Рішення № 97176786, 14.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2021 р. справа № 300/3142/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Шукайло О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 та стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 05.11.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України (надалі, також - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 та стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення з 26.03.2020 по дату прийняття судового рішення.

Позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог мотивовані тим, що 27.01.2020 Івано-Франківський адміністративний суд у справі № 300/2221/19 визнав протиправним і скасував наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за № 351-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновив його на посаді з 26.10.2019. Також постановив стягнути з Державної екологічної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межа суми стягнення за один місяць. Однак, Державна екологічна інспекція України виконала вищенаведене рішення 14.02.2020, тобто через 13 робочих днів, видавши наказ 11.02.2020 № 43-о про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 28.10.2019 та повідомивши про таке поновлення позивача Головою ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області 14.02.2020 листом №11-31/39. Вказуючи на порушення відповідачем ст. 236 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 з розрахунку середнього заробітку за один робочий день 971,93 грн. з огляду на становлення такого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 № 300/2221/19, як преюдиційної обставини.

Крім того, Державною екологічною інспекцією України, видано наказ №87-о "Про звільнення ОСОБА_1 " на підставі якого з 26 березня 2020 позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області відповідно статті 87 Закону України "Про державну службу", при цьому не провівши з ним повного розрахунку, а саме не оплачено середній заробіток за період з 27.01.2020 по 14.02.2020 (як вимушеного прогулу з вини роботодавця) та не виплачено заробітну плату за останній робочий день - 26.03.2020. Наведене вказує на порушення відповідачем ст. 116 КЗпП України та наявності підстав до застосування щодо відповідача відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме стягнення з 26.03.2020 середнього заробітку за невиплату з вини відповідача або уповноваженого ним органу належних звільненому позивачу сум, в розмірі його середнього заробітку за весь час затримки, - і по день фактичного розрахунку з трьох підстав: - частково заробітну плату за березень 2020 (17 робочих днів) відповідач виплатив тільки 06.04.2020 (через 11 днів з моменту звільнення); - заробітну плату за один робочий день - 26.03.2020 не оплачено; - не виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 по 14.02.2020. З огляду на викладені обставини позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

20.11.2020 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто та доповнено обґрунтування другої позовної вимоги.

У зв`язку із усуненням недоліків ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 відкрито провадження у справі та визначено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження(том І а.с. 54-55).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 10.12.2020. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №300/2221/19 надійшло до відповідача 03.02.2020, а тому відсутні підстави вважати, що Державна екологічна інспекція України вживала будь-яких заходів щодо не своєчасного виконання рішення суду, а саме поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Івано-Франківської області. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що місцем роботи позивача була Державна екологічна інспекція в Івано-Франківської області, як юридична особа публічного права, у структурі якої передбачена посада начальника Державної екологічна інспекція в Івано-Франківської області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Івано-Франківської області. Відтак, питання щодо остаточного розрахунку не відноситься до компетенції Державної екологічної інспекції України, оскільки відповідно до пункту 5 Положення про Державну екологічну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, як це передбачено Держекоінспекція з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держекоінспекції та на керівні посади в її територіальні органи. В зв`язку із наведеним, представник відповідача позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню (том І а.с.65-71).

Ухвалою суду від 10.12.2020 задоволено клопотання Державної екологічної інспекції України про перехід до загального позовного провадження та постановлено адміністративну справу № 300/3142/20 розглядати за правилами загального позовного провадження(том І а.с. 79-81).

14.12.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що виконання рішення суду вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Крім того, позивач звернув увагу суду, що законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. В зв`язку із наведеним, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том І а.с.103-107).

Ухвалою суду від 14.01.2021 задоволено клопотання представника відповідача від 12.01.2021 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою сервісу EASYCON(том І а.с. 133-134).

В піготовчому судовому засідання 20.01.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції України про залучення до адміністративної справи Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про що постановлено ухвалу(том І а.с.196-197).

Згідно ухвали суду від 04.02.2021 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №300/3142/20 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ухвали суду від 05.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України в частині стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення за період - затримки виплати заробітної плати на 11 днів з дати звільнення по 06.04.2020 залишено без руху, у зв`язку з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку з дати виплати звернення до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України в частині стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення за період - затримки виплати заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) на 11 днів з дати звільнення по 06.04.2020 - залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Вважає відповідача належним, та заперечував щодо заміни чи залучення Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області як другого відповідача або третьої особи. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у відзиві на позов. Вважає, що вимоги позивача звернуто до неналежного відповідача - Державної екологічної інспекції України, тоді як відповідати за такими повинна Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області. Звернула увагу суду на те, що акт перевірки складено управлінням Держпраці в Івано-Франківській області саме відносно Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, а припис прийнятий за наслідками перевірки виконано останнім. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши і оцінивши докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Наказом Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 за № 351-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області 28.10.2019 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (том І а.с.15, 32).

Рішенням Івано Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за №351-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 26.10.2019 року. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 29070 гривень.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9690 гривень(том І а.с.50-53).

Вищевказане рішення отримано відповідачем 03.02.2020 за вхідним номером 397/0/1-20, що підтверджується відміткою про реєстрацію в системі електронного діловодства АСУД «ДОК ПРОФ 3» на супровідному листі Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 про направлення копії рішення суду(том І а.с. 248).

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 у справі №300/2221/19 Державною екологічною інспекцією України винесено наказ від 11.02.2020 за №43-о "Про поновлення ОСОБА_1 ", яким скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за №351-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області з 29.10.2019 (а.с.9).

14.02.2020 Голова ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області видає повідомлення № 11-31/39 про поновлення ОСОБА_1 на посаді(том І а.с. 10).

В трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 здійснено запис під № 41 від 14.02.2020 про те, що запис № 38 є недійсним, поновлений на попередній роботі з 29.10.2019 та зазначено підставу такого запису - наказ Держекоінспекції від 11.02.2020 № 43-о(том І а.с. 47).

Згідно наказу Державної екологічної інспекції України за №87-о від 25.03.2020 позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області, 26.03.2020 у зв`язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1 частини 1 та пункту 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с.11).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №300/2221/19, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 »

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 29.10.2019.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 60269 (шістдесят тисяч двісті шістдесят дев`ять) гривень.

Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19438,20 гривень (том І а.с.26-30).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки виконання рішення суду та вказуючи на наявність підстав до стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав і мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною 1 статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 КАС України).

З огляду на зміст вищевказаних норм, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби, породжує виникнення безумовного обов`язку у відповідача (боржника) виконати таке рішення незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили.

Правове регулювання державної служби регламентовано статтею 5 Закону України "Про державну службу".

Так, згідно з частинами 1-3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Тобто норми Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника регламентовані статтею 236 Кодексу законів про працю України.

Так, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду.

Так, суд звертає увагу на те, що судове рішення від 27.01.2020 по справі №300/2221/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області виконано 14.02.2020, що підтверджується записом № 41 в трудовій книжці позивача.

Вищенаведене свою чергу свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та зумовлює породження у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що вимоги позивача в частині затримки виконання рішення суду звернуто до неналежного відповідача - Державної екологічної інспекції України, тоді як відповідати за такими повинна Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області, з огляду на те, що виконання рішення суду у справі № 300/2221/19 покладено саме на відповідача - Державну екологічну інспекцію України. Також, суд звертає увагу на те, що Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області не була учасником справи № 300/2221/19, відтак не може нести відповідальність на своєчасне виконання рішення суду в такій справі.

Щодо доводів скаржника про відсутність його вини у несвоєчасному невиконанні рішення суду, оскільки таке рішення від 27.01.2020 одержано тільки 03.02.2020, а його виконання потребувало затрати часу на підготовку необхідних документів, погодження візування та корегування, а також перебування т.в.о. Голови Державної екологічної інспекції України Фірсова 10.02.2020 у відрядженні, суд зазначає наступне.

З огляду на встановлені на законодавчому рівні державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд повторно зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне безумовний обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Положення Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі, в тому числі і щодо пред`явлення рішення до примусового виконання.

Водночас, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Відтак, суд наголошує, що наявність вини відповідача в спірних правовідносинах встановлена нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, за якими судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Наведені правові висновки суду відповідають правовим позиціям, викладеним Верховним Судом в постановах від 24 вересня 2019 року (справа № 826/16191/17), від 02 жовтня 2019 року (справа №823/1507/18), від 03 жовтня 2019 року (справа №804/8042/17), від 05 березня 2020 року (справа №280/360/19).

Також, щодо доводів відповідача про розгляд справи 300/2221/19 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а відтак про неможливість дізнатися про дату прийняття рішення, суд зазначає наступне.

Провадження у справі 300/2221/19 відкрито ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85921463).

Згідно частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відтак, ухвалюючи рішення по справі 300/2221/19 Івано-Франківським окружним судом дотримано вказаного строку, а відповідач, як учасник справи, міг з урахуванням вищенаведеної норми визначити крайній строк розгляду справи судом.

При визначенні розміру середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду по справі 300/2221/19 суд бере до уваги наступне.

У спірних правовідносинах юридичне визначення середнього заробітку працівника встановлюється статтею 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлює, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином, спірна подія щодо несвоєчасного виконання рішення суду у період з 27.01.2020 по 13.02.2020, вказує на неотримання позивачем протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, а у спірному випадку останні два місяці до 27.01.2020 (листопад та грудень 2019 року) позивач фактично не працював, то суд повинен обчислити середню заробітна плата виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що охоплюють період - вересень та жовтень 2019 року .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дана процесуальна норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 № 300/2221/19, яка набрала законної сили, встановлено, що згідно розрахункової відомості, у жовтні 2019р. позивач відпрацював один день 28.10.2019. Відповідно до положень Розділу III вказаного вище Порядку № 100 визначено виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо), тому відповідно сума середнього заробітку за один робочий день позивача складає 971, 93 грн. (оклад+ранг+коректива+індексація+вислуга= сума для визначення подобової оплати 440,45+27,27+395,67+105,71=971,93 грн.).

Вказана преюдиційна обставина щодо розміру середнього заробітку за один робочий день ОСОБА_1 в сумі 971, 93 грн. з огляду на період визначення такого - жовтень 2019 року, підлягає до застосування судом в цій справі.

Період затримки виконання рішення суду з 28 січня 2020 (наступний день з дати прийняття рішення в справі 300/2221/19) по 13 лютого 2020 (включно), оскільки 14 лютого 2020 є першим робочим днем позивача, становить 13 днів робочих. Виходячи із наведеного, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за 13 робочих днів становить 12635,09 гривень (13 робочих днів х 971,93 гривень).

Відповідне відшкодування, передбачене статтею 235 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Як наслідок, загальна сума середнього заробітку за час затримки органом призначення у поновленні на роботі звільненого позивача (стаття 236 КЗпП України), яка підлягає стягненню з відповідача за період з 28.01.2020 по 13.02.2020 складає 12635,09 гривень.

Відтак, перша позовна вимога позивача є обґрунтованою а позов у цій частині підлягає до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення з 26.03.2020 по дату прийняття судового рішення, а саме, не виплати заробітної плати за останній робочий день - 26.03.2020 та середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 27.01.2020 по 14.02.2020.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Тоді як частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з невиплатою відповідачем заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020 у день звільнення просить суд стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати такої заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по дату прийняття судового рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в табелі робочого часу за березень місяць 2020 за 26 число наявна відмітка «Х», у зв`язку з відсутністю на роботі про що складено також Акт відсутності на робочому місці начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 26.03.2020.

Вказане свідчить про наявність спору між сторонами про розміри належних звільненому працівникові сум, а саме заробітної плати за 26.03.2020, однак таку позовну вимогу позивачем не заявлено у цій справі.

Відтак, суд вказує, що вимога позивача про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з невиплатою у день звільнення відповідачем заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020 є передчасною, оскільки така вказана виплата є спірною.

Оскільки позивач не звертався до суду про стягнення заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020, як наслідок відсутнє судове рішення про її виплату, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у частині виплати середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого органу належних працівникові сум у день його звільнення щодо невиплати заробітної плати за 26.03.2020 будуть порушені.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні, такий працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір.

Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають виключно порушені права чи інтереси особи, а не ті, що ймовірно будуть порушені у майбутньому, в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині, зважаючи на їх передчасність, слід відмовити.

Також суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав до стягнення з відповідача середнього заробітку за невиплату з вини відповідача або уповноваженого ним органу належних звільненому позивачу сум з огляду на не проведення оплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 27.01.2020 по 14.02.2020 в сумі 12635,09 грн у день звільнення з врахуванням наступного.

Як наведено в судовому рішенні вище, заявлена ОСОБА_1 вимога в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 28.01.2020 по 13.02.2020 в сумі 12635,09 судом задоволено.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Середній заробіток визначений ст. 236 КЗпП України за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Так, позивач стверджує, що при його звільненні 26.03.2020 відповідач протиправно не виплатив йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду № 300/2221/19 з 27.01.2020 по 14.02.2020 у розмірі 12635,09 грн.

Однак, суд звертає увагу на те, що вказана сума є, відповідно до ст. 236 КЗпП України, компенсацією за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, обчислена була ця компенсація виходячи із середнього денного заробітку.

Так, статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ця компенсація за ст. 236 КЗпП не входить до структури заробітної плати, до фонду оплати праці, за своєю природою є санкцією (неустойкою), яка застосовується до роботодавця у разі невиконання рішення суду (Інструкції зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що заявлена позивачем сума 12635,09 грн компенсації за затримку виконання рішення суду не входить до фонду оплати праці та не є заробітною платою, не повинна бути виплаченою при звільненні 26.03.2020.

Відтак, посилання позивача на приписи ст. 117 КЗпП України є недоречним, оскільки ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. Окрім того, така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частини 2 статті 6 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшаков проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову в цій частині.

Щодо доводів сторони відповідача про те, що належним відповідачем у справі є Державна екологічна інспекція в Івано-Франківської області, то суд вказує, заперечення позивача щодо заміни відповідача та залучення такого в якості співвідповідача чи третьої особи. Водночас, в силу вимог ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд бере до уваги обставини наведенні в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 № 300/2221/19, що набрало законної сили, яким встановлено належним відповідачем в частині зокрема стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 саме Державну екологічну інспекцію України.

Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41) у Висновку № 11 (2008), серед іншого, звернула увагу на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивача у касаційному провадженні), сформованою, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, обов`язок суду мотивувати прийняте ним рішення не можна сприймати буквально як необхідність відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.

Решта доводів сторін висновків суду та рішення по суті спору не змінюють.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 28.01.2020 по 13.02.2020 в розмірі 12635 (дванадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) гривень 09 копійок.

В решті вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Державна екологічна інспекція України (код ЄДРПОУ 37508533, провулок Новопечерський, буд. 3, корпус, 2, м. Київ, 01042).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 24 травня 2021 р.