Рішення № 97163708, 26.05.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа №418/278/21

Провадження №2-а/430/9/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Савченко К.Є., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого прикордонних нарядів в контрольному пункті в`їзду-виїзду «Станиця Луганська» відділу прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ст. лейтенанта ОСОБА_2 та Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачем 05.02.2021 року подано до Міловського районного суду Луганської області зазначений позов, в якому ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову СхРУ за №073449 від 26.01.2021 року про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн., якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП; справу про адміністративне правопорушення відносно позивача закрити; стягнути з Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 454 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 21 600 грн.

Ухвалою суду від 05.02.2021 року зазначений позов ОСОБА_1 суддею Міловського районного суду Луганської області був переданий на розгляд до Станично-Луганського районного суду Луганської області та надійшов до суду 03.03.2021 року.

Ухвалою суду від 04.03.2021 року позов ОСОБА_1 залишений без руху та позивачу надано строк, тривалістю 10 днів, з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків, зазначених в ухвалі. 23.03.2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява з додатками на виконання ухвали суду від 04.03.2021 року.

24.03.2021 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні з урахуванням особливостей визначених ст. ст. 268-2722, 286 КАС України.

Звертаючись до суду з цими вимогами, позивач в обґрунтування заявлених вимог зазначав, що постановою СхРУ №073449 від 26.01.2021 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. ОСОБА_1 вважає постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що 26.01.2021 року о 15 год. 00 хв. він прибув до контрольного пункту в`їзду/виїзду «Станиця Луганська» де, під час проходження процедури перевірки документів, інспектором прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів Атановим Д.С. було прийнято самостійне рішення про те, що він нібито порушив правила перетину кордону. Надані ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за №211449 від 26.01.2021 року та постанова СхРУ за №073449 від 26.01.2021 року були заповнені однаковим почерком, в той же час, як вбачається з постанови, вона складена ОСОБА_2 . Позивач був вимушений підписати вказані протокол та постанову, оскільки вважав, що у випадку відмови, його не пропустять через КПВВ. Детально ознайомившись з протоколом про адміністративне правопорушення за №211449 від 26.01.2021 року та постановою СхРУ за №073449 від 26.01.2021 року ОСОБА_1 з`ясував, що вони були складені з порушенням його прав, оскільки він не надавав жодних письмових пояснень, йому не роз`яснювалось право на захисника. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було доведено факт перетинання ОСОБА_3 12.09.2020 року о 18 год. 00 хв., державного кордону України з тимчасово окупованої території України до Російської Федерації через тимчасово недіючий пункт пропуску «Ізварине», таким чином, це виключає його провину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. А відтак ОСОБА_1 й звернувся з цим адміністративним позовом до суду, в якому просив скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення СхРУ №073449 від 26.01.2021 року та закрити справу про адміністративне правопорушення, стягнути з відповідача на його користь судові витрати у вигляді судового збору та завдану моральну шкоду. В обґрунтування необхідності стягнення моральної шкоди посилався на те, що він не повинен доводити вину відповідача у своїх душевних стражданнях, внаслідок порушення прав, як підставу стягнення моральної шкоди, оскільки, на його думку, Верховний Суд керується презумпцією вини правопорушника-відповідача у такого виду деліктах. Відповідно до презумпції завдавача шкоди, не позивач доводить вину відповідача, а останній повинен довести відсутність своєї провини. Позивач, скориставшись методикою встановлення заподіяння моральної шкоди та методом оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розроблених у 1997 році О.М. Ерделевським та зареєстрованими Міністерством юстиції України 03.03.2010 року за №14.1.04, визначив розмір, завданої йому моральної шкоди, який в даному випадку становить 21 600 грн.

Від відповідача, старшого прикордонних нарядів в КПВВ «Станиця Луганська» старшого лейтенанта Бондаренка В.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що 26.01.2021 року о 15 год. 10 хв. під час перетину лінії розмежування на вхід з тимчасово окупованої території України до контрольованої території України прикордонним нарядом «Перевірка документів» у складі сержанта ОСОБА_4 було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , на якого було спрацювання «Ризик Перетин». У разі цього спрацювання особу детально перевіряють за наявними базами. Так, відповідно до рапорту Інспектора прикордонної служби 2-ої категорії 4-ого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Станиця Луганська» старшини С. Головача було встановлено, що під час перебування в прикордонному наряді «Оператор комплексу спеціальних технічних засобів» було перевірено громадянина України ОСОБА_1 в наявній базі даних «Ризик», яка є підсистемою бази даних «Гарт-Г/П». 12.09.2020 року особа здійснила виїзд з контрольованої території України до території РФ через пункт пропуску «Мілове». Таким чином, на думку відповідача, у період з 12.09.2020 - 26.01.2021 року, особа здійснила в`їзд до тимчасово окупованої території України з території РФ, відповідно в її діях вбачається порушення вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та п. 3 та абз. 1 п. 6 «Порядку в`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року №815, тобто скоєння правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КуПАП. Для встановлення більш детальних обставин правопорушення у особи було відібрано пояснення, в якому позивач надав інформацію, щодо конкретної дати та напрямку руху потрапляння на тимчасово окуповану територію України, тому було встановлено, що він здійснив в`їзд до тимчасово окупованої території України невстановленим порядком, а саме поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду і з території РФ. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення протидію, яким відповідно до ст. 222-1, п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП віднесено до компетенції Держприкордоної служби були роз`ясненні права передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України особі, також особа відмовилась від надання безоплатної вторинної допомоги. При розгляді справи було враховано і те, що особа є внутрішньо переміщеною особою, ці дані були зафіксовані при заповненні бланку пояснення. Відповідно до ч. 1 ст. 258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення було складено у зв`язку з тим, що при відібрані пояснення особа зазначала, що допущене правопорушення буде оспорювати. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення СхРУ №211449, пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, рапортів прикордонних нарядів «Перевірка документів» і «Оператор комплексу спеціальних технічних засобів» в діях позивача вбачається правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Крім того, відповідно до витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» було встановлено, що з 08.09.2020 року по 26.01.2021 року в діях позивача встановлено факт правопорушення порядку в`їзду на ТОТУ та виїзду з неї, а саме в`їзд до ТОТУ поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду і уникнення контролю в`їзду/виїзду. 08.09.2020 року особа здійснила в`їзд до контрольованої території України з тимчасово окупованої території України через контрольний пункт в`їзду-виїзду і аж до 26.01.2021 року особа не здійснила в`їзд до ТОТУ у встановленому законом України порядку, але у цей період здійснила виїзд з контрольованої території України до території РФ через пункт пропуску «Мілове», і вже 26.01.2021 року особа здійснила повторно в`їзд до контрольованої території України через контрольний пункт в`їзду-виїзду «Станиця Луганська». Таким чином, виносячи постанову у справі про адміністративне правопорушення, відповідач діяв на підставі та в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, іншими нормативними правовими актами, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з огляду на її правомірність.

Від відповідача - Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Державної прикордонної служби до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем порушено вимоги ст. 288 КУпАП, а саме - скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Статтею 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного Суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що в`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду. Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року за №815, в якому визначено, що в`їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку. 12.09.2020 року на ділянці проведення операції об`єднаннях сил в межах Донецької та Луганської областей функціонували визначені КПВВ про що наявна інформація в Інтернет виданнях та на сайтах Операції об`єднаних сил Державної прикордонної служби, Східного регіонального управління та відповідних прикордонних загонів, а також окупаційною владою ТОТ України здійснювався пропуск громадян через КПВВ «Новотроїцьке» та «Станиця Луганська» з 08.00 до 16.00, про роботу, яких та кількість осіб, які здійснили виїзд з ТОТ України у Донецькій та Луганській областях і в`їзд до таких територій у визначеному КПВВ постійно інформують в Інтернет виданнях та на сторінках у соціальних мережах Операції об`єднаних сил, сайтах Державної прикордонної служби Східного регіонального управління та відповідних прикордонних загонів, у зв`язку з чим позивач мав фізичну можливість в законний спосіб здійснити виїзд з ТОТ України. 26.01.2021 року під час перетину лінії розмежування на вхід з тимчасово окупованої території України до контрольованої території прикордонним нарядом «Перевірка документів» у складі сержанта ОСОБА_5 виявлено позивача, на якого було спрацювання «Ризик Перетин». Відповідно до рапорту інспектора прикордонної служби 2 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Станиця луганська» старшини Головача С. встановлено, що під час перебування в прикордонному наряді перевірено ОСОБА_1 в наявній базі даних «Ризик». 12.09.2020 року особа здійснила виїзд з контрольованої території України до території РФ через пункт пропуску «Мілове». Таким чином в період з 12.09.2020 року по 26.01.2021 року позивач здійснив в`їзд до тимчасово окупованої території України поза контрольними пунктами в`їзду/виїзду (до території РФ), уникнув проходження контролю в`їзду-виїзду та обліку осіб, з посиланням в якості доказів на наявну інформацію в базі даних «Журнал в`їзду-виїзду осіб ПТК АПК «Гарт-1/П», КПВВ «Станиця Луганська», та порушив п. 3, п.7 та п.21 «Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій», затвердженого Постановою КМ України від 17.07.2019 року №815. Позивачем було надано пояснення, в яких він вказав конкретну дату та напрямок руху потрапляння на тимчасово окуповану територію України, а відтак було встановлено, що він здійснив в`їзд до тимчасово окупованої території України невстановленим порядком, поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду з території РФ. Відповідно до рішення КМУ від 23.06.2014 року про припинення руху в ПП для міжнародного автомобільного сполучення «Ізварине», розташованого в Луганській області.

Позивач просив суд розглянути справу за його відсутності, про що надав заяву.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду теж надійшла заява, в якій останній категорично проти позову заперечував та просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача, Луганського прикордонного загону імені героя України полковника Є. Пікуса Державної прикордонної служби України, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду не прибув, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв від нього не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2021 року старшим прикордонних нарядів в контрольному пункті в`їзду-виїзду «Станиця Луганська» відділу прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ст. лейтенантом Бондаренком В.В. було винесено постанову СхРУ №073449 у справі про адміністративне правопорушення, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 1700 грн.

Так в оскаржуваній позивачем постанові зазначено, що 26.12.2021 року об 15 годині 10 хвилин в КП в`їзду-виїзду «Станиця Луганська» дорожній коридор №6 «Станиця-Луганська – Щастя – Новоайдар» під час здійснення контролю в`їзду/виїзду було виявлено ОСОБА_1 , який 12.09.2020 року здійснив в`їзд до тимчасово окупованої території України з території РФ поза контрольним пунктом в`їзду-виїзду по напрямку н. п. Донецьк РФ – н.п. Ізварине ТОТ - в районі н.п. Ізварино Луганської області, чим порушив вимоги п.3 Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №815 від 17.07.2019 року.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступне:

Згідно ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 204-2 КУпАП - порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї - тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З пункту 3 Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року за №815, вбачається, що в`їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку.

Згідно ст. 222-1 КУпАП - органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).

Зі змісту ст. 258 КУпАП вбачається, що протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 204-2 КУпАП (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в`їзду-виїзду), якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В розумінні ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1,4 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП - обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Суд вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які достовірні і достатні докази наявності в діях ОСОБА_1 того складу адміністративного правопорушення, який вказано в оскаржуваній постанові. Зокрема, відповідачами не надано жодних доказів того, що позивач перетнув державний кордон України саме в той спосіб та в тому місці (в пункті пропуску «Ізварине»), які вказані у оскаржуваній постанові. Посилання в постанові на те, що позивач визнав свою вину суд не бере до уваги, оскільки, одного визнання вини позивачем було б недостатньо для встановлення в його діях ознак адміністративного правопорушення, адже оскарживши постанову у справі про адміністративне правопорушення позивач фактично відмовився від визнання своєї вини.

Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року по справі за №215/5304/16-а (2-а/215/47/17) - притягнення особи до адміністративної відповідальності здійснюється за умови повного з`ясування усіх обставин вчиненого нею адміністративного правопорушення та виявлення причин, що спричинили його вчинення. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності не достатньо лише встановлення факту вчинення нею порушення, оскільки застосування передбачених нормами КУпАП заходів впливу, можливе лише за умови відсутності обставин, визначених статтями 17, 247 КУпАП та у разі, якщо вина особи повністю, доведена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, суд вбачає, що відповідачем не було надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів порушення позивачем п.3 Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №815 від 17.07.2019 року, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204-2 КУпАП.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Суд вважає, що відповідачі не виконали вимог ч. 2 ст. 77 КАС України та не довели правомірності прийнятого ними рішення відносно ОСОБА_1 , що є підставою для скасування постанови СхРУ № 073449 від 26.01.2021 року.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право в тому числі скасувати рішення суб`єкта владних повноважень та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладені обставини щодо відсутності складу адміністративного правопорушення в діях позивача, суд вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд дійшов таких висновків.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами частин першої-третьої статті 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, обов`язковому з`ясуванню підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі за №464/3789/17. Так, зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 9 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Таким чином, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідачів і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 21.02.2020 року у справах за № 363/3520/16-а та за №628/3028/16-а.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, якщо відповідачем у справі виступала посадова чи службова особа, то судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який є юридичною особою та в якому працює ця особа. При цьому, залучення такого суб`єкта владних повноважень до участі у справі в якості окремого учасника не вимагається.

Позивачем був сплачений судовий збір в сумі 454 грн., що підтверджується квитанцією від 09.03.2021 року. Таким чином, враховуючи вищевикладене вказану суму судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Луганського прикордонного загону (військової часини 9938), який є юридичною особою та до структури якого входить відділ прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139, 241-246, 255, 286, 294, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до старшого прикордонних нарядів в контрольному пункті в`їзду-виїзду «Станиця Луганська» відділу прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ст. лейтенанта Бондаренка Валентина Валентиновича, Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення маральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати постанову старшого прикордонних нарядів в контрольному пункті в`їзду-виїзду «Станиця Луганська» відділу прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ст. лейтенанта Бондаренка Валентина Валентиновича СхРУ №073449 від 26.01.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-2 КУпАП, а відповідну справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського прикордонного загону - військової часини 9938 (код ЄДРПОУ 14321736, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Лисичанськ, проспект Перемоги, буд. 58) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Бердянським МВ УДМС України в Запорізькій області 25.10.2017 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

У задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частиною другою статті 299 КАС України.

Суддя О.П. Дьоміна