Рішення № 97173630, 25.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2021Справа № 910/18540/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Селянського (фермерського) господарства "Оксана"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум"

про стягнення 9 583, 57 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянське (фермерське) господарство "Оксана" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" (далі - відповідач) про стягнення 9 583, 57 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/8367/20 позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Оксана" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" за Договором № 2098 постачання нафтопродуктів попередню оплату у розмірі 611 504, 00 грн, проте, як вказує позивач в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/8367/20 останній не заявляв позовні вимоги про стягнення 3 % річних, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми у розмірі 9 583, 57 грн, з яких: 3% річних у розмірі 8 972, 07 грн та штрафні санкції у розмірі 611, 50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 судом відкрито провадження у справі № 910/18540/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

31.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав, ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.12.2020 отримав 23.12.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476201558.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" (далі - постачальник) та Селянським (фермерським) господарством "Оксана" (далі - покупець) укладено Договір №2098 постачання нафтопродуктів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у відповідності з замовленнями передавати у власність покупця нафтопродукти: бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо.

Відповідно до п. 1.4 Договору загальна сума договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних.

Згідно з п. 3.1 Договору товар поставляється погодженими партіями у відповідності з заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування, кількість, ціна товару та якщо вона була надіслана постачальнику письмово (факсом або електронною поштою).

У п. 3.4 Договору зазначено, що на основі поданої покупцем заявки постачальник до кінця робочого дня, наступного за днем надання заявки, оформлює і направляє покупцю рахунок-фактуру. Рахунок-фактура дійсний до сплати протягом 3-х банківських днів після його оформлення.

Згідно з п. 3.7 Договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням накладних на отримання товару покупцем.

Як зазначено у п. 4.1 Договору, вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата покупцем вартості товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати вартості товару або фактичної оплати вартості товару. Порядок розрахунків по кожній партії товару вказується в додатковій угоді на отримання товару.

У випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.3 Договору).

Зобов`язання покупця щодо оплати товару виникають з моменту здійснення постачальником поставки товару згідно з п. 3.5 даного договору, а у випадку, коли сторони домовились про попередню оплату товару - з моменту виставлення постачальником рахунка-фактури (п. 4.6 Договору).

Згідно з п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до їх повного проведення. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору, він вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах.

Відповідно до п. 10.2 Договору у випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання або зміну договору не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії даного договору, договір вважається продовженим на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/8367/20 позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Оксана" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" за Договором № 2098 постачання нафтопродуктів попередню оплату у розмірі 611 504, 00 грн, проте, як вказує позивач в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/8367/20 останній не заявляв позовні вимоги про стягнення 3 % річних, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми у розмірі 9 583, 57 грн, з яких: 3% річних у розмірі 8 972, 07 грн та штрафні санкції у розмірі 611, 50 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, №. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.10.2020, яке набрало законної сили 19.01.2021 у справі № 910/8367/20 мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню при розгляді справи № 910/18540/20.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/8367/20 позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Оксана" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" за Договором № 2098 постачання нафтопродуктів попередню оплату у розмірі 611 504, 00 грн.

В рішенні Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/836720 встановлено наступне:

31.01.2020 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 756504,00 грн (призначення платежу - за паливо дизельне, рахунок №БР000000175 від 30.01.2020), що підтверджується платіжним дорученням №26 від 31.01.2020.

Судом встановлено, що 26.03.2020 відповідач повернув позивачу грошові кошти у сумі 40000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3298 від 26.03.2020), 15.04.2020 - грошові кошти у сумі 40000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3476 від 15.04.2020).

Доказів виконання обов`язку з поставки позивачу товару на суму 676504,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що 04.05.2020 відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 15000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3669 від 04.05.2020) та 07.05.2020 - грошові кошти у розмірі 10000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3721 від 07.05.2020).

Судом встановлено, що 14.05.2020 позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення грошових коштів - залишку неповернутої попередньої оплати у сумі 651 504,00 грн, здійсненої за платіжним дорученням №26 від 31.01.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною 0110311739832 (копії долучені позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана вимога була отримана відповідачем 21.05.2020 (за ідентифікатором пошуку 0110311739832).

Відповідно до платіжного доручення №3773 від 19.05.2020, відповідачем 19.05.2020 було повернуто позивачу частину попередньої оплати у сумі 40 000,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 611 504, 00 грн в межах справи № 910/8367/20.

Як встановлено судом, позивач на підставі п. 6.4. Договору нараховує відповідачу штраф на суму невиконаного зобов`язання, у зв`язку з порушенням строків поставки товару, у розмірі 0,1 % від суми непоставленого товару, що за розрахунком позивача становить 611, 50 грн.

Так, у відповідності до п. 6.4. Договору сторони передбачили, що у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник на вимогу покупця сплачує штраф у розмірі 0,1 % від вартості товару, поставку якого прострочено.

В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Суд перевіривши правильність проведеного розрахунку дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині в повному обсязі, а отже стягнення з відповідача на користь позивача 611, 504 грн штрафу.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 8 972, 07 грн за період прострочення з 29.05.2020 по 31.10.2020, суд приходить до висновку про їх часткове задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, умовами п. 3.6. Договору сторони погодили, що у випадку поставки товару за цим Договором на умовах 100 % передплати, покупець (позивач у справі) зобов`язаний прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківському рахунку постачальника, а у випадку порушення покупцем цього строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати порушення вищезазначеного строку, якщо інше сторони не обумовлять у відповідній додатковій угоді до цього Договору.

Суд зазначає, що визначений позивачем період нарахування 3 % річних за період з 29.05.2020 по 31.10.2020 є обґрунтованим, оскільки, зобов`язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача після пред`явлення позивачем вимоги про повернення коштів від 14.04.2020, до вказаного моменту у відповідача існувало зобов`язання з поставки товару, яке є негрошовим.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 14.05.2020 позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення грошових коштів - залишку неповернутої попередньої оплати у сумі 651 504,00 грн, здійсненої за платіжним дорученням №26 від 31.01.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною 0110311739832 (копії долучені позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана вимога була отримана відповідачем 21.05.2020 (за ідентифікатором пошуку 0110311739832).

Відтак, обґрунтованим періодом нарахування 3% річних є період з 29.05.2020 (сім днів з моменту пред`явлення вимоги по 31.10.2020 (як визначено в заяві про усунення недоліків від 10.12.2020 позивачем).

Зробивши перерахунок 3% річних за період з 29.05.2020 по 31.10.2020, судом встановлено, що позивачем не вірно обраховано вказану суму, оскільки в розрахунку вказана кількість днів 179 днів, тоді як за визначений період кількість днів становить - 156, а тому за перерахунком суду сума 3 % річних, яка має бути стягнута з відповідача становить 7 819, 23 грн (611 504, 00 грн*3%*156 днів:366).

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 479, 18 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Позивачем долучено до матеріалів справи ордер на надання правової допомоги серії КВ номер 355639, виданий адвокатським об`єднанням на ім`я Пашковського Д.В. з метою представництва інтересів Селянського (фермерського) господарства "Оксана" у Господарському суді міста Києва у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум"; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4217, виданого на ім`я Пашковського Д.В.

Судом встановлено, що 16.04.2020 між Селянським (фермерським) господарством "Оксана" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Партнер`с" (адвокатське об`єднання) укладено Договір №16/04/2020 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У п. 2.1 Договору зазначено, що адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної правничої допомоги:

- представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, в органах державної виконавчої служби, а також в інших органах під час розгляду правових спорів;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- підготовки, аналізу господарських, цивільних договорів;

- захист прав та законних інтересів клієнта у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством та законодавством про адміністративні правопорушення України;

- надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у клієнта в процесі здійснення діяльності;

- інформує клієнта на його запит про зміни в законодавстві, організував спільно з іншими підрозділами вивчення керівними працівниками та спеціалістами клієнта нормативних актів, які стосуються їх діяльності.

Відповідно до п. 4.2 Договору правнича допомога, що надається адвокатським об`єднанням клієнту, ґрунтується на платній основі, розмір оплати якої визначається в порядку, встановленому відповідно до Тарифів (Додаток №1 до договору), в рахунку-фактурі та/або акту приймання-передачі.

Згідно з п. 4.2.1 Договору оплата отриманих послуг за цим договором здійснюється на підставі рахунку та/або акту приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та/або підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Передача послуг адвокатським об`єднанням та приймання їх результатів клієнтом оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноваженими представниками сторін в останній робочий день кожного календарного місяця (п. 4.3 Договору).

16.04.2020 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до вказаного Договору, в якій сторони погодили перелік (найменування) послуг, що надаються позивачу адвокатським об`єднанням, та їх вартість; зокрема, зазначили, що вартість 1 години роботи адвоката становить 1200,00 грн.

Судом встановлено, що у позовній заяві позивач зазначив попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу - 479, 18 грн.

У поданій до суду заяві про зменшення витрат на правову допомогу адвоката відповідач зазначив, що заявлений до відшкодування розмір адвокатських витрат є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність, обсяг наданих адвокатом послуг, часу здійснення представництва.

Відповідач зауважив, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг та складність процесуальних документів не є значним, не вимагав значного обсягу юридичної та технічної роботи.

За таких обставин, відповідач просить суд зменшити розмір адвокатських витрат, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оцінивши заперечення, викладені відповідачем у клопотанні про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, так як висловлені відповідачем заперечення не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому, понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 479, 18 грн, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідає видам адвокатської діяльності, передбаченим Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та умовам Договору №16/04/2020 про надання правничої допомоги від 16.04.2020.

Доводи відповідача стосовно того, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг та складність процесуальних документів не є значним, не вимагав значного обсягу юридичної та технічної роботи, є лише припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності тих обставин, які є підставами (критеріями) для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі, та обов`язок відшкодування яких покладається на відповідача.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Оксана" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіш Петроліум" (02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 15, офіс 9; ідентифікаційний код: 40028849) на користь Селянського (фермерського) господарства "Оксана" (13153, Житомирська обл., Любарський р-н, с. Бичева, вул. Лесі Українки, буд. 14; ідентифікаційний код: 31012084) 3 % річних у розмірі 7 819 (сім тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 23 коп, штраф у розмірі 611 (шістсот одинадцять) грн 50 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 849 (одну тисячу вісімсот сорок дев`ять) грн 14 коп та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 421 (чотириста двадцять одну) грн 54 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.05.2021.

Суддя М.Є.Літвінова