Рішення № 97180127, 25.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25 травня 2021 р. справа № 520/7061/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали справи одержані судом - 23.04.2021р. Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято - 26.04.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 12.05.2021 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин, набувач пенсії, приватна особа), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування Рішення №1664 від 24.03.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, вчинити дії по призначенні та виплаті з 21.04.2020 року пільгової пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в отриманні пенсії у належному розмірі.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, адміністративний орган, пенсійний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що порушене приватною особою питання пенсійного забезпечення було розглянуто по суті своєчасно та правильно. Наполягав, що порушень закону або порушень прав та інтересів приватної особи пенсійний орган не вчиняв.

Відзив на позов надійшов до суду 24.05.2021р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 12.11.1982р. по 31.12.1984р. тривала строкова військова служба заявника за призовом.

Відповідно до записів у копії трудової книжки серії НОМЕР_1 у період 16.07.1982р.-29.10.1982р. заявник працював за професією електрозварника (3м. 13 днів); у період 07.03.1985р.-16.11.1987р. заявник працював за професією електрогазозварника (2р. 8м. 9 днів), у період 01.12.1987р.-27.07.1988р. заявник працював за професією електрогазозварника (8м. 27 днів), у період 11.08.1988р.-27.11.1991р. заявник працював за професією газоелектрозварника (3р. 3м.16 днів), у період 10.12.1991р.-18.12.1995р. заявник працював за професією газоелектрозварника (4р. 8 днів), у період 28.03.1996р.-08.08.1996р. заявник працював за професією газоелектрозварника (4м. 11 днів), у період 12.08.1996р.-17.05.2000р. заявник працював за професією газоелектрозварника (3р. 9 м. 5 днів), у період 17.05.2000р.-16.08.2001р. заявник працював за професією газоелектрозварника (1р. 2м. 29 днів), у період 17.08.2001р.-05.11.2007р. заявник працював за професією електрогазозварника (6р. 2м. 22 дні), у період 30.05.2008р.-23.10.2013р. заявник працював за професією електрогазозварника (5р. 4м. 24 дні), у період 04.07.2014р.-16.09.2016р. заявник працював за професією електрогазозварника (2р. 2 м.12 днів), у період 27.09.2018р.-23.01.2020р. заявник працював електрозварником на Красноградському ЖРЕП.

21.04.2020р. мала місце подія звернення заявника документом установленого формуляру з питання призначення пенсії у порядку п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі за текстом - Закон України №1058-IV).

За цим зверненням заявника органом публічної адміністрації було вчинено відмову у призначенні пенсії, оформлену рішенням від 27.04.2020р. №1496.

За змістом названого рішення владним суб`єктом було висунуто претензії до періодів трудової діяльності заявника 07.03.1985р.-16.11.1987р., 17.08.2001р.-05.11.2007р., 30.05.2008р.-23.10.2013р., 27.09.2018р.-23.01.2020р.

Дана відмова була оскаржена заявником у межах справи №520/8068/2020.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2020р. у справі №520/8068/2020 було визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 27.04.2020р. №1496; зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області вчинити дії до повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пільгової пенсії за віком від 21.04.2020р.

У межах справи №520/8068/2020 судом були установлені обставини відсутності зауважень пенсійного органу стосовно записів у трудовій книжці заявника, чіткості записів відносно періодів роботи, відсутності підстав для сумнівів у достовірності відомостей трудової книжки, відсутності потреби у поданні уточнюючих довідок, відсутності правових підстав для відмови у зарахуванні до пільгового стажу роботи найманого працівника періодів 07.03.1985-16.11.1987, 17.08.2001-05.11.2007, 30.05.2008-23.10.2013, 27.09.2018-23.01.2020; роботи заявника у період 27.09.2018-23.01.2020 електрозварником на Красноградському ЖРЕП.

24.03.2021р. за зверненням заявника від 21.04.2020р. органом публічної адміністрації знов було вчинено відмову у призначенні пенсії, оформлену рішенням від 24.03.2021р. №1664.

Стверджуючи про невідповідність закону згаданого вище управлінського волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.

Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає ймовірності вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, у силу ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновком постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

У спірних правовідносинах органом ПФУ звернення заявника з приводу призначення пенсії було оформлено належним чином, але не було вирішено пенсійним органом у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 шляхом оформлення управлінського волевиявлення рішенням, викладеним у протоколі.

Таким чином, має місце подія вчинення пенсійним органом діяння (у вигляді тривалого і невиправданого нездоланними і непереборними факторами нереалізації управлінського повноваження), котре підпадає під усі ознаки бездіяльності, якій притаманна характеристика протиправної.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Вирішуючи спір суд зауважує, що до 31.12.2003р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були регламентовані лише ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 11.10.2017р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були додатково до приписів названої норми (тобто ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") урегульовані ще і ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Так, згідно з абз.1 п.1 ч.2 ст.114 названого закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, умови набуття права на призначення згаданих пенсій і за ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, і за ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII були ідентичними, тобто уніфікованими.

Тому, загальними кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою - робота по Списку №1 є: 1) досягнення особою віку у 50 років; 2) наявність загального страхового стажу 25 і більше років у чоловіків та 20 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 - 10 років і більше у чоловіків та 7,5 років і більше у жінок; 4) зайнятість протягом повного робочого дня.

Водночас із цим, абз.2 п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було запроваджено виключення з правила досягнення особою показника вікового цензу у 50 років відносно жінок, а абз.3 п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - виключення із правила достатності показника цензу загального стажу роботи.

Так, обставини недостатності повного показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1, але при перевищенні величини у 50% цього показника (тобто 5 і більше років для чоловіків та 3 роки 9 місяців і більше для жінок) зумовлюють у силу абз.4 п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливість застосування величини пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зменшенням: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Відповідно до абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою - робота по Списку №2 є: 1) досягнення особою віку у 55 років; 2) наявність загального страхового стажу 30 і більше років у чоловіків та 25 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2 - 12,5 років і більше у чоловіків та 10 років і більше у жінок; 4) зайнятість протягом повного робочого дня.

Разом із тим, абз.2 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було запроваджено виключення з правила досягнення особою показника у 55 років відносно жінок, а абз.3 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - виключення з правила достатності показника загального стажу роботи.

Обставини недостатності повного показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2, але при перевищенні величини у 50% цього показника (тобто 6 років три місяці і більше для чоловіків та 5 років і більше для жінок) зумовлюють у силу абз.4 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливість застосування величини пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зменшенням: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

Як указано в ч.5 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Таким чином, показник спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 може бути доданий до показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2.

Однак, підстав для сумування інших розрахункових величин (параметрів), зокрема, і арифметичного значення зменшення загального показника цензу пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на сумарний показник одночасного зменшення пенсійного віку як на умовах призначення пенсії за Списком №1, так і на умовах призначення пенсії за Списком №2 закон не містить, позаяк у тексті ч.5 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» йде мова виключно про взаємне зарахування періодів роботи.

Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно із записами у копії трудової книжки показник стажу роботи заявника за професіями "газоелектрозварник" та "електрогазозварник" і "електрозварник" перевищує 12,5 років; визнаний пенсійним органом у тексті оскарженого рішення від 24.03.2021р. №1664 показник загального страхового стажу заявника перевищує 38 років; подія досягнення заявником віку у 55 років настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).

Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пітверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а "Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. 60. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.".

У силу правового висновку постанов Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №520/10521/19 та від 09.07.2020р. у справі №235/7688/16-а чіткість та однозначність записів трудової книжки найманого працівника, котрі указують на те, що виконувана робота підлягає включенню до спеціального страхового стажу за Списком №1, призводить до відсутності правових підстав для витребування уточнюючих довідок.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1, №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383; далі за текстом - Порядок №383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р..

Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991р.; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992р. застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994р. застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. №162.

У період роботи позивача на посаді електрозварника (07.03.1985р.-16.11.1987р.) був чинним Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1956р. №1173.

Розділом XXXII «Загальні професії» Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, передбачалися професії "газозварювальник", "електрозварювальник".

У подальшому Списки №1 і №2 затверджувались постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10, постановою КМУ від 11.03.1994р. №162, постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 та постановою КМУ від 24.06.2016р. №461.

В усіх перелічених актах права згадана професія "зварника тугоплавких металів".

Таким чином, професія, за якою заявник працював "зварником", була передбачена або Списком №2 або Списком №1.

Записи трудової книжки заявника про роботу за професією "газоелектрозварник", "електрогазозварник", "електрозварник" є повним, з явною та очевидною однозначністю підтверджує виконання найманим працівником саме тієї роботи, котра віднесена або до Списку №1, або до Списку №2.

На виконання приписів ч.5 ст.242 КАС України висновки перелічених судових актів Верховного Суду слід визнати застосовними до даного випадку і врахувати при розв`язанні спору по суті.

Ці ж самі висновки Верховного Суду з приводу застосування ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у силу ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII в обов`язковому порядку мали бути взяті до уваги і Управлінням під час прийняття рішення за зверненням заявника від 12.03.2021р.

У силу приписів ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Отже, тривалість роботи найманого працівника за професією по Списку №1 може бути включена до стажу роботи за Списком №2.

Окремо суд зважає, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не заперечував обставин належності роботи заявника за професією «зварник» до Списку №2 і у ході розгляду справи цієї обставини не спростував.

Продовжуючи роз"язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не доведено відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а з огляду на обсяг використаних доказів та покладені в основу волевиявлення владні судження, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, правильного тлумачення належної норми закону не надав, наслідки діянь особи у якості найманого працівника кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із нормативним регламентуванням та характером і змістом спірних правовідносин.

Відтак, оскаржене рішення підлягає скасуванню.

Однак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «обчислення пенсії».

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.

Судом виявлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу юридично значимих факторів обчислення розміру пенсії.

Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Саме тому суд і зобов`язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії із прийняттям відповідного рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До того ж, у спірних правовідносинах пенсійний орган, вчинивши протиправну відмову, не збирав, не з`ясовував, не досліджував та не оцінював жодних юридично значимих факторів для обчислення розміру пенсії за віком у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за жодним із необхідних параметрів.

З приводу цих обставин наразі відсутній спір, а усі вимоги заявлені наперед та стосуються майбутніх відносин, котрі ще не склались у часі та в межах яких у заявника не виникло жодних суб`єктивних прав чи інтересів як об`єкту судового захисту.

Тому ці вимоги підлягають відхиленню.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Оскільки у даному випадку відмова адміністративного органу втілена у рішенні, то суду у силу ч.2 ст.9 КАС України належить вийти за межі позову і скасувати реально існуючий правовий акт індивідуальної дії, котрий не узгоджується із законом та погіршує правове становище приватної особи - громадянина, обтяживши орган публічної адміністрації повторно вирішити звернення приватної особи.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2021р. №1664.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно вирішити по суті заяву ОСОБА_1 від 21.04.2020р. з приводу призначення пенсії за віком у порядку п.2 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у спосіб прийняття рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення до пенсійного органу.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко