Ухвала суду № 97176916, 25.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

25 травня 2021 року 320/13352/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Єжелі А.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Коробової І.О.,

представників третіх осіб - Тищенко О.П., Супрун А.І., Яромоленка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Броварської районної ради Київської області, треті особи: Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, Требухівська сільська рада Броварського району Київської області, Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, Калинівська селищна рада Броварського району Київської області, Калитянська селищна рада Броварського району Київської області, Зазимська селищна рада Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварської районної ради Київської області, треті особи: Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, Требухівська сільська рада Броварського району Київської області, Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, Калинівська селищна рада Броварського району Київської області, Калитянська селищна рада Броварського району Київської області, Зазимська селищна рада Броварського району Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення у якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Броварської районної ради від 01 жовтня 2020 року № 1054-77-УІІ "Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Броварського району до комунальної власності об`єднаних територіальних громад Великодимерської, Калинівської, Калитянської, селищних рад, Зазимської сільської ради".

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірним рішенням відповідач порушив право позивача на спільну сумісну власність як члена територіальної громади, оскільки згоду Княжицька та Требухівська сільські ради на передачу майна спільної власності не надавали. Стверджує, що у відповідності до норм ЦК України спільне майно є власністю територіальної громади, а відтак, майно не може бути вилучене у територіальної громади без її згоди.

Ухвалою суду від 18.12.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 18.01.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.04.2021.

У судовому засіданні, призначеному на 25.05.2021, на обговорення судом поставлено питання про закриття провадження у зв`язку з наявністю майнового спору, що виключає розгляд справи за правилами адміністративного судочинства.

Позивач проти закриття провадження заперечував, стверджував, що спірне рішення є рішенням суб`єкта владних повноважень, а відтак, спір має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача надав суду письмове клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю майнового спору.

Представники третіх осіб наполягали на закритті провадження, та зазначали, що в письмових поясненнях вони наполягали про наявність майнового спору.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що пред`явлений позов не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень, зокрема, з боку Броварської районної ради Київської області, а пов`язаний із захистом цивільного права.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 2 рішення Броварської районної ради від 01.10.2020 №1054-77-VII «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Броварського району до комунальної власності об`єднаних територіальних громад Великодимерської, Калинівської, Калитянської селищних рад, Зазимської сільської ради» передано безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ Броварського району до комунальної власності Великодимерської селищої ради, Калинівської селищної ради, Калитянської селищної ради, Зазимської селищної ради нерухоме майно згідно з додатком 1, 2, 3, 4 (а.с. 7-8).

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує на те, що прийняття спірного рішення порушує його права як жителя територіальної громади с. Княжичі та Княжицької і Требухівської сільських рад як співвласників комунального майна спільної власності територіальних громад сіл, селища Броварського району, адже об`єкти нерухомого майна передано до комунальної власності Великодимерської селищої ради, Калинівської селищної ради, Калитянської селищної ради, Зазимської селищної ради за відсутності згоди Княжицької і Требухівської сільських рад.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Також пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі органу місцевого самоврядування.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові або права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 ЦКУ завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 19 ЦКУ суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦКУ цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Частиною 1 статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною 4 статті 60 цього Закону районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 32 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішується питання, зокрема, надання згоди на передачу об`єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

За змістом пункту 10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Отже, з наведеного слідує, що територіальні громади набувають права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі прийнятого рішення відповідною районною, обласною радою про передачу таких об`єктів.

Отже, предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого у іншого суб`єкта публічного права (територіальної громади) виникло право власності на об`єкт нерухомого майна, при цьому, як слідує із позовної заяви позовні вимоги у справі заявлено з метою поновлення порушеного цивільного (майнового) права.

З огляду на наведене, суд зауважує, що на усіх етапах прийняття рішення щодо передачі нерухомого та рухомого комунального майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, управління яким здійснює Броварська районна рада, такий орган місцевого самоврядування не є учасником публічних правовідносин, оскільки у таких правовідносинах має статус власника комунального майна (від імені територіальної громади), а не суб`єкта владних повноважень.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, слід зазначити, що у даному випадку спір про визнання протиправним та скасування рішення Броварської районної ради від 01.10.2020 №1054-77-VII «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, сіл, селищ Броварського району до комунальної власності об`єднаних територіальних громад Великодимерської, Калинівської, Калитянської селищних рад, Зазимської сільської ради» не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 808/703/18 (провадження № 11-1180апп18), постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 803/594/17.

Доводи позивача стосовно того, що оскаржується акт районної ради тільки в частині порушення процедури прийняття відповідного акта не приймаються до уваги, оскільки порушення прав вбачається також і у наслідках, які спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке позивач вважає протиправним, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі та роз`яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження в адміністративній справі закрити.

2. Роз`яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою. .

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.