Рішення № 97173384, 12.05.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/21/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2021 Справа № 908/279/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А; код ЄДРПОУ 33689922)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" (69002, м. Запоріжжя, вул. Горького, буд. 115, кв. 84; код ЄДРПОУ 43591006)

про визнання недійсним договору поставки № ВКС-3119 від 15.05.2020,

За участю представників сторін:

Від позивача: Стецюк В.І., довіреність №35 від 26.02.2021;

Від відповідача: Приймак О.М., ордер АР1042575 від 05.04.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП002302 від 20.08.2019, адвокат;

Від відповідача: Капленко Г.С., паспорт НОМЕР_1 виданий Кам`янсько-Дніпровським РВ УМВС України в Запорізькій області від 10.05.2012, рішення учасника № 1/2021 від 24.03.2021, Витяг з ЄДРПОУ 43591006 від 26.03.2021, директор;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

02.02.2021 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну "Військторгсервіс" № 03/156 від 27.01.2021 р. (вх. № 290/08-07/21 від 02.02.2021р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" про визнання недійсним договору поставки № ВКС-3119 від 15.05.2020 р.

02.02.2021 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/279/21 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 03.02.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/279/21 в порядку загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження - 5/21/21. Підготовче засідання призначено на 03.03.2021 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 03.03.2021 р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 05.04.2021 р. на 10 год. 30 хв.

Ухвалою від 05.04.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 05.05.2021 р., закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.04.2021 р. о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 21.04.2021 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 12.05.2021 р. о 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

В судовому засіданні 12.05.2021 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 12.05.2021 р. здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пояснивши, що між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Південна" ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг - Інвест" укладений договір поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020 р. Підписантом договору з боку Концерну "Військторгсервіс" був начальник філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_1 , який діяв на підставі Положення та Довіреності від 14.02.2020 р. №26. Як було встановлено, ОСОБА_1 при підписанні договору діяв на підставі довіреності від 14 лютого 2020р. №26. Вказана довіреність надавала право ОСОБА_1 на укладення та підписання від імені Концерну усіх договорів та додаткових угод з юридичними особами, що стосується належного виконання умов договору, укладеного між Міністерством оборони України та Концерном на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000 - 3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік) від 13.02.2020 р. №286/2/20/3. Філія "Південна" Концерну протягом 2020 р. неодноразово зверталась до Концерну з листами щодо погодження на укладення договорів цивільно - правового характеру з рядом юридичних осіб, спрямованих на виконання договору з МОУ. Однак, листа щодо надання погодження на укладання договору від філії "Південна" з відповідачем до Концерну не надходило. Здійснення процедур, передбачених Порядком про договірну роботу Філії, здійснено не було. Більше того, необхідність здійснення моніторингу ринку поставки товарів та техніко-економічного обґрунтування доцільності укладання договору начальником філії "Південна" була проігноровано самовільно, всупереч установленому порядку. На той момент на ринку існували численні більш вигідні комерційні пропозиції, укладання яких дало змогу б належним чином виконати договір з МОУ. Зважаючи на те, що грошові (обігові) кошти є майном філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс", яке в свою чергу є державною власністю, очевидним та доведеним є той факт, що здійснення оплати за договором за завідомо невигідними та завищеними цінами, суперечить не тільки інтересам Концерну, але й інтересам держави. Концерн має складне фінансове становище, а тому укладення завідомо невигідного з комерційної точки зору правочину, може мати непоправні негативні наслідки для Концерну. Складне фінансове становище позивача підтверджується, тим що ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2018 р. затверджено Мирову угоду у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну "Військторгсервіс" та на даний час Концерном вживаються усі заходи щодо мінімізації витрат з метою недопущення ліквідації підприємства, тому укладення витратних договорів є негативним явищем для Концерну "Військторгсервіс". На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України позивач вважає, що договір поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020 р. суперечить інтересам держави та не відповідає внутрішній волі Концерну, а отже є всі підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву від 11.02.2021 р. за вих. №11.02-4/2021, пояснивши, що договір поставки №ВКС-3119 укладений між ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" та Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Південна" ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України. Під час укладання договору зі сторони філії "Південна", підписантом Команійцем Ю.В. було надано ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" копію довіреності №26 від 14.02.2020 р. згідно якої начальник філії був наділений абсолютними повноваженнями на вчинення дій, що пов`язані з виконанням умов договору укладеного між Міністерством оборони України та Концерном '"Війеькторгсервіс". в тому числі укладення та підписання від імені Концерну "Війеькторгсервіс" усіх договорів та додаткових угод з юридичними особами, що стосуються належного виконання умов договору. Також відповідач зазначив, що ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" вчасно виконував постачання продуктів харчування до військових частин, згідно заявкам Позивача. Концерном "Військторгсервіс" до вересня 2020 р. належним чином виконувались зобов`язання в частині сплати коштів за поставлену продукцію, тобто договір мав на меті настання правових наслідків. Але з жовтня 2020 р. позивач протиправно порушує умови договору, не виконує зобов`язання перед відповідачем, а саме не сплачує борг. Тому ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" було вимушено звернутися до Господарського суду міста Києва з позовами про стягнення заборгованості з філії "Східна" (справа №910/18786/20) та з філії "Південна''" (справа №910/17016/20) Концерну "Військторгсервіс". З моменту останньої поставки продукції відповідачем пройшло приблизно 4 місяці, а договірні відносини існували з травня по вересень 2020 р. За період співпраці не було жодних нарікань з боку Концерну "Військторгсервіс" щодо виконання зобов`язань ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ", не підіймалося питання стосовно порушень при укладанні договору, чи високих цін. Отже, лише зміна керівника позивача та небажання платити по боргам є причинами пред`явлення такого позову. Позивач звертався до відповідача щодо погодження реструктуризації сплати заборгованості за спірним договором. ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" розглянуто дану пропозицію, та запропоновано сплатити борг за два місяці. Позивач відмовився від нашої пропозиції, тому додаткова угода до Договору поставки №ВКС-3119 не підписана. Але це свідчить про те, що Концерн визнав та підтвердив наявність заборгованості перед ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ", хоча зараз намагається довести протилежне. Відповідач вважає, що Концерн "Військторгсервіс" подав до суду вказану позовну заяву про визнання договору недійсним, з метою ввести суд в оману та перешкодити швидкому прийняттю рішення Господарським судом міста Києва, стосовно стягнення боргу за даним договором, або взагалі щоб не сплачувати заборгованість.

Представник позивача підтримав також доводи викладені у письмовій відповіді на відзив від 26.02.2021 р. за вих. №03/387, пояснивши, що позиція відповідача є не більше аніж маніпулювання фактами, оскільки довіреність не містить жодного слова про можливість вчинення таких правочинів без попереднього погодження з боку Концерну "Військторгсервіс". За умови існування чіткого переліку процедур та механізмів, передбачених Положенням про порядок ведення договірної роботи в Концерні "Військторгсервіс", затверджених Наказом Генерального директора Концерну №63 від 29.12.2016 р., їх дотримання було обов`язковим під час укладання оспорюваного правочину. Недотримання вказаних вимог свідчить про вчинення угоди поза волею Концерну "Військторгсервіс". Вказане не було оспорене відповідачем, а, відтак, факт укладення оспорюваного договору без волі Концерну "Військторгсервіс" ним визнається. Позивач зазначає, що відповідачем неналежно виконувались умов спірного договору щодо поставки товару. Отже, саме через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за оспорюваним правочином, для позивача настали негативні наслідки. Основна мета даного правочину неналежне та дійсне виконання умов договору, а суто отримання вигоди будь - якими засобами. Також зазначив, що відповідач у відзиві прямо вказав про отримання ним довіреності №26 від 14.02.2020р. Однак, відповідач повинен був знати про існування внутрішніх процедур позивача, зважаючи на те, що 30.04.2020 р. між ним та Концерном "Військторгсервіс" було укладено також договір поставки № 1/П-2020 та проявити розумну обачність, з огляду на розуміння значних сум господарських операцій, які мали б ймовірно бути вчиненими у майбутньому. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Представники відповідача також підтримали правову позицію, викладену у письмових запереченнях на відповідь на відзив від 22.03.2021 р., пояснивши, що позивач неодноразово акцентує увагу на недотриманні відповідачем Положення про порядок ведення договірної роботи в Концерні, що договір поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020 р. було укладено поза волею Концерну, та на неналежне виконання Товариством умов підписаного договору. Однак, чомусь дані претензії були пред`явлені лише до ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ», незважаючи на те, що Концерном підписано близько 50 договорів з різними організаціями. Але стосовно інших суб`єктів господарювання відповідачем не було подано жодної позовної заяви про визнання договору недійсним. Під час укладення договору начальником філії було надано довіреність №26 від 14.02.2020р. на підтвердження повноважень стосовно підписання угоди, але не було надано іншої інформації стосовно дій, які необхідно було вчинити задля підписання договору, тому ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» навіть не знало що щось порушує, як на тому наполягає позивач. Крім того, позивачем не було надано жодного погодження з боку Концерну «Військторгсервіс» стосовно інших суб`єктів господарювання, з якими було укладено аналогічні договори на підтвердження виконання Концерном внутрішнього погодження при підписанні договорів. Отже, саме дії позивача свідчать про зловживання Концерном процесуальними правами, оскільки порушення Товариством умов підписання договору ніяким чином не доведені Концерном. Недотримання позивачем внутрішніх правил стосовно підписання договорів з суб`єктами господарювання, є справою лише самого Концерну. А збитки державі, на яких наполягає позивач, завдаються не діями товариства, неналежним виконанням умов договору, а власне діями Концерну «Військторгсервіс» у вигляді пред`явлення безпідставних позовів, які мають на меті затягування розгляду справ, і вкотре підтверджує зловживання Концерном процесуальними правами. Просить суд в задоволенні позову відмовити.

Наявні матеріали дозволяють розглянути справи по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2020 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Південна" ОСОБА_1, який діє на підставі Положення та Довіреності від 14.02.2020 р. №26 (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг - Інвест" (далі - Постачальник) укладено договір поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020 р., відповідно до п.1.1. договору, Постачальник зобов`язується на умовах, передбачених цим договором, постачати в асортименті продукти харчування (далі - Товар) Покупцеві, а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати Товар. Товар (продукти харчування), що постачається, повинен відповідати Описам до продуктів харчування з 1001 по 5021 найменувань продуктів до Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.11.2019 р. №594.

Відповідно до пункту 9.1. Договору, договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31 березня 2021 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 при підписанні договору діяв на підставі довіреності від 14.02.2020 р. №26, згідно якої Концерн «Військторгсервіс» в особі Генерального директора Концерну Байди Олександра Геннадійовича, який діє на підставі Статуту Концерну, цією довіреністю уповноважує начальника філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області, 04 березня 1996 року) на вчинення дій, що пов`язані з належним виконанням умов договору укладеного між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік) від 13.02.2020 р. № 286/2/20/3 (далі - Договір), а саме:

- укладення та підписання від імені Концерну "Військторгсервіс" усіх договорів та додаткових угод з юридичними особами, що стосуються належного виконання умов Договору;

- здійснення всіх банківських операцій, передбачених чинним законодавством України, підписання фінансових документів та розпоряджень банкам про переказ грошових коштів, відкриття рахунків у банках;

- підписання актів приймання-передачі товарів, актів приймання-передачі виконаних робіт, послуг, податкових накладних, нарядів, рахунків-фактур, платіжних доручень та іншої документації, що пов`язана з виконанням Концерном "Військторгсервіс" умов Договору.

Довіреність видана без права передоручення і діє до 31.12.2020 р.

Відповідно до п. 5.3.1. Положення про філію "Південна" Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Генерального директора Концерну "Військторгсервіс" від 14.01.2020 р. №9 (далі - "Положення"), начальник філії укладає з юридичними та фізичними особами України господарські договори на умовах довіреності, підписує документи щодо виконання таких договорів (специфікації, акти приймання-передачі виконаних робіт, видаткові накладні, тощо).

Згідно з п.5.3.1. Положення Начальник Філії організовує виробничо -господарську діяльність Філії на основі застосування методів обґрунтованого панування, нормативних матеріалів, фінансових і трудових витрат, вивчення конюктури ринку та передового досвіду, з метою підвищення технічного рівня якості продукції (послуг), економічної ефективності її виробництва, раціонального використання виробничих резервів та ресурсів.

У пункті 5.3.1. Положення передбачено, що Начальник Філії здійснює належну організацію правової та претензійно - позовної робота на Філії.

Порядок підготовки проектів договорів, їх укладання та контроль за виконанням у Концерні визначається Положенням про порядок ведення договірної роботи в Концерні "Військторгсервіс", що було затверджене Наказом Генерального Концерну №63 від 29.12.2016 р. (далі - "Положення про договірну роботу Концерну").

Відповідно до п.1.3. Положення про договірну роботу Концерну, дія останнього поширюється на всі правовідносини, які виникають у результаті діяльності Концерном визначеної Статутом. Положення є обов`язковим для виконання посадовими особами та працівниками, які беруть участь у веденні договірної роботи.

Договірна робота має сприяти економії та раціональному використанню матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів (п.1.6. Положення про договірну роботу Концерну).

Позивач зазначив, що на момент укладання Договору вимоги до підготовки та укладання господарських договорів на філії "Південна" Концерну визначались Порядком укладання, реєстрації та виконання господарських договорів у філії "Одеське управління військової торгівлі "Концерну "Військторгсервіс", затвердженим Наказом начальника філії "Одеське управління військової торгівлі " №16 від 12.02.2015 р. (далі - "Порядок про договірну роботу філії").

Положеннями п.1.4. Порядку про договірну роботу філії передбачено, що відповідальні посадові особи філії та керівники структурних підрозділів, які виступають ініціаторами укладання договору, з метою забезпечення ефективної договірної роботи готують техніко економічне обґрунтування доцільності укладання зазначеного договору, та при прийнятті позитивного рішення надають необхідні, для укладання договору, документи юрисконсульту філії з метою оформлення договору (проекту).

Також, відповідно до Порядку про договірну роботу філії, керівник структурного підрозділу відповідальна посадова особа, що є ініціатором укладання договору зобов`язаний : 2.1.1. здійснити моніторинг ринку товарів, послуг, робіт, які є предметом договору, з метою визначення потенційних контрагентів, умов поставки товарів, надання послуг, виконання робіт; 2.1.2. визначати контрагента, умови поставки товарів, надання послуг, виконання робіт, які є найбільш вигідні для філії; 2.1.4. проводити первинну перевірку умов договорів, що укладаються, техніко-економічне обґрунтування доцільності укладання договору та надати юрисконсульту філії визначені документи (серед яких і копія Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (Витяг); 2.1.5. проект договору узгоджується визначеними цим Порядком відповідальними особами філії.

Позивач зазначає, що в порушення виконання вказаних вище Порядку та Положення жодних листів щодо надання погодження на укладання Договору від філії "Південна" з ТОВ "Росторг - Інвест" до Концерну не надходило. Здійснення процедур, передбачених Порядком про договірну роботу Філії, здійснено не було. Більше того, необхідність здійснення моніторингу ринку поставки товарів та техніко-економічного обґрунтування доцільності укладання Договору начальником філії "Південна" була проігноровано самовільно, всупереч установленому порядку. З огляду на викладене, Договір поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020р. суперечить інтересам держави та не відповідає внутрішній волі Концерну, а отже є всі підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Відповідно до статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. (ч. 1) Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини. (ч. 2)

Згідно вимог ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, серед іншого, визнання правочину недійсним.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Стаття 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. (ч. 1) У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. (ч. 2) Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. (ч. 3)

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, зокрема, не перевищувати своїх повноважень. Водночас порушення даного обов`язку саме по собі не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений лише у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент був обізнаний з наявними обмеженнями повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.).

Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у правочині помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то ця обставина також не може бути підставою для визнання правочину недійсним. У таких випадках правочин слід вважати вчиненим від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

З матеріалів справи вбачається, що в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні будь-які записи стосовно обмежень в повноваженнях начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», що свідчить про делеговане право начальника філії на підписання спірного договору в межах його повноважень, визначених у довіреності №26 від 14.02.2020 р.

Відповідач пояснив, що під час укладення оспорюваного договору начальником філії було надано довіреність №26 від 14.02.2020р. на підтвердження повноважень щодо підписання цього договору. Однак, іншої інформації стосовно дій, які необхідно було вчинити начальником для підписання договору, позивач не повідомив відповідачу. Доказів зворотного позивачем суду не надано.

Крім того, суд зазначає, що обов`язок виконання начальником філії "Південна" Концерну ОСОБА_1 передбаченої Порядком про договірну роботу філії, процедури щодо здійснення техніко - економічного обґрунтування доцільності укладання договору юридичною особою, є виключно внутрішньою процедурою Концерну «Військторгсерівс», та вчинення вказаних дій не залежать від самої юридичної особи, з якою укладається відповідний договір, а отже в разі невиконання такого порядку начальником філії це не може бути підставою для визнання недійсним укладеного між сторонами договору поставки, якщо не буде доведено, що контрагент знав або повинен був знати про такі обмеження. Суд зазначає, що ані довіреність, ані Положення про договірну роботу філії таких обмежень не містять. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачу під час підписання договору було відомо про наявність вказаного обмеження філії.

Позивач зазначає, що філія "Південна" Концерну протягом 2020 р. неодноразово зверталась до Концерну з листами щодо погодження на укладення договорів цивільно-правового характеру з рядом інших юридичних осіб, спрямованих на виконання Договору з МОУ, однак не надав доказів на підтвердження вказаного.

Твердження позивача про те, що очевидним та доведеним є той факт, що здійснення оплати за спірним договором за завідомо невигідними та завищеними цінами, суперечить не тільки інтересам Концерну, але й інтересам держави, оскільки грошові (обігові) кошти є майном філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс", яке в свою чергу є державною власністю, судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування, що на момент укладення спірного договору на ринку існували численні більш вигідні комерційні пропозиції, укладання яких дало змогу б належним чином виконати договір з МОУ. Отже, позивачем не доведено належними та допустимим доказами того, що укладений спірний договір суперечить інтересам Концерну та держави.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження понесення державою збитків, які, на думку позивача, заподіяні діями відповідача, а саме неналежним виконанням умов договору, оскільки як пояснив відповідач та не заперечувалось позивачем, що на виконання умов вказаного договору в період з травня по вересень 2020 р. ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» відвантажило продуктів харчування на загальну суму 2 845 141, 75 грн., а позивачем було сплачено за поставлену продукцію загальну суму 2 022 554,09 грн. та станом на 18.03.2021 р. заборгованість Концерну «Військторгсервіс» в особі філія «Південна» складає 822 587,66 грн., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період вересень 2020 р. по жовтень 2020 р.

Існування договірних відносин між сторонами також підтверджується листуваннями між сторонами, а саме юридичною службою Концерну "Військторгсервіс" на електронну адресу відповідача було направлено лист, з пропозицією про реструктуризацію боргу. ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" було розглянуто дану пропозицію, та запропоновано сплатити борг за два місяці: 411 293,83 грн. - до 20.11.2020 р. та 411 293,83 грн. - до 20.12.2020 р.

Однак, позивач відмовився від пропозиції відповідача та додаткова угода до договору поставки №ВКС-3119 від 15.05.2020 р. не була підписана сторонами.

Отже, вказані дії Концерну свідчать про визнання наявності заборгованості перед ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" за отриманий товар на суму 822 587,66 грн.

Концерн "Військторгсервіс" направив на адресу ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" лист-претензію від 20.01.2021 р. за вих. №03/108, в якому зазначено, що 15.05.2020 р. між ТОВ "РОСТОРГ-ІНВЕСТ" та Концерн "Військторгсервіс" укладено договір поставки №ВКС-3119 та у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків поставки продукції, Концерн вимагає сплати збитки в сумі 5 000 000,00 грн.

Однак, у вказаній претензії не зазначено, що спірний договір, підписаний представником Концерну, є недійсним у зв`язку з порушенням процедури його підписання уповноваженою особою Концерну або вимагається його розірвання.

При цьому, Концерн "Військторгсервіс" подав цю позовну заяву до суду про визнання спірного договору недійсним, під час розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/18786/20 за позовом про стягнення заборгованості з філії "Східна" Концерну "Військторгсервіс" та справаи №910/17016/20 за позовом про стягнення заборгованості з філії "Південна'' Концерну "Військторгсервіс",

Як пояснив відповідач та вбачається з листування між сторонами, за період існування договірних відносин Концерном не заперечувались факти поставки, не пред`являлись претензії стосовно виконання умов договору та завищених цін на продукти харчування.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Таким чином, проаналізувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами той факт, що ТОВ «Росторг-Інвест» під час підписання спірного договору було відомо про наявність Положення про філію "Південна" Концерну "Військторгсервіс", Положення про порядок ведення договірної роботи в Концерні "Військторгсервіс", Порядок укладання, реєстрації та виконання господарських договорів у філії "Одеське управління військової торгівлі "Концерну "Військторгсервіс" («Порядок про договірну роботу філії») або те, що відповідач мав знати про процедуру погодження договорів, визначену вказаними документами.

Суд враховує, що вказані документи не є загальновідомими, а відносяться до внутрішніх документів Концерну "Військторгсервіс", посилання на встановлений ними порядок погодження договорів відсутній як у Положенні про філію "Південна" Концерну "Військторгсервіс", так і у довіреності №26 від 14.02.2020 р. на ім`я ОСОБА_1, яка видана генеральним директором Концерну "Військторгсервіс".

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Представник ТОВ "Росторг-Інвест" підтримав клопотання від 02.04.2021 р. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 500,00 грн., в обґрунтування якого посилається на те, що юридичні послуги надаються згідно договору №709/м від 06.07.2020 р. та Додаткової угоди №9 від 05.02.2021 р. про надання правової допомоги. На підтвердження наданих послуг на суму 9 500,00 грн., додано до клопотання Акт надання послуг №48 від 01.04.25021 р.

Представник Концерну «Військторгсервіс» підтримав письмові заперечення від 21.04.2021 р. за вих. №173-282-С на клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: - договір про надання правової допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 ст. 26 Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 р. №36 (далі - Положення) ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об`єднання (бюро) зобов`язані вказати на звороті ордера.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідно до Господарського процесуального кодексу України для підтвердження повноважень адвоката, як особи, що підписала позовну заяву, або скаргу, є ордер, відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" повноваження адвоката на надання правової допомоги підтверджуються зокрема ордером та в порядку встановленому законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачаться, що 06.07.2020 р. між Адвокатським об`єднанням «Компанія «ДОВІРА», в особі партнера, адвоката Марцих Ярослава Олександровича, діючого на підставі Статуту та свідоцтва серії ЗП №002044, виданого кваліфікаційною комісією адвокатури України в Запорізькій області (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест", в особі керівника Ростовської Аліни Володимирівни (далі - Замовник), уклали договір №709/м про надання правової допомоги, відповідно до п.1.1. якого Замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати Замовнику у відповідності до умов договору, правничої допомоги з юридичних питань, які цікавлять Замовника, а Замовник зі свого боку зобов`язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити.

Згідно з п. 1.2. договору, Замовник звертається до Виконавця за юридичною допомогою з питання абонентського юридичного обслуговування та супроводу діяльності ТОВ "Росторг-Інвест".

Також, 05.02.2021 р. між Адвокатським об`єднанням «Компанія «ДОВІРА», в особі партнера, адвоката Марцих Ярослава Олександровича, діючого на підставі Статуту та свідоцтва серії ЗП №002044, виданого кваліфікаційною комісією адвокатури України в Запорізькій області (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест", в особі керівника Ростовської Аліни Володимирівни (далі - Замовник), укладено Додаткову угоду №9 до договору №709/м про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1. Додаткової угоди Виконавець зобов`язується надати консультаційну та правову допомогу Замовнику стосовно справи №908/279/21 за позовом Концерну "Військторгсервіс" про визнання договору поставки №ВКС-3119 недійсним.

Сторонами погоджено вартість окремих видів адвокатських послуг (додаток №1 до Додаткової Угоди), а також визначено винагороду адвокату в результаті позитивного вирішення справи у розмірі два відсотка від задоволеної судом суми позову, яка сплачується до винесення рішення та корегується за результатами судового рішення. (п.1.3)

У Додатку №1 до Додаткової угоди №9 від 05.02.2021 р. сторонами узгоджена вартість адвокатських послуг, а саме: п. 1 надання консультації - година - 500,00 грн., п.2 ознайомлення з документацією - день - 1 000,00 грн., п. 15 підготовка відзиву на позовну заяву - штука - 2 000,00 грн., п.17 підготовка заперечення/пояснення - штука - 2 000,00 грн., п. 20 представництво в суді першої інстанції (без урахування витрат на дорогу та проживання) - день - 2 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу №1 від 01.04.2021 р. ТОВ "Росторг-Інвест" згідно з Додатковою угодою №9 від 05.02.2021 р. до договору про надання правничої допомоги №709/м від 06.07.2020 р., загальна сума понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 9 500,00 грн., яка складається з таких наданих послуг: п. 1надання консультації - 1 година - 500,00 грн., п.2 ознайомлення з документацією - 3 години - 1 000,00 грн., п. 3 підготовка відзиву на позовну заяву - 3 години - 2 000,00 грн., п. 4 підготовка заперечення - 3 години - 2 000,00 грн., п. 5 представництво в суді першої інстанції (два судових засідання) - 4 000,00 грн.

Згідно Акту надання послуг №48 від 01.04.2021 р. Виконавцем були надані наступні роботи (послуги): п. 1 надання консультації - штука - 500,00 грн., п. 2 ознайомлення з документацією - штука - 1 000,00 грн., п. 3 підготовка відзиву на позовну заяву - штука - 2 000,00 грн., п. 4 підготовка заперечення - штука - 2 000,00 грн., п. 5 представництво в суді першої інстанції (два судових засідання) - 4 000,00 грн. Вказаний Акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками обох сторін.

ТОВ "Росторг-Інвест" здійснило оплату на суму 9 500,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №171 від 01.04.2021 р.

Судом встановлено, що у договорі зазначено, що зі сторони Адвокатського об`єднання «Компанія «Довіра» виступає адвокат Марцих Я.О. Однак, у розділі «Реквізити сторін», де зазначено Виконавця не вказано прізвище, ім`я та по батькові особи, яка підписала вказаний договір зі сторони Адвокатського об`єднання «Компанія «Довіра», та міститься підпис та печатка АО.

Крім того, у Додатковій угоді також не вказано особу від Виконавця, яка підписала її, та підписи, які містяться у договорі та у Додатковій угоді є очевидно візуально різними, а отже відповідачем не доведено належними доказами, яка саме особа підписувала вказані документи від імені Адвокатського об`єднання «Компанія «Довіра».

Також, як вбачається з Додаткової угоди № 9 від 05.02.2021 р., Додатку №1 до Додаткової угоди № 9 від 05.02.2021 р. - Узгоджена вартість адвокатських послуг; Розрахунку витрат на правову допомогу №1 від 01.04.2021 р.; Акту надання послуг № 48 від 01.04.2021 р.; квитанції № 171 про сплату за надання правничої допомоги від 01.04.2021 р. вказані документи теж підписані керівником Адвокатського об`єднанням «Компанія «Довіра», партнером адвокатом Марцих Я.О., однак той підпис, який міститься в основному договорі - Договорі про надання правової допомоги № 709/м від 06.07.2020 р., а також - в Додатковій угоді № 9 від 05.02.2021 р., в Додатку №1 до Додаткової угоди № 9 від 05.02.2021 р. - Узгоджена вартість адвокатських послуг; Розрахунку витрат на правову допомогу № 1 від 01.04.2021 р.; Акті надання послуг № 48 від 01.04.2021 р.; квитанції № 171 про сплату за надання правничої допомоги від 01.04.2021 р. очевидно є різними, а отже суд встановив, що договір про надання правової допомоги № 709/м від 06.07.2020 р., підписаний не встановленою та не уповноваженою особою від імені Адвокатського об`єднання «Компанія «Довіра» на підписання зазначеного договору. Доказів зворотного відповідачем не надано.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача від 02.04.2021 р. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 76 - 79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 24.05.2021 р.

Суддя К.В.Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.