Рішення № 97177226, 20.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1621/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року зал судових засідань № 3

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Фостяка Р.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

25.02.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини А3913 код ЄДРПОУ 07699476, місцезнаходження: 81464, Львівська обл., Самбірський р-н, м. Новий Калинів, площа Авіації, 29 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини А3913 від 07.10.2019 за № 697 про відмову в наданні ОСОБА_1 довідки про вартість не отриманого речового майна, що належало йому до видачі станом на 04.10.2019 та виплатити компенсації за не отримане речове майно;

- зобов`язати військову частину А3913 надати ОСОБА_1 довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 04.10.2019;

- зобов`язати військову частину А3913 провести розрахунок за неотримане ОСОБА_1 речове майно станом на 04.10.2019;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки у розмірі місячного грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019;

- зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019.

Ухвалою від 02.03.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 04.05.2020 суд призначив справу до судового розгляду порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалами від 20.07.2020, 02.09.2020, 16.09.2020 суд повернув без розгляду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 21.09.2020 суд задовольнив клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалами від 19.10.2020, 30.11.2020 суд витребував додаткові докази у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні довідки про вартість неотриманого речового майна, виплаті матеріальної допомоги та виплаті при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача він при звільненні з військової служби не отримав коштів, на які мав право.

12.03.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідно до положень Інструкції з організації речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 підстав для видачі довідки про вартість неотриманого речового майна та компенсації за неотримане речове майно немає. Позивачу відмовлено у виплаті матеріальної допомоги, оскільки зазначена ним підстава для виплати порівняно з підставами інших військовослужбовців, яким виплачено матеріальну допомогу є менш значимою, а також виходячи з обмеженого фінансування. Крім вказаного, у 2019 році позивач не звертався до відповідача з рапортом про надання йому календарних днів додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2019 рік, а також про нарахування та виплату йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.

Представник відповідача подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається військовослужбовцям у разі наявності виділених державою коштів. У 2018 році позивач не додав до рапорту про виплату матеріальної допомоги документів, які підтверджують необхідність такої виплати. Вказаний рапорт відправлено на комісію, яка не прийняла позитивного рішення за результатами його розгляду, з огляду на його необгрунтованість.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого суд відмовив.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.09.2019 №405 позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з наказом командира військової частини А3913 (по стройовій частині) від 04.10.2019 №217 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Грошову компенсацію на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримав.

Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 04.12.2018, в якому просив надати дозвіл на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з протоколом засідання комісії для розгляду рапортів від 18.12.2018 №6 вказаною комісією затверджено перелік військовослужбовців, яким підлягає виплаті матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році. Прізвища позивача у вказаному списку немає.

01.10.2019 позивач звернувся до військової частини А3913 із рапортом, в якому просив надати дозвіл на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з хворобою, до якого долучив свідоцтво про хворобу № 809.

Згідно з протоколом загальних зборів військової частини А3913 №4 від 29.03.2019 вирішено першочергово виплату матеріальної допомоги, а саме: смерть рідних по крові (8000грн), важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї (10000грн). Решту допомоги вирішено розподілити між всіма військовослужбовцями, які потребують матеріальної допомоги.

У відповіді від 09.10.2019 №740т на рапорт позивача виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році зазначено, що вказана позивачем підстава для отримання матеріальної допомоги є менш значною, ніж підстави інших військовослужбовців, яким така допомога, призначена. Тому вказаний рапорт не підлягає задоволенню.

01.10.2019 позивач звернувся до військової частини А3913 із рапортом, в якому просив надати дозвіл на нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Позивач звернувся до відповідача з рапортом (а.с.18) про надання довідки про вартість речового майна, що належить позивачу до видачі на час звільнення. Також просить надати відповідь щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та невиплати матеріальної допомоги відповідно до рапортів від 01.10.2019.

Військова частина А3913 листом від 07.10.2019 № 697 повідомила позивача про те, що календарна вислугу позивача станом на 01.10.2019 становить 4 роки 7 місяців 10 днів. Право на компенсацію за неотримане майно мають військовослужбовці за наявності календарної вислуги більше 5 років. У зв`язку з недостатністю календарної вислуги років позивач права на відповідну компенсацію не набув.

Військова частина А3913 листом від 09.10.2019 № 740 повідомила позивача про те, що військовій частині виділено недостатньо коштів для виплати матеріальної допомоги усім потребуючим. Тому на загальних зборах офіцерів військової частини А3913 визначені причини на першочергову виплату матеріальної допомоги, а саме: смерть рідних по крові, важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї. Відповідач вказує, що зазначена позивачем підстава для виплати допомоги, порівняно з підставами інших військовослужбовців, яким виплачено матеріальну допомогу, є менш значимою.

Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними рішень і дій відповідача в частині проведення розрахунку за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту підпункту "а" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон України №2232-ХІІ) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний часу зв`язку із закінченням строку контракту.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону України №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

22.03.2016 набув чинності "Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія вказаного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Пунктом 3 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Крім того, відповідно до пункту 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено "Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період" (далі - Інструкція №232), згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якого, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

З аналізу вищенаведених норм випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

В наказі командира Військової частини А3913 (по стройовій частині) від 04.10.2019 №217 про виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини, зазначено, що він грошову компенсацію за неотримане майно під час проходження військової служби не отримував.

Як вже встановив суд 01.10.2019 позивач звернувся до військової частини А3913 із рапортом, в якому просив надати дозвіл на нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Військова частина А3913 листом від 07.10.2019 № 697 повідомила позивача про те, що календарна вислугу позивача станом на 01.10.2019 становить 4 роки 7 місяців 10 днів. Право на компенсацію за неотримане майно мають військовослужбовці за наявності календарної вислуги більше 5 років. У зв`язку з недостатністю календарної вислуги років позивач права на відповідну компенсацію не набув.

Оцінюючи вказані обставини, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України "Про Збройні Сили України" правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

В свою чергу відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно не має виплачуватись, бо така нараховується лише за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 9 пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції №232 особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.

Згідно з відповіддю Гадяцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 17.02.2021 №282-2 позивач перебував на військовому обліку в запасі з 03.05.1995 по 18.10.2010, з 05.03.2015 призваний на військову службу та звільнений з такої 04.10.2019.

Докази перебування позивача у запасі перед укладенням контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 05.03.2015 відповідач не надав.

Таким чином, позивач не був прийнятий на військову службу за контрактом із запасу, відтак, вимога щодо наявності календарної вислуги більше ніж 5 років для отримання грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно до нього не застосовується.

Натомість, відповідно до абзацу 7 пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції №232, із змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони від 10.06.2019 №306, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється, зокрема, під час звільнення в запас без права носіння військової форми одягу за речове майно пропорційно часу, який минув з настання права на отримання вказаного майна до дня виключення зі списків військової частини.

Враховуючи те, що позивача звільнено у запас у зв`язку з закінченням строку контракту, без права носіння військової форми одягу, він набув право на отримання виплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення військової частини А3913 від 07.10.2019 за № 697 про відмову в наданні ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна, що належало йому до видачі станом на 04.10.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна охоплює і вимогу про видачу відповідної довідки про вартість не отриманого речового майна станом на 04.10.2019. Тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості неотриманого речового майна станом на 04.10.2019.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними рішень і дій відповідача в частині ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, стаття 1 вказаного Закону передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (пункт 3 Постанови № 704).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 4 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 1 розділу ХХIV Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 розділу ХХIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Випускникам військових навчальних закладів із числа осіб, які до зарахування до військового навчального закладу не мали військових звань, і військовослужбовців строкової військової служби в році закінчення військових навчальних закладів матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається у військових частинах, до яких вони направлені для подальшого проходження служби, після вступу до виконання обов`язків за посадами, на які вони призначені.

Пунктом 9 розділу ХХIV Порядку № 260 встановлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 9 наказу Міністерства оборони України № 65 від 15.02.2018 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 вказаного наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Наказом від 06.08.2018 № 257ад "Про створення комісії для розгляду рапортів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році" призначено та затверджено склад комісії військової частини А3913 для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2018 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям військової частини А3913. Комісія в своїй діяльності керуватися Порядком № 260.

Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача з рапортом від 04.12.2018, в якому просив надати дозвіл на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з протоколом засідання комісії для розгляду рапортів від 18.12.2018 №6 вказаною комісією затверджено перелік військовослужбовців, яким підлягає виплаті матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році. Прізвища позивача у вказаному списку немає.

Оцінивши в сукупності докази суд дійшов висновку, що рішення про надання грошової допомоги на підставі рапорта позивача, зазначена комісія не приймала.

Разом з тим, відповідач не подав суду належних до допустимих доказів щодо прийняття рішення комісією для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2018 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А3913 про відмову позивачу у наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців за результатом розгляду його рапорта.

Вказані обставини дають суду підстави для висновку про те, що комісія для розгляду рапортів за результатами розгляду рапорту позивача на засіданні 18.12.2018 не прийняла відповідного рішення про надання грошової допомоги.

При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів отримання позивачем протоколу засідання комісії для розгляду рапортів від 18.12.2018 №6, з якого він міг би дізнатись про порушення свого права.

01.10.2019 позивач звернувся до військової частини А3913 із рапортом, в якому просив надати дозвіл на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з хворобою, до якого долучив свідоцтво про хворобу № 809.

Згідно з протоколом загальних зборів військової частини А3913 №4 від 29.03.2019 вирішено першочергово виплачувати матеріальну допомогу, у таких випадках: смерть рідних по крові (8000грн), важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї (10000грн). Решту допомоги вирішено розподілити між всіма військовослужбовцями, які потребують матеріальної допомоги. Прізвище позивача у вказаному протоколі відсутнє.

У відповіді від 09.10.2019 №740 на рапорт позивача про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році зазначено, що вказана позивачем підстава для отримання матеріальної допомоги є менш значною, ніж підстави інших військовослужбовців, яким така допомога, призначена. Тому вказаний рапорт не підлягає задоволенню.

Оцінивши в сукупності докази суд дійшов висновку, що питання про надання грошової допомоги на підставі рапорта позивача на засіданні комісії для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2019 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А3913 не розглядалось. Відповідне рішення за вказаним рапортом не приймалось.

Суд констатує, що сама по собі відповідь військової частини А3913 від 09.10.2019 №740 не є рішенням за результатами розгляду рапорта позивача від 01.10.2019, оскільки таке має прийматися за результатами розгляду на засіданні відповідної комісії.

Разом з тим, відповідач не подав суду належних та допустимих доказів щодо прийняття рішення комісією для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2019 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А3913 про відмову позивачу у наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців за результатом розгляду його рапорта.

Вказані обставини дають суду підстави для висновку про те, що відповідач у встановлений законом спосіб рапорти позивача про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки не розглядав, відповідного рішення за результатом його розгляду не приймав.

За таких обставин, суд відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою повного захисту порушеного права позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність комісії для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2018 та 2019 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А3913 щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців.

У зв`язку з тим, що комісія не прийняла рішення за результатом розгляду рапортів позивача, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання військової частини А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки у розмірі місячного грошового забезпечення є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати комісію для розгляду рапортів з клопотанням про виплату у 2018 та 2019 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А3913 розглянути рапорт ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців, та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, суд зазначає таке.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України "Про відпустки", відповідно до якого встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Згідно зі статею 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Також нормами вказаного закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Зважаючи на викладений аналіз, суд критично оцінює й відхиляє доводи відповідача про те, що компенсацію не виплачено, у зв`язку з відсутністю рапорту позивача під час служби.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачі протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 по 2018 роки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для вказаного, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з вказаним, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.

З огляду на те, що військова частина А3913 не довела правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, то суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019.

Водночас, суд вважає, що задля ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій, а тому такий між сторонами не розподіляється.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини А3913 від 07.10.2019 за № 697 про відмову в наданні ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна, що належало йому до видачі станом на 04.10.2019.

Зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості неотриманого речового майна станом на 04.10.2019.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік та за 2019 рік.

Зобов`язати військову частину А3913 розглянути рапорти ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік і за 2019 рік та прийняти рішення про надання або про відмову у наданні такої допомоги.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019.

Зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2019.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 25 травня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик