Рішення № 97180966, 26.05.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3711/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 травня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2502 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А 2502 Міністерства оборони України в якому просить визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку позивача при його звільненні 17 грудня 2019 року та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку (повного грошового забезпечення ОСОБА_1 ) за період з 17 грудня 2019 року по 26 лютого 2021 року у сумі 329317,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №560/577/20 від 15.12.2020 визнано протиправною бездіяльність військової частини А2502, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років. Зобов`язано військову частину А2502 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зазначає, що при звільненні відповідачем не було проведено повного розрахунку, а зазначену вище грошову компенсацію додаткової відпустки льотному складу за виконання обов`язків військової служби, за пов`язаної з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиками для життя та здоров`я тривалістю десять календарних днів на рік в період з 2014 - 2018 роки, виплачено лише 26.02.2021.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що на правовий статус військовослужбовців не поширюються норми КЗпП України стосовно порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Відповідач зазначає, що будь-яких щодо можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чинне законодавство, яке визначає засади проходження в Україні військової служби, не містить, тому позивач маючи право не надати згоди на виключення його зі списків особового складу військової частини, фактично погодився на проведення з ним неповного грошового розрахунку при звільненні з військової служби, що виключає правомірність дій військової частини, в тому числі й у розрізі с. 117 КЗпП щодо обов`язку виплати всіх належних позивачу сум так, як відсутня вина військової частини при здійсненні розрахунків під час звільнення позивача. Право на грошове забезпечення має військовослужбовець, що перебуває на військовій службі та включений до списків особового кладу частини і всіх видів забезпечення. Військовослужбовець, звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, втрачає право на грошове забезпечення, а тому не можливо здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив в якій останній просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2502 на посаді начальника штабу - першого заступника командира авіаційної ескадрильї.

Наказом командира військової частини А2502 від 09.12.2019 №647 відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" позивач звільнений з військової служби у відставку.

Наказом командира військової частини А2502 від 17.12.2019 №299 позивач виключений зі списків особового складу військової частини з 17.12.2019.

14.01.2020 позивач звернувся до військової частини А2502 з заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період з 2014 по 2018, виходячи із грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби.

Листом від 16.01.2020 №350/485/60/134 військова частина А2502 повідомила позивача, що згідно із пунктами 17, 19 статті 10-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті (під час дії особливого періоду), інших видів відпусток, крім щорічних основних відпусток, відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020 по справі № 560/577/20 апеляційну скаргу військової частини А2502 задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А2502 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасовано. Прийнято поставну, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2502, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років. Зобов`язано військову частину А2502 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зазначена постанова набрала законної сили 15.12.2020.

На виконання рішення суду військовою частиною А2502 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки льотному складу за виконання обов`язків військової служби, за пов`язаної з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиками для життя та здоров`я тривалістю десять календарних днів на рік в період з 2014 - 2018 роки 26.02.2021 шляхом перерахунку на картковий рахунок грошових коштів, що підтверджується випискою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки льотному складу за виконання обов`язків військової служби, за пов`язаної з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиками для життя та здоров`я, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020 в справі №560/577/20 визнати протиправною бездіяльність військової частини А2502, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років. Зобов`язано військову частину А2502 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2014-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки льотному складу за виконання обов`язків військової служби, за пов`язаної з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиками для життя та здоров`я тривалістю десять календарних днів на рік в період з 2014 - 2018 роки.

Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 17.12.202019 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою військової частини А2502 № 763 від 14.04.2021 про розмір грошового забезпечення позивача протягом 2 місяців, що передували місяцю звільнення зі служби, позивач отримав за жовтень 2019 року - листопад 2019 року 28086,00 грн та 24108,49 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 855,64 грн. (52194,49 грн : 61 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 437 календарних днів (період з 18.12.2019 наступний день після звільнення до 26.02.2021).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 373914,68 грн. (середньоденне грошове забезпечення 855,64 грн. х 437 календарних дні).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір невиплаченої компенсації при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні грошової компенсації в розмірі 31379,98 за невикористані дні щорічної додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 373914,68 грн (31379,98 грн / 373914,68 х 100 = 8,39 %).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,39 % становить: 855,64 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8,39% х 437 ( днів затримки розрахунку) = 31371,44 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 31371,44 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку необхідно задовольнити та стягнути з військової частини А2502 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31371,44 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А2502 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2502 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 року по 26.02.2021 року включно.

Стягнути з військової частини А2502 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі 31371 (тридцять одну тисячу триста сімдесят одну) грн 44 коп.

В задоволенні інших позовних вимоги відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А 2502 Міністерства оборони України (вул. Миру, 1 , штаб в/ч А-2502,Старокостянтинів,Хмельницька область,31101 , ідентифікаційний код - 08497649)

Головуючий суддя О.П. Шевчук