Рішення № 97143641, 24.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року м. Київ № 640/19521/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - відповідач або Держпродспоживслужба), у якому просить суд:

- стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ: 39924774) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОК1111 НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням (за період з 02.06.2016 по дату подання цього позову 17.08.2020) у розмірі 893 873 (вісімсот дев`яносто три тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 26 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час ухвалення рішення в адміністративній справі №826/9250/16, яким його поновлено на роботі, не вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в установленому законом порядку. Також позивач вважає, що з відповідача на його користь має бути стягнутий середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, покликався на те, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів стосовно позивача не є власником або уповноваженим органом щодо поновлення його на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки Держпродспоживслужба не наділена повноваженнями щодо поновлення позивача на роботі і він не перебував у трудових відносинах із Держпродспоживслужбою. Крім того, відмічає, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 у справі № 826/9250/16 позивач не поновлений на роботі, оскільки Кабінетом Міністрів України не видавався акт щодо його поновлення на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Із заявою про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи до суду не звертались. З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 29.04.2011 № 539/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

11.05.2011 на підставі наказу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів № 1-К «Про призначення Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів» ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків.

16.05.2014 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 468-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів», яким звільнив позивача з займаної посади за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

24.06.2014 Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів видала наказ № 168-К «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнила ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

26.05.2015 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/14381/14 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015 та ухвалено нову постанову, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 468-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів»; визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції з питань захисту прав споживачів від 24.06.2014 № 168-К «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.06.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 у справі № 826/14381/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

01.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 398-р «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів», яким поновив ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

01.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 399-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів», яким звільнено ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції з питань захисту прав споживачів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

Позивач оскаржив зазначену постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2016 №399-р до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 у справі № 826/9250/16 задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.06.2016 № 399-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів з 02.06.2016.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів з 02.06.2016.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі № 826/9250/16 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі № 826/9250/16 касаційну скаргу Орехова Сергія Миколайовича задоволено.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 скасовано, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 залишено в силі.

Станом на час вирішення справи № 640/19521/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 у справі № 826/9250/16 не виконано.

Оскільки рішення про поновлення позивача на посаді не виконано, позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2016 по дату подання цього позову 17.08.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Беручи до уваги, що позивача було звільнено у червні 2014 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за квітень і травень 2014 року.

Як установлено з довідки Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 1 від 06.08.2020, у квітні 2014 року позивачу було нараховано 11 221,54 грн., у травні 2014 року - 23 257,89 грн.

Судом встановлено, що у квітні 2014 року було 30 календарних днів, з яких 21 робочий, 8 вихідних і два святкових. В свою чергу, у травні 2014 року був 31 календарний день, з яких, з яких 19 робочих, 9 вихідних і 3 святкових.

Відтак, середньоденна заробітна плата позивача складає 861,98 грн. (34 479,43 грн. (заробітна плата за квітень та травень 2014 року) : 40 робочих днів).).

При цьому, помилковими є доводи позивача в частині зазначення періоду стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.06.2016 по 17.08.2020 (день подання даного позову до суду), оскільки кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення (який є наступним днем з дня видачі оскаржуваного наказу) до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, що узгоджується із висновками у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №201/12340/16-а.

Відтак, оскільки рішення про поновлення позивача на посаді ухвалено Окружним адміністративним судом міста Києва 16.01.2019, то період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід вважати саме з 02.06.2016 (наступний день після прийняття наказу про звільнення позивача) по 16.01.2019 (дата ухвалення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, яким позивача поновлено на роботі).

Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті за період з 02.06.2016 по 16.01.2019 складає 656 робочих дні.

Таким чином, у зв`язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 565 458,88 грн. (656 х 861,98) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання обов`язкових податків і зборів.

Сума обов`язкових податків і зборів підлягає нарахуванню та утриманню під час виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2016 по 16.01.2019 у розмірі 565 458,88 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку, спричиненого затримкою виконання рішення суду, слід зазначити таке.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України обумовлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

При цьому, відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

З урахуванням викладеного, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що судове рішення про поновлення позивача на посаді на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів не виконано, що фактично унеможливлює встановлення періоду затримки виконання згадуваного судового рішення, а отже позовні вимоги в наведеній частині є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів відповідача про те, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не є уповноваженим органом щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Суд зазначає, позивача було поновлено саме на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів як установа, є місцем фактичного працевлаштування позивача, а не Кабінет Міністрів України, як орган, уповноважений вирішувати питання про призначення та звільнення голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 № 442 Кабінет Міністрів України постановив утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (абз.абз.1, 2 п.1 Постанови).

Згідно з пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 №442 центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов`язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі - Постанова КМУ № 1092) вирішено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2; установити, що територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 21.03.2019 внесено запис про припинення як юридичної особи Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Отже, саме з вказаної дати до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, як до правонаступника перейшли відповідні права та обов`язки Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ: 39924774) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОК1111 НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2016 по 16.01.2019 у розмірі 565 458 (п`ятсот шістдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 24.05.2021.

Суддя Т.П. Балась