Рішення № 97143610, 24.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року м. Київ № 826/16067/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,третя особа:Публічне акціонерне товариство «Київгума»,провизнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Київгума» (далі - ПАТ «Київгума», третя особа), в якому просив суд:

- визнати рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком №2, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 протиправним та скасувати його;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, починаючи з 01.12.2017.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача вказує, що 01.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом №5792/06 від 02.04.2018 органом Пенсійного фонду позивачу було відмовлено на підставі не подання позивачем копій первинних документів на підтвердження спеціального стажу. Позивач, вважаючи, що має всі законні підстави для призначення пенсії на пільгових умовах в порядку п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а відмову органу пенсійного фонду такою, що порушує його права та свободи, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження без виклику та повідомлення сторін (письмове провадження) та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Київгума».

До суду надійшов відзив ГУ ПФУ в м. Києві, в якому відповідач проти позову ОСОБА_1 заперечував, зазначив, що при зверненні до органу пенсійного фонду позивачем для розрахунку спеціального стажу було надано довідки, видані ПАТ «Київгума». Проте, первинних документів, на підставі яких видані довідки, позивачем не подано, на підставі чого йому відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Відповідач зауважив, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. На думку відповідача, відсутність підтвердження вищевказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу. Крім того, відповідач вважає, що призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу, яке суд не може перебирати на себе. На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Третя особа правом на надання письмових пояснень по суті позовних вимог не скористалась, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

01.12.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Копія відповідної заяви з доданими до неї документами в матеріалах справи відсутня, як і розписка органу пенсійного фонду про її отримання, проте факт звернення позивача до органу пенсійного фонду відповідачем не оспорюється та підтверджується іншими матеріалами справи.

Наявні у матеріалах справи довідок про періоди праці позивача, виданих ПАТ «Київгума» свідчать про таке. Відповідно до довідки від 31.03.2013 за вих.№06/вз-202, ОСОБА_1 працював з 28.11.1984 (наказ №3128-ок від 03.12.1984) по 10.07.1985 (наказ №2358-ок від 10.07.1985) вальцювальником гумових сумішей цеху №1 підготовчого гумового виробництва повний робочий день, інших робіт не виконував. Згідно з відомостями довідки від 31.05.2013 за вих.№06/вк-203 ОСОБА_1 працював з 19.09.1985 (наказ №3534-к від 18.09.1985) по 10.02.1986 (наказ №441-ок від 10.02.1986) вальцювальником гумових сумішей цеху №1 підготовчого гумового виробництва повний робочий день, інших робіт не виконував. Довідкою від 31.05.2013 за вих.№06/вк-204 підтверджується період праці позивача на тій же посаді у період з 18.06.1987 (наказ №1944-ок від 17.06.1987) по 01.04.1994 (наказ №231-ок від 25.05.1994). Зазначеними довідками уточнено характер роботи позивача на посаді вальцювальника гумових сумішей у вказані періоди: на вальцях та гумозмішувачі відповідно до технологічних режимів із наважених хімічних інгредієнтів виготовляв сирі гумові суміші.

Довідкою від 31.05.2013 за вих.№003/204 підтверджено проведені процедури реорганізації Київського заводу «Червоний гумовик» (з 10.01.1976) в Публічне акціонерне товариство «Київгума» (з 16.02.2011).

Матеріали справи також містять докази здійснення позивачем одноразової сплати єдиного внеску в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за період з 01.01.2014 по 31.07.2015 (договір №137 від 20.11.2017, квитанція про сплату від 20.11.2017), та відомості щодо проведених атестацій на підприємстві, де працював позивач. Так, відповідно до наказу №181 від 29.12.1993 «Про результати атестації за умовами праці», за результатами проведеної атестації затверджено перелік робочих місць і професій з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, в який включено посаду вальцювальника гумових сумішей підготовчого цеху. Наказом №113 від 14.10.1999 за результатами проведеної атестації робочих місць за умовами праці затверджено перелік виробництв, робіт, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням, в який включена і посада вальцювальника гумових сумішей цеху №1. Поданням №703 від 21.10.1999 головний державний експерт умов праці по місту Києву відзначив, що ВАТ «Київгума» (назва третьої особи на той час) на виконання припису Держекспертизи умов праці м. Києва організовано та проведено атестацію робочих місць, на підставі чого експерт вважає за можливе поновити розгляд проектів пенсійних справ працівників ВАТ «Київгума».

Листом №5792/06 від 02.04.2018 відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку з підстав не надання заявником первинних документів, на підставі яких видані довідки від ПАТ «Київгума» щодо стажу роботи позивача вальцювальником гумових сумішей. При цьому, відповідачем зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 21 рік 7 місяців 25 днів (включно дані трудової книжки, договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування, уточнюючої довідки від 26.04.2017 №01-07/128). Для розрахунку спеціального стажу ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду надані довідки від 31.03.2013 №06/вк-202, №06/вк-203, №06/вк-204, які видані ПАТ «Київгума». Відповідач зазначив, що відповідно вказаних довідок сумарний період роботи позивача вальцювальником гумових сумішей склав 7 років 9 місяців 19 днів. Проте, для зарахування зазначених у довідках періодів роботи до стажу, що дає право на скорочення пенсійного віку необхідно надати належним чином завірені первинні документи, на підставі яких видано довідки. Такі документи ОСОБА_1 не надано, на підставі чого органом Пенсійного фонду відмовлено останньому у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Аналогічні норми викладені у п. 2 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, в пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 затверджено порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Порядок № 838).

Згідно з п. 3 Порядку № 838 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Аналізуючи зазначену вище норму, суд зазначає, що у разі наявності відповідної професії у Списку, що чинний на період роботи особи, до пільгового стажу зараховується увесь період роботи. У разі відсутності професії на час роботи особи у списку, за умови внесення такої професії у подальшому, виникає необхідність підтверджувати умови праці, зокрема, документами про атестацію робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

За інформацією з довідок, виданих ПАТ «Київгума», періоди роботи позивача на посаді вальцювальника визначені з 28.11.1984 по 10.07.1985, з 19.09.1985 по 10.02.1986, з 18.06.1987 по 01.04.1994.

Постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.91 затверджено списки виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. У подальшому, згадані списки затверджувались постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.94, №36 від 16.01.2003, № 461 від 24.06.2016.

Зокрема, до переліку списку № 2 (в усіх перелічених нормативно-правових актах), віднесений вальцювальник гумових сумішей.

Доводи відповідача щодо відсутності можливості зарахування вище зазначених періодів роботи позивача до стажу, що дає право на скорочення пенсійного віку, оскільки позивачем не було надано належним чином завірені копії первинних документів, на підставі яких було видано довідки, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Зі змісту листа органу Пенсійного фонду від 02.04.2018 за вих.№5792/06 про відмову позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку випливає, що, на думку відповідача, «первинними документами можуть бути документи на заробітну плату, штатний розпис, накази про закріплення робітників за окремими дільницями роботи, дані спеціального рахунку про виконання робіт, картка умов праці, накази про додаткову відпустку та інші документи», при цьому відповідачем зазначено, що «надати вичерпний перелік неможливо». Таким чином, позивачу було запропоновано звернутись до органу Пенсійного фонду повторно та надати первинні документи.

Між тим, згідно ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.4.2 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також, в необхідних випадках, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Також відповідно до ст. 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Таким чином, у разі наявності у відповідача зауважень чи то сумнівів щодо довідок, поданих позивачем, можливе проведення перевірок, але відповідачем всупереч ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не зроблено перевірки обґрунтованості видачі таких довідок, не направлено відповідні запити підприємству, на якому працював позивач, про надання первинних документів, які орган Пенсійного фонду вважав необхідними для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах.

Матеріали справи не містять доказів про направлення відповідачем запиту до підприємства, на якому працював позивач, із вимогою про надання первинних документів, або доказів про проведення перевірки обґрунтованості видачі поданих позивачем довідок.

Така бездіяльність органу Пенсійного фонду не може ставити у залежність соціальні гарантії працівника та його право на отримання пенсійних виплат.

Щодо проведення атестації робочих місць та зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992, атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.

Згідно до пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до п. 4 Порядку, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Згідно з п. 6 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992, атестація робочих місць передбачає обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці, визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах.

Суд також звертає увагу, що відповідно до подання державного експерта умов праці по м. Києву №703 проведено державну перевірку виконання припису та встановлено проведення атестації на ВАТ «Київгума», на підставі чого дозволено підприємству відносити, зокрема, посаду позивача вальцювальник гумових сумішей цеху 1, до розділу ХIII «Хімічне виробництво» за Списком №1. Крім того, в матеріалах справи наявний наказ про результати атестації робочих місць, в якому зазначено перелік робочих місць з пільговим пенсійним забезпеченням, на підтвердження стажу позивача після 21.08.1992.

Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з тих підстав, що ним не було надано первинних документів для підтвердження пільгового стажу, на підставі яких було видано довідки про періоди роботи.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, починаючи з 01.12.2017, суд зазначає таке.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п. 4 ч.3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив передбачене рішення.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Оскільки прийняття рішення про призначення пенсії на пільгових умовах є дискреційним повноваженням та обов`язком органів Пенсійного фонду, та враховуючи те, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише через неврахування пенсійного стажу за певний період, не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу на пільгових умовах, не направив запит до підприємства, на якому працював позивач, із вимогою про надання первинних документів, не провів перевірки обґрунтованості видачі поданих позивачем довідок, суд позбавлений можливості встановити, чи виконав позивач всі приписи законодавства для прийняття такого рішення.

За таких обставин вимога позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити пенсію на пільгових умовах є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не може бути задоволена.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача повторно на підставі поданих ним документів, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виходячи зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчить наявна в матеріалах справи квитанція, позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлену листом від 02.04.2018 за вих.№5792/06 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРЮОФОПТГФ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у цьому рішенні.

3. В задоволенні інших вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРЮОФОПТГФ 42098368).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя Н.А. Добрівська