє дооргану, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.

Відповідно до пп. 5 п. 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як встановлено судом, на час звільнення зі служби позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим звернувся до відповідача із заявою про призначення такої пенсії, в якій також просив оформити та подати необхідні документи до органу Пенсійного фонду України для призначення такої пенсії.

Проте, відповідач, протиправно відмовив позивачу в оформленні та поданні документів для призначення пенсії за вислугу років, оскільки є необґрунтованим висновок відповідача про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на наведене порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобовязання відповідача оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії відносно позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративній суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто у урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії щодо позивача; зобов`язання відповідача оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії позивачу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 7200,00 грн, то останні задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Так, згідно з правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Водночас у позові ОСОБА_1 не зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

Також позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди.

При цьому сам лише факт неприйняття рішення за заявою позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральних збитків.

Отже суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральних збитків та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано суду копії: договору про надання правничої допомоги від 23.12.2019; ордеру на надання правничої (правової) допомоги; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; акту прийняття-передачі наданих послуг судових витрат (суми гонорару за надану правову допомогу за вказаним договором) від 12.01.2021; квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.01.2021 №б/н (а.с.18-22).

Отже документально доведено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 грн.

Водночас відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката та не надано суду доказів на підтвердження не співмірності заявлених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивачем за подання позову сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн (а.с.4), тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 168, 227-228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії ОСОБА_1 .

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу"Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної гвардії України (вул. Народного ополчення, 9-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498).

Повний текст рішення суду складено 25.05.2021.

Суддя О.М. Тихоненко