Рішення № 97176494, 25.05.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/911/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А-1556 (вул. 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 4,м. Мукачево,Мукачівський район, Закарпатська область,89600) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А-1556 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу та згідно витягу з наказу військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 21.05.2018 року позивача виключено із списків особового складу військової частини з 19.06.2018 року. В той же час, відповідачем лише 22.12.2020 року перераховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. У зв`язку з цим позивач вважає, що набув право на стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, тобто з 20.06.2018 року по 22.12.2020 року. Крім того позивач просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідач відзив на позов до суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 липня 2016 року позивач отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини А 1556 від 21.05.2018 року № 113 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 19.06.2018 року.

22.12.2020 року позивачеві, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року №260/2525/20 було перераховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 19545,38 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача (а.с. 13).

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі – Закон № 2011).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).

Разом з тим, як слідує із змісту рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року яка є обов`язковою для врахування судами інших інстанцій.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Як вже встановлено судом, позивач виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19.06.2018 року (а.с. 12), однак виплату компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій здійснено – 22.12.2020 року (а.с. 13).

Відтак, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 року по 22.12.2020 року.

Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: "https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/" середньозважена облікова ставка за кредитами:

з 20 червня 2018 по 12 липня 2018 - 17,0%;

з 13 липня 2018 по 06 вересня 2018 - 17,5%;

з 07 вересня 2018 по 25 квітня 2019 року - 18,0%;

з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року - 17,5%;

з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року - 17,0%;

з 06 вересня 2019 по 24 жовтня 2019 року - 16,5%;

з 25 жовтня 2019 року по 30 січня 2020 року - 13,5%;

з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11%;

з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10%;

з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8%;

з 12 червня 2020 року по 22 грудня 2020 року – 6,0%

Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (19545,38 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 6918,00 грн., тобто:

- 17,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,05%) х 23 дні = 224,80 грн.;

- 17,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,05%) х 56 дні = 547,30 грн.;

- 18,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,05%) х 239 днів = 2335,80 грн.;

- 17,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,05%) х 84 днів = 830,00 грн.;

- 17,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн.. х 0,05%) х 48 днів = 469,08 грн.;

- 16,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,04%) х 49 днів = 383,08 грн.;

- 13,5% річних / 365 днів року = 0,036% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,036%) х 98 днів = 689, 60 грн.;

- 11% річних / 365 днів року = 0,03 % ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,03%) х 42 днів = 246,27 грн.

- 10 % річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,03%) х 42 днів = 246,27 грн.

- 8 % річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,02%) х 49 днів = 191,50 грн.

- 6 % річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 19545,38 грн. х 0,02%) х 194 днів = 758,40 грн.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 6918,00 грн.

В той же час, не підлягає задоволенню позовна вимога в частині виплати зазначеного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44 (далі - Порядок), з огляду на наступне.

Так, п. 1 Порядку передбачено, що такий визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до п. 2 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Разом з тим, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, винагородою або іншою виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, натомість носить компенсаційний характер та має на меті відшкодувати працівнику майнові втрати за несвоєчасний розрахунок з боку роботодавця.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 455,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А-1556 (вул. 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 4, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ 07792042) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії про зобов`язання вчинити дії – задовольнити часково.

2. Зобов`язати Військову частину А-1556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 року по 22.12.2020 року у сумі 6918,00 грн. (шість тисяч дев`ятсот вісімнадцять гривень).

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А-1556 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 455,00 (чотириста п`ятдесят п`ять гривень) грн.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМ.М. Луцович