Вирок № 97163820, 26.05.2021, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/4192/20

Номер провадження 1-кп/623/122/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю:

секретаря судового засідання: Ткаченко Ю.Ю.,

прокурора: Осіпової І.С.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника: Шведової Т.А.

потерпілого: ОСОБА_2 ,

представника потерпілого: Єнейчука Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12020220320000883 від 11 листопада 2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 08 листопада 2020 року приблизно о 19 годині, знаходячись в загальному коридорі кімнат АДРЕСА_2 , під час сварки з ОСОБА_2 , яка виникла на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи, що внаслідок його дій останньому можуть бути заподіяні тілесні ушкодження та бажаючи настання таких наслідків, наніс ОСОБА_2 удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи зліва, внаслідок чого заподіяв потерпілому тілесне ушкодження у вигляді двобічного перелому нижньої щелепи в ділянці лівого кута та її тіла між 2 та 3 зубами праворуч, яке за ступенем тяжкості відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження, що потягло за собою тривалий розлад здоров`я, та тілесне ушкодження у вигляді забійно-рваної рани на слизовій оболонці альвеолярного відростка нижньої щелепи між 2 та 3 зубами праворуч, яке за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що потягло за собою короткочасний розлад здоров`я.

Потерпілий ОСОБА_2 подаd цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди у розмірі 62308,80 грн., що складаються з матеріальної шкоди – 2308,80 грн., моральної шкоди – 60 000,00 грн.

В обгрунтування позову потерпілий ОСОБА_2 зазначає, що в результаті злочинних дій ОСОБА_1 йому було завдано тілесних ушкоджень, внаслідок чого він змушений був спочатку звернутися до Ізюмської міської стоматологічної поліклініки, де йому був встановлений діагноз - двобічний перелом нижньої щелепи та був направлений для подальшого лікування у Комунальне некомерційне підприємство “Обласна клінічна лікарня” Харківської обласної ради, де знаходився на лікуванні з 10 по 16 листопада 2020 року, де йому був встановлений діагноз - травматичний двобічний перелом нижньої щелепи у ділянці лівого кута та тіла між 43-44 зубами. На лікування лише за наявності збережених чеків він витратив 2308,80 грн., що підтверджуються копіями квитанцій, чеків, рахунків, обвинувачений заподіяв потерпілому непоправної моральної шкоди, що спричинили тривалий розлад здоров”я, він довгий час взагалі не міг вийти з квартири, не працював, повністю залежний від своїх рідних та близьких, оскільки зазнав фізичних страждань. Він морально переживав у зв”язку з ушкодженням здоров”я. Довгий час він не мав реальної можливості налагодити свої життєві зв”язки, які у нього були до заподіяння ОСОБА_1 йому тілесних ушкоджень. Змушений був приймати їжу лише через трубку.

Прокурор заявив цивільний позов, в якому просила стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави в особі комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» 4224 гривні 94 копійки, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що відповідно до довідки, наданої генеральним директором КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня» ОСОБА_2 з 10.11.2020 року по 16.11.2020 року знаходився на стаціонарному лікуванні в відділенні хірургії голови та шиї КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня».

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, а також задовольнити цивільні позови.

Представник потерпілого Єнейчук Ю.С. підтримав позицію потерпілого, просив задовільнити цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 .

Захисник просить виправдати обвинуваченого, зазначаючи про відсутність доказової бази для визнання винуватості ОСОБА_1 , перевірки інших версій отримання потерпілим перелому щелепи, а також просить суд відмовити в задоволенні цивільного позову, навіть у разі визнання обвинуваченого винним, про що було надано відповідні заперечення.

Обвинувачений просить суд його виправдати та відмовити у задоволенні цивільних позовів.

У зв`язку з невизнанням своєї провини, судом було досліджено докази в межах судового розгляду, в тому числі допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджено письмові докази.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину не визнав в повному обсязі, повідомив, що за два дня до подій, 06 листопада 2020 року він разом з товаришем перебували у нього вдома, до них вийшов ОСОБА_2 , який був одягнений у жіночий одяг, на що обвинувачений оголосив йому своє незадоволення зовнішнім виглядом ОСОБА_2 , оскільки вважає, що ОСОБА_2 часто одягається як особа нетрадиційної орієнтації. 08 листопада 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в стані алкогольного сп`яніння, він вийшов до спільного коридору, де перебувала його дружина, яка спілкувалась на підвищених тонах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та одразу до нього накинулась ОСОБА_3 , ОСОБА_2 почав ображати його нецензурною лайкою, поліз до нього з бійкою. Отримав від ОСОБА_3 подряпину на обличчі, після чого повернулись до кімнати. В подальшому він разом з дружиною вийшли з кімнати, щоб піти по своїм справам, на нього знов накинулась ОСОБА_3 , ОСОБА_2 розмахував руками, не давав їм пройти, на що він штовхнув ОСОБА_2 двома руками в область шиї, той залишився на ногах, ніякого удару потерпілому ОСОБА_2 в ділянку щелепи не наносив. Після чого він разом з дружиною пішли по своїм справам. Після даних подій ще бачив потерпілого ОСОБА_2 , який в свою чергу погрожував ОСОБА_4 в`язницею, на наступний день дізнався, що у ОСОБА_2 зламана щелепа. На момент події відношення між ним та потерпілим ОСОБА_2 перебували в напруженому стані, вважає, що ОСОБА_2 могла зламати щелепу ОСОБА_3 . Просив його виправдати та відмовити у задоволенні цивільних позовів.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 повідомив суд, що з обвинуваченим постійно виникали конфлікти, іноді міг вийти до загального коридору в халаті жінки, бо поспішає, на що йому постійно про це говорив обвинувачений. 08 листопада 2020 року близько 19:00 години повернувся з жінкою - ОСОБА_3 з роботи, зайшли до квартири, жінка вийшла до коридору, почув, що жінка розмовляє гучно з обвинуваченим, вийшов до них, щоб забрати жінку до дому, став розвертатися до квартири та відчув, що в цей момент йому нанесли удар у нижню щелепу. Удар наніс ОСОБА_1 . Після удару повернулись до своєї квартири, почало морозити, поїхав на санпропусник, а потім був направлений на лікування до міста Харкова. На стаціонарному лікуванні пробув 6 днів, лікарі при огляді сказали, що в нього перелом щелепи, для запобігання розповсюдження інфекції слід видалити зуби.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомила суд, що 08 листопада 2020 року днем була на роботі, до чоловіка прийшов знайомий, який прийшов до магазину, де працює свідок, та повідомив про те, що ОСОБА_1 ображає її чоловіка ОСОБА_2 . Ввечері прийшла додома, пішла до родини ОСОБА_1 , висказала все що думає обвинуваченому ОСОБА_1 , почався мовний конфлікт, ОСОБА_1 почав ображати її, штовхнув, після чого вийшов її чоловік ОСОБА_2 , який хотів її забрати додому, однак ОСОБА_1 наніс її чоловіку один удар в щелепу, пішла кров. Витрати на лікування сплачували разом з чоловіком.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що 08 листопада 2020 року вийшла до спільного коридору та побачила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в неадекватному стані, вони почали питати про її чоловіка ОСОБА_1 , після чого її чоловік ОСОБА_1 вийшов до коридору та на нього накинулась ОСОБА_3 , ОСОБА_2 почав бігати біля її чоловіка та викрикувати нецензурні слова, хапали її чоловіка за плечі. ОСОБА_1 тільки штовхнув ОСОБА_2 , ніякого удару ОСОБА_2 не наносив, тілесних пошкоджень на той момент у потерпілого ОСОБА_2 , не було, потерпілий ОСОБА_2 часто вживає алкогольні напої, ОСОБА_3 могла нанести такі ушкодження ОСОБА_2 ,

Досліджено наступні письмові докази:

Відповідь КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 25.11.2020 року №05/4676 про те, що ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні з 10.11.2020р. по 16.11.2020р., витрати на лікування склали 4224 гривень 94 копійки (а.с. 85);

Довідка вартості лікування КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 25.11.2020 року №05/4676 на суму 4224 гривень 94 копійки (а.с.86);

Висновок експерта від 27.11.2020 року за №343-ІЗ/20, згідно якого:

1.У гр-на ОСОБА_2 були встановлені двобічний перелом нижньої щелепи у ділянці лівого кута та її тіла між 2 та 3 зубами праворуч, забійно-рвана рана на слизивій оболонці альвеолярного відростка нижньої щелепи між 2 та 3 зубами праворуч.

2.Дані тілесні ушкодження утворилися одночасно в результаті одного удару тупим твердим предметом з обмеженою діючою поверхнею, за механізмом удару-зсуву в ділянку нижньої щелепи зліва. Дані тілесні ушкодження могли утворитися в строк, вказаний в постанові.

3.По ступеню тяжкості, забійно-рвана рана слизової оболонки нижньої щелепи відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я (п.п.2.3.3. Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень наказу №6 від 17.01.95р. МОЗ Україні). Двобічний перелом нижньої щелепи по ступеню тяжкості відноситься до СЕРЕДНЬОГО ступеню тяжкості, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я (п.п.2.2.1.Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень наказу №6 від 17.01.95р. МОЗ Україні) (а.с.87-88);

Протокол проведення слідчого експерименту від 19.11.2020 року за участю свідка ОСОБА_5 з додатком (фото – таблицею) до нього, згідно якого свідок показала механізм штовхання її чоловіком ОСОБА_2 та розташування ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 в момент намагання вдарити останнього (а.с. 89-90);

Висновок експерта від 27.11.2020 року №344-ІЗ/20 згідно якого тілесні ушкодження, що були виявлені у потерпілого ОСОБА_2 , не могли утворитися при механізмі нанесення ушкоджень, на який вказує свідок ОСОБА_5 під час проведення слідчого експерименту (а.с. 91);

Протокол проведення слідчого експерименту від 24.11.2020 року за участю свідка ОСОБА_6 з додатком (фото – таблицею), відповідно до якого свідок показав місце розташування ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 в момент нанесення удару, а також механізм удару кулаком в область нижньої щелепи зліва (а.с.92-94);

Висновок експерта від 27.11 2020 року №345-ІЗ/20 згідно якого тілесні ушкодження, що були виявлені у потерпілого ОСОБА_2 , могли утворитися при механізмі нанесення ушкоджень, на який вказує свідок ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту (а.с.95);

Протокол проведення слідчого експерименту від 27.11.2020 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 з додатком (фото – таблицею) до нього, згідно якого підозрюваний показав місце розташування потерпілого та підозрюваного, механізм штовхання потерпілого ОСОБА_2 (а.с.96-97);

Висновок експерта від 30.11.2020 року №347-ІЗ/20 на підставі якого тілесні ушкодження, що були виявлені у потерпілого ОСОБА_2 , не могли утворитися при механізмі нанесення ушкоджень, на який вказує підозрюваний ОСОБА_1 під час проведення слідчого експерименту.

Рапорт Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області від 08.11.2020 року. про фіксацію 08.11.2020р. о 18:55 дзвінка до поліції про побиття ОСОБА_2 .

Позицію обвинуваченого про свою невинуватість суд розцінює як обрану обвинуваченим позицією свого захисту, вмотивовану бажанням уникнути покарання за скоєне.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень у вигляді двобічного перелому нижньої щелепи в ділянці лівого кута та її тіла між 2 та 3 зубами праворуч, яке за ступенем тяжкості відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження, що потягло за собою тривалий розлад здоров`я, та тілесне ушкодження у вигляді забійно-рваної рани на слизовій оболонці альвеолярного відростка нижньої щелепи між 2 та 3 зубами праворуч, яке за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що потягло за собою короткочасний розлад здоров`я, його позиція спростовується зібраними по справі доказами – показаннями потерпілого, свідка ОСОБА_3 та письмовими доказами, в тому числі протоколами слідчого експерименту за участю потерпілого та свідка ОСОБА_3 , висновками експерта, тощо.

Суд вважає, що показання свідка ОСОБА_5 , направлені на уникнення її чоловіком притягнення до кримінальної відповідальності, її показання суд сприймає критично.

При цьому суд враховує і те, що наявні письмові докази, а саме отримання потерпілим тілесних ушкоджень середнього та легкого ступеню тяжкості в комплексі з іншими доказами, показаннями самого потерпілого та свідка ОСОБА_3 складають логічну та змістовну послідовність дій, які виразились у нанесенні обвинуваченим удару в щелепу потерпілого, наслідків у вигляді забійної – рваної рани та перелому щелепи та причинно – наслідкового зв`язку між діянням та наслідками, надані докази є належними, допустимими та достатніми.

Посилання захисника на те, що потерпілий міг отримати тілесні ушкодження не від обвинуваченого, а тому слід перевірити інші версії події судом відхиляються, оскільки потерпілий одразу після побиття звернувся на санпропусник, на наступний день звернувся до лікаря – стоматолога, який встановив перелом щелепи та забійно - рвану рану, а 10.11.2020р. знаходився на стаціонарному лікуванні. Ці обставини наведені та досліджені експертом ОСОБА_7 у своєму висновку №343-ІЗ/20.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року та «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінивши у сукупності досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що події злочину мали місце, вина обвинуваченого повністю доказана, а скоєний ОСОБА_1 злочин слід кваліфікувати за ч.1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 не працює, на обліку у лікаря нарколога, психіатра та Ізюмського ОМТЦК та СП не перебуває, за місцем проживання скарги відсутні, раніше не судимий, про що свідчать: довідки лікарів та Ізюмського ОТМЦК та СП, характеристика з місця проживання, вимога щодо судимості та його свідчення.

Відповідно до наданої досудової доповіді орган пробації на середньому рівні визначено ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, скоєного останнім.

Злочин, який скоїв обвинувачений, відповідно до ст. 12 КК України, віднесений до нетяжкого злочину.

Обставини, які згідно ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 – відсутні.

Обставини, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 – відсутні.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до нетяжкого злочину, суспільну небезпеку, особу винного.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Враховуючи тяжкість злочину, особу винного, відсутність судимостей, вік обвинуваченого, досудову доповідь, з урахуванням наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 можливо без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, а саме звільнити від відбування покарання з випробуванням, визначивши максимально можливий випробувальний строк для реалізації утримання обвинуваченого від повторного фізичного посягання обвинуваченого на потерпілого.

Розглянувши цивільний позов прокурора, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони на лікування потерпілого від цього злочину.

Частина 3 цієї статті встановлює, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину» визначено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно п. 7 Постанови визначено що у кримінальному судочинстві відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним вироком суду.

Натомість одним з прав потерпілого за приписами ст. 56 КПК України є правом на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Прокурором на підтвердження понесених державою витрат на стаціонарне лікування потерпілої надав довідку з КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» від 25.11.2020 року №05/4676 на суму 4224 гривень 94 копійки, про витрати на лікування потерпілого ОСОБА_2 , який перебував на лікуванні з 10 листопада 2020 року по 16 листопада 2020 року.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ №545 від 16.07.1993р. сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши надану прокурором довідку, суд задовольняє цивільний позов прокурора про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 в сумі 4224 гривень 94 копійки в повному обсязі.

Розглянувши цивільний позов, поданий потерпілим ОСОБА_2 , судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992р. №6, зокрема, пункту в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, дослідивши вимоги потерпілого ОСОБА_2 щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 2308,80 грн., понесеної на лікування, суд зазначає про часткове задоволення вимог потерпілого в розмірі 602,64 грн., які були витрачені потерпілим на лікування, в решті вимог в сумі 1706,16 грн. слід відмовити, оскільки не доведено причинного зв`язку між отриманим тілесним ушкодженням та понесеними витратами, не надано до суду відповідних виданих рецептів, довідок, тощо.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено, що в результаті неправомірних дій обвинуваченого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, що призвело до -травматичного двобічного перелому нижньої щелепи у ділянці лівого кута та тіла між 43-44 зубами та тілесне ушкодження у вигляді забійно-рваної рани на слизовій оболонці альвеолярного відростка нижньої щелепи між 2 та 3 зубами праворуч, яке за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що потягло за собою короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, суд вважає, що, з вини обвинуваченого, потерпілому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з тілесними ушкодженнями, терпів фізичний біль, знаходився на лікуванні, в результаті чого змінився нормальний життєвий уклад потерпілого, виникла необхідність в лікуванні, очевидно, що потерпілий ОСОБА_2 переніс і душевні страждання із-за тривалої безпомічності, незручності, нервового стресу, оскільки отримана травма може мати негативні наслідки в майбутньому, залишиться на все подальше життя.

При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди опираючись на п. 9 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходить з вимог розумності, виваженості та справедливості та враховує обставини, викладені вище. Розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд оцінює в сумі 25000 грн., яку слід стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироку законної сили не обирати.

Витрати, речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 50, 65-67, 75,76, ч.1 ст. 122 КК України, ст. ст. 100, 118, 120, 124, 129, 370, 374 КПК України, ст.ст. 23,1167,1177,1195 ЦК України, п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992р. №6, ст. 12 ЦПК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 122 КК України і призначити покарання у вигляді 2 (ДВОХ) років позбавлення волі.

Згідно ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (ТРИ) роки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 :

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- попросити публічно пробачення у потерпілого ОСОБА_2 .

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 витрат за лікування потерпілого в сумі 4224 грн. 94 коп. – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави в особі КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня» (Департамент фінансів ХОДА, р/рUA 338999980314080544000020001 ГУК в Харківській області, код 37874947, призначення КБК 24060300 Казначейство України (ЄАП) витрати на лікування в сумі 4224,94 грн.

Задовольнити частково цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 матеріальну шкоду у розмірі 602,64 грн. та моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати - відсутні.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Речові докази –відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Видати або направити копію вироку учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Головуючий суддя: М.П. Одарюк