Рішення № 97169609, 20.05.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/903/21

2-а/465/267/21

РІШЕННЯ

Іменем України

20.05.2021 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Мартинишин М.О.

за участю секретаря Терлецького В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області (далі також - УПП у Львівській області), в якому просить скасувати постанову серії БАА №118145 від 30.01.2021 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн. за порушення КУпАП та закрити відносно ОСОБА_1 провадження у справі за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30 січня 2021 року інспектором В2Р3Б4 УПП у Львівській області ДПП лейтенантом Фортуна Степаном Валерійовичем винесено постанову серії БАА №118145, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 425 грн. Із постановою не згоден і вважає таку незаконною. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 у справі №5-рп/2015 вважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення повинен був відбуватись за місцезнаходженням органу, уповноваженого її розглядати, а фактично, розгляд справи відбувся на дорозі, на місці зупинки транспортного засобу, що унеможливило виконання вимог ст.245 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування усіх обставин відповідної справи. Відповідач виніс оскаржувану постанову, але будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як і не було оголошення посадової особи, яка розглядає справу, не були вирішені клопотання, не були досліджені докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи, чим порушив вимоги ст.278, 279 КУпАП. Постанова не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Згідно з фабулою правопорушення не зрозуміло місце, де вчинено правопорушення, при керуванні яким транспортним засобом та який у нього реєстраційний номер, який закон порушив позивач. У зв`язку з чим просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 08.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

Після усунення недоліків позивачем, ухвалою судді від 15.02.2021 року відкрито провадження у справі.

03.03.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування посилається на те, що 30.01.2021 року об 00:25 год. у м.Львові на проспекті Червоної Калини, 66, позивач, керуючи транспортним засобом Toyota Camry SE, транзитні номерні знаки НОМЕР_1 , не ввімкнув світловий покажчик повороту відповідного напрямку, чим порушив вимоги п.9.2«б» ПДР, що стало підставою для його зупинки поліцейським. На законну вимогу поліцейського не пред`явив чинний страховий поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за відсутності такого, чим порушив п.2.1«ґ» ПДР. Під час перевірки документів виявлено, що водій керував транспортним засобом з простроченими транзитними номерами, чим порушив п.30.1 ПДР. На підставі вчинених порушень ПДР проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесено постанову, якою визнано позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ч.1 ст.126, ч.6 ст.121 КУпАП, і за правилами ст.36 КУпАП накладено санкцію за ч.1 ст.126 КУпАП. Зазначає, що під час ознайомлення з матеріалами справи встановлено, що відносно позивача складено 30.01.2021 протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст.122-2 КУпАП, у зв`язку із відмовою зупинити транспортний засіб на вимогу поліцейського. Вважає, що відповідно до ст.222 та ст.283 КУпАП працівники органів і підрозділів Національної поліції мають право розглядати справи про адміністративне правопорушення, в тому числі щодо порушень ПДР, та виносити постанови по справі на місці вчинення правопорушення.

Позивач в судове засідання не з`явився, разом з тим подав 04.03.2021 року та 15.03.2021 року через канцелярію суду заяву про заслухання справи без участі сторони позивача, в якій позовні вимоги підтримав, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та відзив на позовну заяву, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 січня 2021 року інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП лейтенантом Фортуна Степаном Валерійовичем 4 бат. 3 роти винесено постанову серії БАА №118145, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 425 грн. за те, що керуючи транспортним засобом Toyota Camry SE, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 30.01.2021 року об 00:15 год. у м.Львові на проспекті Червоної Калини, 60, водій при зміні напрямку руху не ввімкнув покажчик повороту, а також при перевірці документів не мав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не зареєстрував транспортний засіб в уповноваженому органі, чим порушив вимоги п.9.2«б», п.2.1«ґ», п.30.1 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122, ч.1 ст.126, ч.6 ст.121 КУпАП.

Відтак, вказаною постановою спростовуються доводи позивача, що згідно з фабулою правопорушення не зрозуміло місце, де вчинено правопорушення, при керуванні яким транспортним засобом та який у нього реєстраційний номер, який закон порушив позивач.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Положеннями КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

На підставі частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання врегульовано Законом України «Про дорожній рух».

Відповідно до статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху визначає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з пунктом п.9.2«б» ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Пунктом п.2.1«ґ» ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Пунктом 30.1 ПДР встановлено, що власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Суд звертає увагу, що позивач не заперечує того, що він 30.01.2021 року на проспекті Червоної Калини, 60 у м.Львові керував транспортним засобом без увімкнення покажчика повороту при зміні напрямку руху і не мав при собі чинний страховий поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Документи (посвідчення) про звільнення ОСОБА_1 від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного проїзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з п.9.1. ПДР попереджувальними сигналами є: а) сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою; б) звукові сигнали; в) перемикання світла фар; г) увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби; ґ) увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда; д) увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору.

Зі змісту наведених норм вбачається, що ч.2 ст.122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху транспортним засобом.

Згідно з ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За приписами ч.6 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нормами ст.222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема, передбачені частинами 1, 2, 3, 4, 6, 7 статті 121, частинами 1, 2, 3, 4, 4, 6, 7 статті 122, частинами 1, 2, 4 статті 126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: центральний орган управління поліцією; територіальні органи поліції.

Центральним органом управління поліцією є Департамент патрульної поліції, а її територіальним органом у Львівській області є Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, яке знаходиться за адресою м. Львів, вул.Перфецького, буд.19.

Положеннями пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Частиною третьою статті 254 КУпАП встановлено виняток із загального правила, згідно з яким протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Отже, законодавець, з метою спростити та скоротити в часі розгляд деяких справ про адміністративні правопорушення, встановив виняток із диспозиції статті 254 КУпАП. Однак, спрощений розгляд справ за відповідними статтями не зменшує їх суспільну небезпечність і не встановлює жодних привілеїв у порівнянні з іншими статями КУпАП, складання протоколу в яких є обов`язковою процедурою.

Системний аналіз приписів статей 222 і 258 КУпАП у контексті змісту спірних правовідносин дає підстави для висновку про те, що у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.6 ст.121 , ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №522/22180/16-а.

Відповідно до ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно з приписами пункту 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП вбачається, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Проте, Законом України від 14 липня 2015 року №596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» внесено зміни до ст.258 КУпАП, зі змісту яких вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.283 КУпАП.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року по справі №524/3206/16-а.

З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом від 07.11.2015 року N1395 МВС України затверджено відповідну Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (далі також - Інструкція N1395).

Пунктом 2 розділу III Інструкції N1395 передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною шостою статті 121, частиною другою статті 122, статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відтак, суд відхиляє доводи позивача з приводу неналежного місця розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У відповідності до частини другої статті 271 КУпАП інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що інспектор управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції при складанні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.

Також, матеріали справи не містять жодних доказів, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 заявляв клопотання, які не були розглянуті, виявив бажання скористатись правовою допомогою.

Відтак, слід дійти висновку, що інспектор поліції не порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, і, відповідно, ним не порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського <...> пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Забороняється експлуатація <...> транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його, та у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») (ч.1 ст.37 Закону України «Про дорожній рух»).

Статтею 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено:

п.21.1. З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладення договору страхування є необов`язковим.

Транспортний засіб має відповідати вимогам, передбаченим пунктом 1.7 статті 1 цього Закону, з моменту взяття ним участі в дорожньому русі на території України.

Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону.

п.21.2. Контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється:

відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

п.21.3. При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.

п.21.4. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст.53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відтак, імперативні приписи абзацу другого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» і пункту 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язують осіб, що керують транспортними засобами, мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Виключення з цього правила встановлені у пункті 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З указаним законодавчо визначеним обов`язком водіїв корелюються встановлені пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та статтею 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повноваження органів Національної поліції щодо перевірки дотримання правил дорожнього руху, в тому числі в аспекті наявності у водія відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №522/22180/16-а.

Нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати цей поліс при собі, та пред`явити його на вимогу поліцейського.

Право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі №161/11159/16-а, від 02 грудня 2019 року у справі №766/10693/17, від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17, від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17, від 21 листопада 2018 року у справі №465/6677/16-а.

Факт непред`явлення страхового поліса для перевірки на вимогу працівника поліції не заперечувався самим позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки документів працівниками поліції виявлено, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом не перереєстрованим в Україні в установленому порядку (з простроченими транзитними номерами), що становить об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.6 ст.121 КУпАП. Даний факт позивачем також не заперечується.

Отже, позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до положень чинного законодавства відповідачем 30.01.2021 року розглянуто справу про адміністративне правопорушення у присутності позивача та враховуючи характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 283 КУпАП, на місці вчинення правопорушення винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення якою, як зазначено вище, позивач притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Позивачем не спростовано, що працівник поліції представився, пояснив причини зупинки транспортного засобу, роз`яснив позивачу його права, вказав на порушення, на місці зупинки автомобіля позивача виніс постанову.

Будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували правильність встановлених обставин позивачем надано не було.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб`єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя.

З огляду на наведене, слід дійти висновку, що відповідач при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача правильно встановив наявність в діях останнього складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 та ч.6 ст.121 КУпАП, а винесена постанова серії БАА №118145 від 30.01.2021 року повністю відповідає нормам КУпАП та не підлягає скасуванню.

Суд не бере до уваги протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №105343, складений 30.01.2021 року інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом Фортуною С.В. відносно вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ст.122-2 КУпАП, оскільки такий не спростовує обставин даної справи №465/903/21. При цьому констатує факт, що правову оцінку зазначеному у протоколі правопорушенню було надано Сихівським районним судом м.Львова у постанові від 11.02.2021 року по справі №464/889/21.

У відповідності до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом вимог ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача судові витрати понесені останнім не відшкодовуються.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодованою.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 73-77, 90, 139, 143, 192, 210, 211, 241-246, 250, 286 КАС України, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Франківський районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Франківський районний суд м.Львова.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: м. Львів, вул. Перфецького,19, код ЄДРПОУ 40108646.

Суддя Мартинишин М.О.