Рішення № 97155407, 25.05.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року м. Мукачево Справа №303/2650/21

2/303/1074/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про поділ спільного майна, визнання права власності та припинення права власності на частку в майні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про:

1. Поділ об`єкта спільної сумісної власності подружжя, а саме земельної ділянки площею 0,0618 га розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (надалі – Земельна ділянка) в рівних частках;

2. Припинення права ОСОБА_2 на Ѕ частку Земельної ділянки;

3. Визнання за нею права власності на Ѕ частку Земельної ділянки, що належала ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що Земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін по справі, оскільки була придбана під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя. 2 жовтня 2017 року шлюб між сторонами по справі розірвано, місцезнаходження відповідача їй не відомо, у зв`язку з чим вона не може отримати згоди останнього на відчуження Земельної ділянки. Також зазначає, що частка відповідача на Земельну ділянку не може бути виділена в натурі, оскільки Земельна ділянка є неподільною, тому є всі підстави для припинення права власності відповідача на частку Земельної ділянки та визнання права власності на таку за нею.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2. Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначила у ньому три позовні вимоги, а саме: поділ спільного майна, припинення права відповідача на частку та визнання права власності на майно за нею.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Так, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.04.2014 року. На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 2 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 11-12).

Згідно з даними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.04.2015 року (а.с. 6-8 ) ОСОБА_1 придбала Земельну ділянку вартістю 12 821,00 гривень. Відповідно до п.8 вказаного договору такий укладено за письмовою згодою її чоловіка ОСОБА_2 .

3. По відношенню до вказаних обставин, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин 1, 3 статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статті 60, 61 Сімейного кодексу України).

Правова конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що Земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України).

При цьому, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина четверта статті 71 Сімейного кодексу України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 Цивільного кодексу України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п`ятою статті 71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Позивачем на підставі квитанції від 19.05.2021 №0.0.2131242293.1 внесено на депозитний рахунок суду суму у розмірі 11564,50 гривень.

При вирішенні спірної по справі ситуації суд приймає до уваги приписи, які містить п. 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», згідно з якими граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва має становити не менше 150 м2 для блокованої забудови і не менше 500 м2 для індивідуальної житлової забудови.

Враховуючи цільове призначення Земельної ділянки (будівництво та обслуговування житлового будинку) та її фактичний розмір (618 м2), суд приходить до висновку про неможливість виділу Ѕ частки спірного майнового активу в натурі, оскільки її розмір після поділу становитиме менше 500 м2, який передбачений державними будівельними нормами для індивідуальної житлової забудови.

За таких обставин справи, вимога позивача про припинення права відповідача на Ѕ частку Земельної ділянки підлягає задоволенню, з виплатою йому грошової компенсації за його частку у спільному майні.

Згідно з даними експертного дослідження від 02.03.2021 (а.с. 15) вартість спірної Земельної ділянки становить 23129,00 гривень.

У матеріалах справи відсутні інші докази щодо вартісних показників спірного об`єкту нерухомості, тому суд бере до уваги вищевказані фактичні дані.

Виходячи з фактичних обставин справи, аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті статті 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи неможливість поділу Земельної ділянки відповідно до часток сторін, суд приходить до висновку про припинення права відповідача на Ѕ частку Земельної ділянки, визнання за позивачем права власності на вказану частку та присудження відповідачу Ѕ частки компенсації вартості Ѕ частки Земельної ділянки.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задоволити повністю.

2. Визнати земельну ділянку площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

3.1. Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

4. Припинити право ОСОБА_2 на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

5. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належала ОСОБА_2 .

6. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 11564,50 гривень в рахунок компенсації вартості Ѕ частини земельної ділянки площею 0,0618 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:013:0004, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом виплати грошових коштів з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області внесених на підставі квитанції від 19.05.2021 №0.0.2131242293.1 (платник ОСОБА_1 ; рахунок одержувача – НОМЕР_1 ; код - 26213408; банк одержувача – ДЕРЖКАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ, м. КИЇВ).

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя В.В. Кость