Рішення № 97174363, 12.05.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4077/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Калашников Г.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, просп. Московський, буд. 299) 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9) про стягнення 652130064,88 грн. за участю представників:

позивача - Киричук Р.П., довіреність б/н від 29.12.2020,

відповідача - Петруніна К.О., довіреність №248-486/20 від 21.12.2020,

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Сбербанк" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 в сумі 14991943,82 долари США та 230406685,22 грн., з яких: заборгованість за кредитною лінією - 13905350,84 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 1086592,98 доларів США; - пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування Кредитною лінією - 223872487,10 грн. та пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за Кредитною лінією - 6534198,12 грн.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, витрати складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 735700,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 18.01.2021 о 12:00.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.02.2021 об 11:15.

02.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. № 2612), в якому відповідач просить суд вимогу щодо стягнення основної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії залишити на розсуд суду; у вимозі про стягнення процентів за користування кредитною лінією відмовити у повному обсязі; у вимозі про стягнення пені за прострочення повернення загальної заборгованості та за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією відмовити у повному обсязі. На обґрунтування заперечень проти вимоги про стягнення процентів за користування кредитною лінією, відповідач вказує на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Посилання позивача на застосування п. 6.2 договору про те, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту у повному обсязі, є неправомірним. З огляду на це, ключовим моментом є визначення в договорі строку кредитування, із зазначенням дати з якої позичальник користується чужими грошовими коштами неправомірно, і відповідно настає момент прострочення виконання грошового зобов`язання. До цієї дати, протягом строку кредитування проценти стягуються як платежі за правомірне користування грошови ми коштами за статтею 1048 чи статтею 1054 ЦК України, а за період після цієї дати стягуються вже проценти передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України. Таким чином, правомірно буде визначити кінцевим строком нарахування процентів за кредитним договором 19 вересня 2018 року. Відповідач також вказує на те, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано, що кошти в сумі 1650407,01 грн., що перераховані відповідачем 11.02.2020 на погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/Юо від 01.10.2012 відповідно до п.9.4. договору були зараховані на погашення заборгованості по пені за цим договором, що підтверджується листом АТ "Сбербанк" вих. № 64/5/57-3 від 25.02.2020 (т.с. 2 а.с. 10), у зв`язку з цим, відповідач просить зменшити пеню на суму 1650407,07 грн. Крім того, відповідачем заявлені клопотання: про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією строку позовної давності; про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією приписів Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19" та про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загально нарахованої їх суми.

Відзив на позовну заяву з доданими до нього документами досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2021 задоволено клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи та відкладено підготовче засідання на 23.02.2021 о 10:50.

17.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано відповідь на відзив (вх. № 4002), в якій позивач заперечує проти правової позиції відповідача щодо нарахування процентів за користування кредитною лінією та вказує на те, що між АТ "Сбербанк" та ДП "Завод "Електроважмаш" виникли правовідносини на підставі правочину - договору про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, а наведені відповідачем у відзиві висновки Верховного суду не стосуються заявленого у цій справі позову, оскільки предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за кредитним договором (не за договором позики (споживчим кредитом). Також, позивачем зазначено, що термін кредитна лінія встановлює виключно зобов`язання банку щодо видачі кредиту і його припинення, натомість не містить визначень щодо зобов`язань позичальника щодо сплати процентів, а тому відповідач зобов`язаний повернути кредит в терміни, встановлені договором, а сплата процентів за користування кредитом не відноситься до незаконної чи протиправної діяльності та врегульовано законодавством.

Відповідь на відзив з доданими документами досліджено та приєднано до матеріалів справи.

18.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровані додаткові пояснення (вх. № 4037), в яких відповідач зазначає про необхідність застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією приписів Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19".

22.02.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заява про залучення до участі у справі третьої особи (вх. № 4271).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2021 задоволено клопотання відповідача про залучення третьої особи (вх. №4271 від 22.02.2021) та залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2021 задоволено клопотання відповідача про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів, продовжено строк підготовчого провадження до 23.03.2021 та відкладено підготовче засідання на 16.03.2021 об 11:00.

05.03.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заперечення на відповідь на відзив (вх. №5317), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

09.03.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №1315), яке досліджено та долучено до матеріалів справи.

16.03.2021 на офіційну електронну адресу господарського суду Харківської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1480), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

16.03.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про проведення судово-економічної експертизи (вх. №5999).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 16.03.2021 у задоволенні клопотання відповідача про проведення судово-економічної експертизи (вх. №5999 від 16.03.2021) відмовлено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.04.2021 об 11:00.

22.03.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровані пояснення (вх. №6478), в яких позивач заперечує проти правової позиції відповідача щодо нарахування процентів за користування кредитною лінією, зазначаючи про те, що між АТ "Сбербанк" та ДП "Завод "Електроважмаш" виникли правовідносини на підставі правочину - договору про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, з аналізу якого видно, що ці правовідносини є кредитними і мають зобов`язальний характер (є зобов`язанням), а станом на сьогодні такий зобов`язальний характер залишився виключно у ДП "Завод "Електроважмаш" і складається з зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти. Позивачем зазначено, що правовідносини між сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 не є правовідносинами: оренди, позички, позики чи депозитні хоча багато мають спільного. Більше того, ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлені обмеження щодо застосування до кредитних правовідносин норм права що регулюють інші подібні правовідносини, а саме - до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. ДП "Завод "Електроважмаш" намагається застосувати норми ЦК України - статті 1048 та 1050 параграфа 1 Позика, до питань які є врегульовані кредитним договором і є його істотними умовами. Позивач зазначає, що кредитні кошти (неповернуті) продовжують знаходитися в ДП "Завод "Електроважмаш" і останній ними користується, тобто вони не є заморожені, на ці кошти не накладено арешт і т.п. Ефективність використання кредитних коштів лежить в межах вибраної відповідачем стратегії підприємницької діяльності, і вини банку немає в неефективному використанні позичальником кредиту. Натомість, вимога ДП "Завод "Електроважмаш" щодо надання йому права на безоплатній основі користуватися чужими коштами невизначений строк для здійснення господарської діяльності є протиправною і порушує основні засади цивільного права та норми законодавства. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №5 від 16.11.2017, позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором (відповідною додатковою угодою). Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Позивач зазначає, що умови договору не надають банку права на нарахування процентів ні в межах строку кредитної лінії, ні поза цим строком, а встановлює виключно зобов`язання позичальника сплачувати проценти самостійно, без будь яких звернень, повідомлень чи прохань щодо здійснення таких платежів зі сторони банку. У п. 6.2. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017, встановлено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії кредитного договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Також, кредитним договором встановлено як строк дії кредитної лінії (п. 1.4. кредитного договору), так і строк дії кредитного договору. Зокрема, пунктом 11.3. кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором. Станом на дату звернення АТ "Сбербанк" до суду боржник (ДП "Завод "Електроважмаш") не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Посилання відповідача щодо нарахування процентів виключно в строк кредитної лінії є повною маніпуляцією умовами кредитного договору, оскільки таких домовленостей не було викладено в тексті кредитного договору, ні тим більше не обговорювалося усно. Більш того сторони чітко визначили “кредитна лінія” (невідновлювальна кредитна лінія) - розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, що зазначений кредит частково або повністю повернено банку до настання останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4. цього договору. Тобто, за цим договором не здійснюється подальше надання банком кредиту після того, як позичальнику був наданий кредит (одноразово або шляхом надання декількох траншів) в сумі, що дорівнює розміру ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.2. цього договору, незалежно від того чи було здійснено позичальником дострокове часткове або повне повернення кредиту чи ні. Тобто ніякої прив`язки “кредитна лінія” до періоду нарахування процентів не містить, і визначала виключно межі зобов`язань банку щодо видачі кредитних коштів. ДП "Завод "Електроважмаш" міг і зобов`язаний повернути кредит в терміни встановлені кредитним договором щоб не створювати “явно невигідні умови”. Сплата процентів за користування кредитом не відноситься до незаконної чи протиправної діяльності, дане питання врегульовано законодавством (у т.ч., ЦК України, ГК України, Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Господарським кодексом України (ч. 4 ст. 232 та ч. 3 ст. 346 ГК України) чітко встановлено: нарахування процентів за користування кредитом як в межах договірних правовідносин так і після закінчення дії кредитного договору.

Пояснення позивача з доданими документами досліджено та приєднано до матеріалів справи.

31.03.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача зареєстровані пояснення щодо позову (вх. №6478), в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та на обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначила про те, що нарахування відсотків після завершення строку кредитної лінії носить штрафний характер, тобто відсотки стягуються за неправомірне користування чужими коштами. Таким чином позовна давність для звернення з вимогою про стягнення відсотків за користування кредитною лінією вже після завершення строку кредитної лінії сплила 19.09.2019. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19", нарахована пеня як за основною заборгованістю за кредитною лінією так і за відсотками за період дії карантину до його завершення не можуть бути нараховані. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП “Завод “Електроважмаш” включено до цього переліку. Накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної вартості підприємства.

Пояснення щодо позову третьої особи з доданими документами досліджено та приєднано до матеріалів справи.

26.04.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача додаткові пояснення (в частині розрахунків за договором №29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012) (вх. № 9482), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 27.04.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.05.2021 на 11:00.

Позивач у судове засідання 12.05.2021 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 р. в сумі 14991943,82 долари США та 230406685,22 грн., з яких: заборгованість за кредитною лінією - 13905350,84 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 1086592,98 доларів США; - пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування Кредитною лінією - 223872487,10 грн. та пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за Кредитною лінією - 6534198,12 грн.

Відповідач у судове засідання 12.05.2021 з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову в частині заявлених до стягнення процентів за користування кредитною лінією та пені за прострочення повернення загальної заборгованості та за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судове засідання 12.05.2021 не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася своєчасно та належним чином.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 12.05.2021 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

01 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі - банк, кредитор, позивач) та Державним підприємством завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (надалі - відповідач, позичальник, боржник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/ЮО із змінами та доповненнями (далі - кредитний договір) (т.с. 1 а.с. 15-84).

Згідно з положеннями пункту 1.1. кредитного договору, банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, що надалі іменується “кредитна лінія” та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, ліміт кредитної лінії складає: а) з часу укладення цього договору і по «31» січня 2017 року - 15000000,00 доларів США; б) з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року - 14950000,00 доларів США; в) з 01 березня 2017 року по 18 вересня 2018 року - 14650000,00 доларів США; г) з 19 вересня 2018 року - 0,00 доларів США;

У п. 1.3, пп 1.3.1. кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017) сторони обумовили тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі: тип процентної ставки, яка застосовується в цьому Договорі - фіксована процентна ставка, розмір якої складає 11,0 % річних.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017) останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018.

Згідно з п. 1 договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №9 від 16.11.2017) сторони дійшли взаємної згоди, що строк погашення всіх траншів кредиту, наданих позичальнику в рамках Кредитного договору та Додаткових угод до нього, заборгованість по яких на дату укладання цього договору про внесення змін не погашена, встановлюється до 19.09.2018 (т.с. 1 а.с. 46).

Відповідно до положень п. 4.1. кредитного договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.

Пунктами 6.1-6.5 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за Кредитною лінією в валюті заборгованості.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу , останнього дня дії кредитної ліній її до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під “Періодом” сторони в цій ст. 6 Договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору “дата”, вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту. У випадку дострокового закриття ліміту кредитної лінії в порядку, передбаченому в п.8.2. цього договору, позичальник зобов`язаний в день такого дострокового закриття ліміту кредитної лінії сплатити банку проценти, нараховані за період, в якому достроково закривається ліміт кредитної лінії.

Згідно з п.п. 10.1-10.3 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.

Відповідно до умов п.9.1 договору, повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.

Згідно з пп. 9.1.1 договору, пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті дол. США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.

Відповідно до п. 8.1. кредитного договору, позичальник зобов`язується повертати банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору, а також здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

Згідно з п. 9.2. кредитного договору, надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві позичальника про надання цього кредиту.

У відповідності до умов п. 11.3 договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017) договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.

Із обставин справи убачається, що на виконання викладених вище умов кредитного договору, позивачем за період дії кредитної лінії було надано відповідачеві низку траншів кредитних коштів, про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії документів. А саме: заяви відповідача на отримання кредитних коштів; банківські виписки з балансових рахунків відповідача; меморіальні валютні ордери (т.с. 1 а.с. 97-110, 125-169). Проте, відповідач свої зобов`язання щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів не виконав, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 16.11.2020 становить 14991943,82 доларів США та 230406685,22 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина 2 ст. 1054 ЦК України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Проаналізувавши вищенаведені умови договору, суд дійшов висновку про укладення між сторонами кредитного договору в порядку приписів статті 1054 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На моменту розгляду цієї справи та ухвалення судового рішення, заборгованість відповідачем не сплачена та доказів її сплати останнім до суду не надано.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 у розмірі 13905350,84 доларів США, а тому позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, доведеними позивачем, підтвердженими матеріалами справи, такими, що відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитною лінією у розмірі 1086592,98 доларів США, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 “Позика. Кредит. Банківський вклад” ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Водночас частиною ж другою цієї статті встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

При цьому, за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін “користування чужими грошовими коштами” може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вищевказана позиція суду викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17.

При цьому, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, на яку посилався позивач, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені вище судом норми законодавства, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 1086592,98 доларів США.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування та враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитною лінією, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення нарахованої за прострочення сплати процентів пені у розмірі 6534198,12 грн. та відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені за прострочення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 223872487,10 грн. суд виходить з наступного.

Вимогами статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, частиною 2 ст. 343 ГК України чітко визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як зазначалося судом вище, згідно з положеннями п.п. 10.1-10.3 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.

Відповідно до пп. 9.1.1 договору, пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті дол. США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.

Як зазначалося судом вище, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати отриманого кредиту.

Вказане надає право позивачу на нарахування пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань в порядку, визначеному умовами договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.

Позивач на підставі зазначених пунктів договору нарахував відповідачу пеню за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 223872487,10 грн. за період з 24.09.2018 по 16.11.2020.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд дійшов висновку про його правомірність та обґрунтованість.

При цьому, твердження відповідача про сплив позовної давності щодо нарахування пені судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки, як зазначалося судом вище, сторони у договорі передбачили, що нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника.

Разом з тим, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штраф них санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19” від 16 червня 2020 року №691-IX внесені зміни до таких законодавчих актів України: 1) розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнити пунктом 8 такого змісту: "8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення"; 2) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктом 15 такого змісту: "15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".

Вказаний Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

При цьому, цей Закон набрав чинності 04.07.2020.

11 березня 2020 року Постановою Кабінету міністрів України №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі короновірусу установлений з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією Постановою, було продовжено впродовж 2020 - 2021 років, на всій території України. Постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N°211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України. 2020 р., № 23, ст. 896, № 30. ст. 1061), від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) у справі №1-7/99 від 09.02.1999, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином, в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 17564899,43 грн., що нарахована позивачем у період з 04.07.2020 по 16.11.2020, суд відмовляє на підставі Закону України “Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штраф них санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19” від 16 червня 2020 року №691-IX як неправомірно нарахованої.

Крім того, як вказує відповідач, останнім 11.02.2020 перераховані кошти на погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №29-В/12/12/Юо від 01.10.2012 в сумі 1650407,01 грн., які відповідно до п.9.4. договору АТ "Сбербанк" були зараховані на погашення заборгованості по пені за цим договором, що підтверджується листом АТ "Сбербанк" вих. № 64/5/57-3 від 25.02.2020, який наявний у матеріалах справи (т.с. 2 а.с. 10). Втім позивачем при здійсненні розрахунку нарахованої пені не було враховано, що кошти в сумі 1650407,01 грн., що перераховані 11.02.2020 на погашення заборгованості за договором в порядку п. 9.4. договору були зараховані на погашення заборгованості по пені за цим договором, про що зазначалося самим позивачем у своєму вищезгаданому листі, а тому відповідач просив зменшити суму нарахованої позивачем пені на суму 1650407,07 грн.

Згідно з ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, враховуючи приписи ст. 534 ЦК України, п. 9.4. договору, а також лист АТ "Сбербанк" вих. № 64/5/57-3 від 25.02.2020, суд вважає за необхідне зарахувати сплачені 11.02.2020 відповідачем кошти в сумі 1650407,01 грн. в рахунок погашення вимог кредитора про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з погашення заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином, суд доходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 204657180,66 грн.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загально нарахованої суми, яке викладено останнім у запереченнях на відповідь на відзив (вх. №5317 від 05.03.21) (т.с. 2 а.с. 72-77). На обґрунтування цього клопотання відповідач зазначає про періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування, тому відповідач змушений здійснювати часткові виплати не тільки кредиторам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати (заборгованість по заробітній платі, яка станом на 25.02.2021 склала 20,7 млн. грн. за грудень 2020 року та 22,4 млн. грн. за січень 2020 року), платежів до бюджету та комунальних платежів тощо, відповідач також зазначає про тяжкий економічний і політичний стан підприємства відповідача. Наказом Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 було прийнято рішення про приватизацію ДП “Завод "Електроважмаш", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП "Завод “Електроважмаш” включено до цього переліку, а тому накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства. Крім того, відповідачем вказано про оголошення карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), що вплинуло на встановлення на підприємстві робочих днів, про що посилається на накази. Відповідачем також зазначено, що спірний договір про відкриття кредитної лінії було укладено у 2012 році, валютою договору визначено дол. США. З офіційного сайту Міністерства фінансів вбачається, що на 01.10.2012 долар США (1480) дорівнював 7.993 грн, а станом на 19.09.2018 (останні день для повернення боргу) у еквіваленті відповідач мав повернути вже 389766984,04 грн., так як на 19.09.2018 долар США дорівнював 28.0366 грн., тобто відповідач мав повернути кредит який більше ніж в три рази перевищував суму яку було отримано спочатку, що, на думку відповідача свідчить про те, що за рахунок підвищення курсу долара позивачем взагалі не було отримано збитків через затримку у поверненні кредитних коштів.

Розглядаючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.

Так, частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі №925/1471/16).

Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі розмір та порядок нарахування неустойки, відтак відповідач прийнявши на себе зобов`язання за спірним договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до вимог ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Проте у даному разі відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних судом вище приписах ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а тому підстави для задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру на 95 % пені відсутні.

Таким чином, суд, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, не вбачає правових підстав для його задоволення та зменшення заявленої до стягнення пені на 95%, оскільки відповідачем не доведено винятковості обставин у даному випадку та невідповідності розміру стягуваної пені наслідкам невиконання зобов`язання й сумі наявного боргу.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 13905350,84 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 та 204657180,66 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем. У решті позову суд відмовляє з підстав, наведених вище.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, судовий збір у розмірі 672167,87 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610-612, 629, 1048, 4050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) - 13905350,84 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 29-В/12/12/ЮО від 01.10.2012; 204657180,66 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 672167,87 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "24" травня 2021 р.

Суддя Г.І. Сальнікова