Рішення № 97175196, 25.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 травня 2021 р. Справа № 120/3518/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області. У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не надання на інформаційний запит від 28.02.2021 року інформації, а саме: копій протоколу за наслідками проведення кваліфікаційного іспиту, екзаменаційного білету (на підставі якого виконано письмову роботу), виконану письмову роботу та копії документів особової справи.

- зобов`язати надати зазначену запитувану інформацію;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 28.02.2021 року звернувся до відповідача із інформаційним запитом. За результатами розгляду якого, відповідач листом від 16.03.2021 року відмовив у видачі запитуваних документів. Позивач вважає, що згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Закону України "Про інформацію" відповідачем порушено його законні права та інтереси на володіння інформацією.

Ухвалою суду від 26.04.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на адміністративний позов.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали від 26.04.2021 року отримав 27.04.2021 року, що підтверджується розпискою про вручення.

Так, ч. 4 ст. 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.

Дослідивши заяви по суті справи, докази на підставі яких обґрунтовано вимоги у спірних правовідносинах, суд встановив такі фактичні обставини справи.

28.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області, як розпорядника інформації, в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Закону України "Про інформацію" із інформаційним запитом (письмовою вимогою), у якому просив надіслати на вказану у вступній частині заяви адресу рекомендованим листом завіренні належним чином копії:

1. Протоколу за наслідками проведення іспиту;

2. Рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту;

3. Письмової роботи позивача та обраного ним для складання іспиту екзаменаційного білету;

4. Усіх документів, що складають матеріали особової справи.

Окремо вказав, що понесенні витрати на запит будуть відшкодовані позивачем в законному порядку.

Листом від 16.03.2021 року № 24, у відповідь на запит позивача, відповідач повідомив інформацію, щодо складання кваліфікаційного іспиту між регіональним КДКА та особою, яка виявила бажання стати адвокатом, врегульовано спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та порядком допуску до складання кваліфікаційного іспиту, порядком складання кваліфікаційного іспиту та методикою оцінювання результатів складання кваліфікаційного іспиту для набуття права для зайняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року № 270 (з подальшими змінами). Тому, вказаними нормативними актами не передбачено направлення особі, яка здавала кваліфікаційний іспит, копій протоколу за наслідками проведення іспиту, власноручно написаної письмової роботи, усіх документів, що складають матеріали особової справи. З підстав чого, позивач вважає, що відповідач протиправною бездіяльністю порушив його законі права та інтереси.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб`єктів стосовно отримання публічної інформації, врегульовані Конституцією України та відповідними спеціальними законами, а саме Законом України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон від 02.10.1996 № 2657-XII) та Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон від 13.01.2011 № 2939-VI).

Згідно з ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон від 02.10.1996 № 2657-XII визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 1 Закону від 02.10.1996 № 2657-XII визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом від 13.01.2011 № 2939-VI.

Запит позивача від 28.02.2021 року був ним поданий та розглянутий відповідачем саме в порядку, визначеному Законом від 13.01.2011 № 2939-VI, а тому суд надає оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами у зв`язку з поданням та розглядом такого запиту саме з урахуванням вимог Закону від 13.01.2011 № 2939-VI.

Відповідно до статті 1 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із статтею 12 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Щодо статусу відповідача як розпорядника публічної інформації, то суд враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Частиною 4 ст. 13 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень беззаперечно, відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні положень п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI.

Крім того, відповідачем не було спростовано свій статус розпорядника публічної інформації, як і того, що запитувана позивачем інформація за своїм правовим режимом відноситься до категорії публічної інформації володільцем якої є кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Вінницької області.

В силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Згідно з положеннями ст. 19 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відтак, праву позивача звертатись із інформаційними запитами та отримати інформацію кореспондує обов`язок відповідача який володіє статусом розпорядника публічної інформації надати достовірну, точну та повну інформацію у встановлені Законом строки.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача, як до розпорядника публічної інформації із запитом від 28.02.2021 року з приводу надання належним чином завірених копій документів: - протоколу за наслідками проведення іспиту; - рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту; - письмової роботи позивача та обраного ним для складання іспиту екзаменаційного білету; - усіх документів, що складають матеріали особової справи.

Листом від 16.03.2021 року у відповідь на запит позивача відповідач повідомив, що нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Порядком доступу до складання кваліфікаційного іспиту, порядком складання кваліфікаційного іспиту та методикою оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту для набуття права на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 року № 270.

Та, як додаток додано копію рішення кваліфікаційної палати КДКА Вінницької області № 10 від 31.10.2020 року про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту на 4 аркушах.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч. 2 ст. 22 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI).

Позивач зазначає, що відповідач не надав запитуваних ним документів. З огляду на зміст сформованої відповідачем відповіді, яка наведена вище по тексту рішення, суд погоджується з доводами позивача щодо ненадання запитуваних позивачем документів з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивач у запиті на публічну інформацію від 28.02.2021 року № 24 просив надати належним чином завірених копій документів: - протоколу за наслідками проведення іспиту; - рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту; - письмової роботи позивача та обраного ним для складання іспиту екзаменаційного білету; - усіх документів, що складають матеріали особової справи.

Однак у відповіді від 16.03.2021 року № 24 на свій запит отримав рішення кваліфікаційної палати КДКА Вінницької області № 10 від 31.10.2020 року про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

У цьому контексті суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 22 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI, відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Судом встановлено, що запит позивача стосувався надання копій документів щодо складання кваліфікаційного іспиту та копій документів, з яких було сформовано особову справу. Тоді, як відповідь надана щодо затвердження результатів складання іспиту. Відтак, лист відповідача у цій частині є відповіддю не по суті запиту, що в силу ч. 2 ст. 22 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI кваліфікується як неправомірна відмова у наданні інформації.

Враховуючи, що саме кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Вінницької області, відповідно до порядку доступу до складання кваліфікаційного іспиту, порядку складання кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на зайняття адвокатською діяльністю в Україні приймає та розглядає документи, тому саме у цього органу знаходиться запитувана позивачем інформація.

Оскільки відповідач не надав повну інформацію на запит позивача, останній фактично визнав себе розпорядником цієї інформації. При цьому, суд зауважує, що як розпорядник зазначеної інформації відповідач не може обмежувати її для фізичної особи, чиїми персональними даними вона володіє.

Більше того, обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом (п. 4 ч. 3 ст. 10-1 ЗУ "Про доступ до публічної інформації").

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).

Відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Зважаючи на те, що наявні протиправні дії відповідача, що виразились у невидачі у документів, окрім рішення № 10 від 31.10.2021 року, полягали саме у відмові викладеній листом від 16.03.2021 року, який у свою чергу створює відповідні правові наслідки.

Отже, ефективним захистом порушених прав позивача є визнання протиправними саме дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні усіх документів запитуваних у інформаційному запиті від 28.02.2021 року.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

З огляду на зазначене, дії відповідача щодо надання неповної інформації при розгляді запиту позивача про надання інформації від 28.02.2021 року є протиправними та такими що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 200000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань рішеннями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За змістом пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до норм ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області (вул. Соборна, 53, м. Вінниця, ЄДРПОУ 25495818) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області щодо ненадання на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.02.2021 року інформації, а саме: копій протоколу за наслідками проведення кваліфікаційного іспиту, екзаменаційного білету (на підставі якого виконано письмову роботу), виконану письмову роботу та копії документів особової справи.

Зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 від 28.02.2021 року, а саме: копій протоколу за наслідками проведення кваліфікаційного іспиту, екзаменаційного білету (на підставі якого виконано письмову роботу), виконану письмову роботу та копії документів особової справи.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 грн за рахунок бюджетних асигнувань кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області (вул. Соборна, 53, м. Вінниця, ЄДРПОУ 25495818).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович