Рішення № 97173460, 25.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2021Справа № 910/3952/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" (Україна, 48613, Тернопільська обл., Заліщицький район, с. Поділля, вул. Галицька, буд. 82, корп. "Б"; ідентифікаційний код: 30910606)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (Україна, 02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 3; ідентифікаційний код: 41692853)

про стягнення 556 079,56 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (далі - відповідач) про стягнення 556 079,56 грн, з яких 498 120,00 грн заборгованості, 618,12 грн штрафу, 37 372,76 грн інфляційних втрат та 19 968,68 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 1736 постачання нафтопродуктів від 16.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

31.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що оскільки позивачем не було направлено відповідачу заявок на поставку товару, відповідно до умов укладеного сторонами договору, строк виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, на думку відповідача, не настав. Крім того, відповідач зазначає, що Договір № 1736 постачання нафтопродуктів від 16.07.2019 не містить конкретних умов, без яких його виконання неможливе, сторонами не погоджено товарні позиції та строки постачання.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

16.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (далі - постачальник, відповідач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк" (далі - покупець, позивач) було укладено Договір № 1736 постачання нафтопродуктів (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується у відповідності із замовленням передавати у власність покупця нафтопродукти (далі - товар): Бензин А-92, Бензин А-95, дизельне паливо, а покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Договору кількість, асортимент і ціна товару вказуються в накладних. Загальна сума Договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних.

Згідно з п. 3.7 Договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням накладних на отримання товару покупцем.

У пунктах 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Оплата покупцем вартості товару може здійснюватися на умовах попередньої оплати вартості товару або з відстрочкою оплати поставленого товару протягом трьох банківських днів.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.5 Договору у випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар, покупець здійснює 100 % передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата здійснюється згідно з рахунком-фактурою постачальника.

Згідно з п. 10.1 Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до їх повного проведення. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання Договору, він вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах.

Як зазначає позивач, 16.07.2019 він замовив у відповідача поставку 38 004 літра дизпалива на суму 811 765,44 грн, у свою чергу, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № МУ000003610 на вказану суму.

З матеріалів справи вбачається, що, на виконання умов Договору, позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 811 765,44 грн, про що свідчить платіжне доручення № 825 від 17.07.2019, а відповідачем було поставлено позивачу замовлений товар вартістю 811 765,44 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №Р3442 від 17.07.2019 та видаткової накладної № 3442 від 17.07.2019.

За твердженнями позивача, у листопаді 2019 року він замовив у відповідача поставку 30 000 літрів дизпалива, у свою чергу, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №МУ000006336 від 15.11.2019 на суму 618 120,00 грн, який було оплачено позивачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 1163 від 15.11.2019.

Натомість, за доводами позивача, відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором не виконав, поставку замовленого позивачем товару не здійснив, у зв`язку з чим позивач вимагав у відповідача повернення перерахованих ним грошових коштів.

Як зазначає позивач, станом на 01.03.2021 відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти в загальному розмірі 120 000,00 грн, решту перерахованих позивачем коштів відповідач не повернув.

З огляду на те, що зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 498 120,00 грн заборгованості, 618,12 грн штрафу, 37 372,76 грн інфляційних втрат та 19 968,68 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 618 120,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 1163 від 15.11.2019 з призначеннями платежу: "за паливо дизельне згідно з рах. № МУ000006336 від 15.11.2019, в т.ч. ПДВ 20 % - 103 020 грн".

За доводами позивача, з урахуванням пункту 3.6 Договору, відповідач був зобов`язаний поставити товар вартістю 618 120,00 грн протягом трьох робочих днів з дати зарахування грошових коштів на його рахунок, проте, в порушення умов Договору, взяті на себе зобов`язання не виконав.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що строк поставки товару не настав, оскільки позивачем не надано заявок на поставку товару за Договором.

Згідно з п. 3.1 Договору товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками покупця на постачання партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування, кількість, ціна товару та якщо вона була надіслана постачальнику письмово (факсом або електронною поштою). Належним чином оформлена заявка є підставою для оформлення постачальником рахунку-фактури. Постачання товару підтверджується первинними документами (видатковою накладною), які підписані уповноваженими представниками обох сторін.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо ненадання позивачем заявок на поставку товару за Договором та, як наслідок, ненастання строку виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, оскільки судом встановлено, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № МУ000006336 від 15.11.2019, який відповідно до п. 3.1 Договору оформлюється на підставі заявки покупця (позивача) на поставку товару.

Пунктами 3.5, 3.6 Договору передбачено, що постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару, а у випадку поставки товару за цим Договором на умовах 100 % передоплати, покупець зобов`язаний прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, відтак строк поставки товару є таким, що настав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2019 у справі № 909/524/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем поставки позивачу товару за Договором вартістю 618 120,00 грн.

У поданій до суду позовній заяві позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що дизпаливо не було вчасно поставлено і в позивача відпала необхідність в ньому, він вимагав у відповідача повернення сплачених грошових коштів. Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти в загальній сумі 120 000,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача із повідомленими позивачем обставинами щодо реалізації останнім свого права вимоги на повернення суми попередньої оплати товару за Договором та повернення відповідачем грошових коштів у сумі 120 000,00 грн, відповідач позбавлений права заперечувати проти вказаних обставини під час розгляду справи по суті.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, уклавши Договір сторони погодили всі істотні його умови та самі визначили і погодили взаємні зобов`язання, відтак доводи відповідача щодо непогодження сторонами умов Договору, без яких його виконання неможливе, є безпідставними.

При цьому, суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем зобов`язання з поставки дизельного палива у кількості 38 004 літра вартістю 811 765,44 грн, що свідчить про можливість виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів повернення суми попередньої оплати відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 498 120,00 грн визнається судом обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник на вимогу покупця сплачує штраф у розмірі 0,1 % від вартості товару, поставку якого прострочено.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання з поставки товару вартістю 618 120,00 грн у встановлений Договором строк, вимога позивача про стягнення штрафу в розмірі 618,12 грн також є обґрунтованою.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та в постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Для задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, позивач має довести суду, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання є таким, що настав у конкретну дату, втім позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження виникнення у відповідача обов`язку з повернення суми передоплати за Договором у строк до 30.11.2019 та, відповідно, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 01.12.2019.

При розгляді позовної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором, суд виходить з того, що обставини, повідомлені у позовній заяві, щодо реалізації позивачем права вимоги на повернення перерахованих ним коштів, не заперечуються відповідачем.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на вищенаведене, суд вважає заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за загальний період з 01.12.2019 по 25.03.2020 недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, оскільки відповідачем не заперечуються обставини щодо часткового повернення позивачу суми передоплати товару за Договором, а саме 26.03.2020 - 50 000,00 грн, 02.04.2020 - 50 000,00 грн, 07.05.2020 - 10 000,00 грн, 23.07.2020 - 10 000,00 грн, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за загальний період з 26.03.2020 по 01.03.2021.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат і 3 % річних за вищевказаний період, суд встановив, що вказані розрахунки є невірними, оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано місяці, в яких мала місце дефляція, а при розрахунку 3% річних - кількість днів у 2020 році (366, а не 365, як помилково зазначено позивачем), що призвело до завищення інфляційних втрат і 3 % річних, у зв`язку з чим суд здійснив власні розрахунки.

За розрахунком суду, на суму заборгованості - 568 120,00 грн за березень 2020 року інфляційні втрати складають 4 544,96 грн; на суму заборгованості - 518 120,00 грн за квітень 2020 року - 4 144,96 грн; на суму заборгованості - 508 120,00 грн за травень - липень 2020 року дефляція -520,33 грн; на суму заборгованості - 498 120,00 грн за серпень 2020 року - січень 2021 року - 24 350,79 грн, що разом становить 32 520,38 грн (4 544,96 + 4 144,96 - 520,33 + 24 350,79).

За розрахунком суду, на суму заборгованості - 568 120,00 грн за період з 26.03.2020 по 01.04.2020 обґрунтованими є 3 % річних у розмірі 325,97 грн; на суму заборгованості - 518 120,00 грн за період з 02.04.2020 по 06.05.2020 - 1 486,41 грн; на суму заборгованості - 508 120,00 грн за період з 07.05.2020 по 22.07.2020 - 3 206,99 грн; розмір 3 % річних за період з 23.07.2020 по 01.03.2021 (9 067,77 грн) не перевищує розміру 3 % річних, розрахованого судом, що разом становить 14 087,14 грн (325,97 + 1 486,41 + 3 206,99 + 9 067,77).

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 498 120,00 грн заборгованості, 618,12 грн штрафу, 32 520,38 грн інфляційних втрат та 14 087,14 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 180,18 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 500,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 04.01.2021 з Додатком № 1 до нього (Акт узгодження вартості послуг від 04.02.2021), Акт прийому-передачі наданих послуг від 09.03.2021 на суму 10 500,00 грн та ордер серії ВО № 1005581 від 09.03.2021.

Відповідач, в свою чергу, будучи обізнаним про розгляд цієї справи, у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому, суд зазначає, що судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічної правової позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 297,32 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (Україна, 02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 3; ідентифікаційний код: 41692853) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" (Україна, 48613, Тернопільська обл., Заліщицький район, с. Поділля, вул. Галицька, буд. 82, корп. "Б"; ідентифікаційний код: 30910606) 498 120 (чотириста дев`яносто вісім тисяч сто двадцять) грн 00 коп. заборгованості, 618 (шістсот вісімнадцять) грн 12 коп. штрафу, 32 520 (тридцять дві тисячі п`ятсот двадцять) грн 38 коп. інфляційних втрат, 14 087 (чотирнадцять тисяч вісімдесят сім) грн 14 коп. 3 % річних, 8 180 (вісім тисяч сто вісімдесят) грн 18 коп. судового збору та 10 297 (десять тисяч двісті дев`яносто сім) грн 32 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 161,01 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 202,68 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.05.2021

Суддя О.В. Нечай