Рішення № 97175164, 25.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 р. Справа № 120/3286/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (Центральний відділ ДВС у м. Вінниці, відповідач), в якій позивач просить суд про визнання протиправними та скасування:

- постанови Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 13.11.2020 про стягнення виконавчого збору в розмірі 164 373,01 грн., винесену у виконавчому провадженні № 52868947;

- постанови Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 16.11.2020 про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 63626459.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний виконавець, вирішуючи питання щодо підстав і порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору у спірному виконавчому провадженні № 52868947, мав виходити з факту виконання судового рішення. Так, позивач указує на те, що відповідно до положень Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій указано про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір має стягуватися у розмірі 10 відсотків лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, а не 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню. При цьому, оскільки виконавець будь-яких виконавчих дій щодо примусового стягнення коштів по виконавчому провадженню фактично не здійснював, а тому стягнення виконавчого збору у розмірі, визначеному спірною постановою від 13.11.2020 ВП №52868947 (з суми яка підлягала примусовому стягненню), є незаконним. Як наслідок, є незаконною і наступна постанова державного виконавця від 16.11.2020 про відкриття виконавчого провадження у ВП № 63626459 з приводу примусового виконання попередньої постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою суду від 11.05.2021 ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні), з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Цією ж ухвалою судом додатково витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 52868947 та ВП 63626459.

Відповідна ухвала про відкриття провадження у справі від 11.05.2021 разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами була направлена на адресу відповідача супровідним листом від 12.05.2021 та отримана останнім 13.05.2021, про що свідчить відповідна розписка, наявна у матеріалах справи. Однак, у встановлений судом строк відповідач не подав ані відзиву на позовну заяву, ані витребовуваних судом копії матеріалів виконавчих проваджень. Будь-яких причин неможливості їх подання суду не повідомив як і не заявляв жодних клопотань щодо продовження строку для виконання ухвали суду.

Як зазначено у частині 4 статті 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, згідно положень частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може, в тому числі, розглянути справу за наявними у ній доказами.

Отже, враховуючи те, що ні відзиву ні витребуваних судом доказів відповідач не надав, та беручи до уваги, що наявних у матеріалах справи інших письмових доказів наданих позивачем достатньо для прийняття рішення по суті позовних вимог, тому суд у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

19 вересня 2016 року Калинівським районним судом Вінницької області на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.05.2016 року № 132/3239/14-ц видано виконавчий лист № 132/3939/14-ц про:

- стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/182/2007 від 02.10.2007 року в розмірі 42873,36 дол. США, що станом на 26.01.2016 року до офіційного курсу НБУ еквівалентно 1064537,73 грн.;

- стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № ML-B00/148/2008 від 27.08.2008 року в розмірі 23179,34 дол. США, що станом на 26.01.2016 року до офіційного курсу НБУ еквівалентно 575538,37 грн.;

- стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 грн.

Постановою державного виконавця Калинівського районного відділу ДВС Морозовою Ю.А. від 10.11.2016 за заявою стягувача та даним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження ВП №52868947. Цією ж постановою (пункт 3) стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10% від суми боргу.

Надалі, відповідні матеріали виконавчого провадження були передані за місцем проживання боржника (м. Вінниця) до Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький).

Судом встановлено, що головним державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) Вишар А.Ю. 13.11.2020 винесено постанову у ВП №52868947 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10% від суми боргу, що стягується, в розмірі 164373,01 грн.

В той же час, 12.11.2020 від стягувача у цьому виконавчому провадженні - ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надійшла заява про повернення виконавчого документа, у зв`язку з чим державним виконавцем 17.11.2020 прийнята постанова у ВП № 52868947 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 "Про виконавче провадження". Цією ж постановою було виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору № 52868947 від 13.11.2020.

16.11.2020 на підставі виділеної постанови від 13.11.2020 № 52868947 про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем винесено постанову про відкриття окремого виконавчого провадження ВП № 63626459 за відповідним виконавчим документом.

Позивач вважає, що оскільки державним виконавцем не було вчинено жодних дій щодо фактичного стягнення боргу на користь стягувача, тому в редакції ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», чинною у період існування заборгованості, підстав для стягнення виконавчого збору не було. Таким чином не погоджуючись із діями відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52868947 від 13.11.2020 та про відкриття виконавчого провадження ВП № 63626459 від 16.11.2020, а також вважаючи такі постанови протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як зазначено у статті 5 Закону N 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 1403-VIII).

Законом N 1404-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону N 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону N 1404-VIII (у редакції, чинній до 28 серпня 2018 року, тобто на час відкриття виконавчого провадження ВП 52868947) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Випадки, коли виконавчий збір не стягується, визначені ч. 5 ст. 27 Закону N 1404-VIII.

Із матеріалів справи слідує, що постановою ВП № 52868947 від 17.11.2020 на підставі заяви стягувача виконавчий документ повернуто стягувачу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону N 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно із ч. 3 ст. 40 Закону N 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у державного виконавця формально є право на винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Пункт 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Отже, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Таким чином з аналізу наведених норм Закону N 1404-VIII вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Указане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 березня 2020 року у справі N 2540/3203/18, у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі N 640/8425/19, від 28 квітня 2020 року у справі N 826/2181/17, від 14 травня 2020 року у справі N 640/685/19, які суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).

Водночас, спірним питанням в межах доводів позовної заяви є розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню, та підстави його визначення з урахуванням різних редакцій ст. 27 Закону N 1404-VIII.

Зокрема, вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що частину другу статті 27 Закону N 1404-VIII змінено Законом України N 2475-VIII від 03 липня 2018 року. Ці зміни набрали чинності з 28 серпня 2018 року.

Так, аналізу вищенаведених норм Закону N 1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

При цьому, згідно частини другої статті 27 Закону N 1404-VIII (в редакції, чинній з 28 серпня 2018 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

В даному випадку судом встановлено, що виконавче провадження ВП 52868947 за виконавчим листом Калинівського районного суду Вінницької області № 1323939/14-ц від 19.09.2016 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором № CNL-B00/182/2007 від 02.10.2007 в сумі 1064537,73 грн., за кредитним договором № МL-B00/148/2008 від 27.08.2008 в сумі 575538,37 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 3654 грн. було відкрите 10.11.2016.

При цьому, постановою про відкриття виконавчого збору ВП № 52868947 від 10.11.2016 також було вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 10% від суми боргу.

Так, з урахуванням редакцій ст. 27 Закону N 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості у ВП № 52868947, база обрахунку виконавчого збору змінювалась: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі N 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону N 1404-VIII в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону N 1404-VIII в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Як свідчать матеріали справи, при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 13.11.2020 у ВП № 52868947, державний виконавець виходив саме з положень частини другої статті 27 Закону N 1404-VIII, чинних після 28 серпня 2018 року, тобто розраховував виконавчий збір від суми, що підлягала примусовому стягненню.

Втім, судом з матеріалів справи встановлено, що в межах виконавчого провадження ВП № 52868947 державним виконавцем не забезпечено стягнення заборгованості за виконавчим документом з боржника ОСОБА_1 за період з листопада 2016 року по листопад 2020 року.

Більше того, відповідно до постанови від 17.11.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні ВП № 52868947, мало місце повернення виконавчого листа № 1323939/14-ц від 19.09.2016 у зв`язку з надходженням письмової заяви стягувача про повернення виконавчого документа від 12.11.2020 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 "Про виконавче провадження".

Тобто, фактично державним виконавцем не було здійснено жодних дій з примусового виконання виконавчого листа № 1323939/14-ц від 19.09.2016, які б призвели до повного або часткового його виконання.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 року N 2475-VIII зміни до статті 27 Закону N 1404-VIII погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника суми коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у спірній постанові від 13.11.2020 ВП 52868947 (10% від суми стягнення за виконавчим документом).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.08.2020 року по справі № 1340/5053/18, від 21.01.2021 року по справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 року по справі № 420/769/19.

Також суд додатково звертає увагу, що за змістом частини третьою статті 40 Закону N 1404-VIII, лише у разі повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець має правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом та для виконанні якої відкривається окреме виконавче провадження.

Однак, як встановлено судом, спірна постанова про стягнення виконавчого збору була винесена 13.11.2020, тобто до прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу - 17.11.2020. Тобто державним виконавцем також не дотримано порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що передбачений Законом № 1404-VIII.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 13.11.2020 ВП № 52868947 не відповідає вимогам ст.ст. 27, 40 Закону N 1404-VIII, прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

В той же час, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 63626459 від 16.11.2020 винесена з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 13.11.2020 ВП № 52868947, яка визнана протиправною та скасована, тому зазначена постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження також є протиправною і її належить скасувати.

Відповідно до положень, закріплених статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено в частині 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо позову, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору за дві позовні вимоги (одна з яких майнового характеру, а інша - немайнового) в загальному розмірі 2551,70 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інших документально підтверджених судових витрат на дату постановлення рішення судом не встановлено. Відтак питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72 - 77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 13.11.2020 про стягнення виконавчого збору в розмірі 164 373,01 грн., винесену у виконавчому провадженні № 52868947.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 16.11.2020 про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 63626459.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2551,70 грн. (дві тисяч п`ятсот п`ятдесят одна гривня 70 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Повне судове рішення складено і підписано 25.05.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (код ЄДРПОУ: 40143408, місцезнаходження: вул. Соборна, 15А, м. Вінниця, 21050).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович