Рішення № 97142531, 24.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. № 520/4217/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, б. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 02.10.2020 № 63011500014832.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання є протиправним, оскільки не містить жодних посилань на підстави його прийняття, а також посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в України.

По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що оскаржуване рішення прийняте на підставі клопотання № 21/10816 від Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 06.08.2018 між позивачем та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб за номером виписки НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану м. Туніс, актовий запис № 86.

14.02.2020 позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 (УНЗР 1998011306710) терміном дії до 13.02.2021, у зв`язку з возз`єднанням сім`ї з громадянкою України ОСОБА_2 .

30.09.2020 до Головного управління ДМС України в Харківській області надійшло клопотання № 21/10816 від Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, виданої громадянину Алжиру ОСОБА_1 .

Як зазначено у вказаному клопотанні, - 28.09.2020 на ділянці відповідальності Львівського прикордонного загону за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Польща було затримано громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , та разом з ним громадянина Королівства Марокко.

Відповідно до інформації, зазначеної у клопотанні, вказані іноземці своїми діями порушили вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», тобто скоїли адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь - яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа, чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.)

Таким чином, факт спроби незаконно перетнути державний кордон України та зловживання наданим правом на тимчасове проживання в Україні з боку позивача, свідчить про відсутність у нього реального наміру проживання на території України та про бажання незаконного потрапляння до однієї з країн Європейського Союзу.

02 жовтня 2020 року Головним управлінням ДМС України в Харківській області було прийнято рішення № 63011500014832 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , виданої громадянину Алжиру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

По суті позову суд зазначає наступне.

Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 (далі Закон України № 3773-VI).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Відповідно до ч.ч. 14, 15 частини четвертої статті 4 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті.

У ч. 3 ст. 5 Закону № 3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Частиною 14 ст. 5 Закону визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до частини 5 статті 5-1 Закону України №3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі Порядок № 322).

Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку № 322).

У пункті 63 Порядку № 322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).

Відповідно до пункту 77 Порядку № 322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Із змісту оскарженого рішення вбачається, що таке прийняте на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Як вже зазначалось судом відповідач прийняв оскаржене рішення у зв`язку з надходженням до нього клопотання № 21/10816 від Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, виданої громадянину Алжиру ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 28.09.2020 на ділянці відповідальності Львівського прикордонного загону за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Польща було затримано громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , та разом з ним громадянина Королівства Марокко. Тобто, вказані іноземці своїми діями порушили вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», тобто скоїли адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Відповідно до понятійного апарату Закону України Про національну безпеку України громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Суд звертає увагу на те, що позивач вчинив правопорушення, відповідальність за яке, передбачена статтею 204-1 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України», яке віднесене до адміністративних правопорушень, відповідальність за які, передбачена главою 15 КУпАП Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Разом з тим, вичерпний перелік адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, за вчинення яких, передбачена адміністративна відповідальність, міститься в главі 14 КУпАП.

Також суд зазначає, що відповідно до пп. 3, 6 та 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі Закон № 2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;

Положеннями ст. 5 Закону № 2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Державну прикордонну службу України На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про Державну прикордонну службу України Основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про розвідувальні органи України" та "Про оперативно-розшукову діяльність"; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб"; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов`язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в`їзду - виїзду.

Дослідивши зміст клопотання Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, суд зазначає, що в ньому містяться відомості про наявність інформації по громадянину ОСОБА_1 про те, що 28.09.2020 на ділянці відповідальності Львівського прикордонного загону за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Польща його було затримано.

У ході розгляду справи відповідач не надав, а судом не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів, які би свідчили про те, що дії позивача загрожують національній безпеці.

Суд також зазначає, що відповідач не надав, а судом не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів, які б свідчили про те, що позивач вчинив дії, які загрожують здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Враховуючи те, що у цьому клопотанні не вказується про фактичні обставини про те, на підставі яких відомостей зроблений висновок органом поліції про загрозу національній безпеці України діяльністю позивача, а також не вказується про наявність будь-яких кримінальних проваджень чи вироків суду відносно цієї особи, суд вважає, що спірне рішення не може вважатися обґрунтованим.

Згідно з положеннями ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У межах спірних правовідносин суд вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли та може вважатися неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача, оскільки безпідставне скасування посвідки на тимчасове проживання матиме наслідком видворення позивача за межі України.

Також суд відзначає, що діючим законодавством не передбачено направлення органами Національної поліції копії клопотання про скасування посвідки на тимчасове проживання особі, відносно якої це подання вноситься до відповідного органу ДМС, з тим, щоб ця особа мала можливість оскаржити таке подання. Рівно як і не передбачено адміністративної процедури оскарження такого подання.

Стосовно процедури оскарження в судовому порядку, то колегія суддів зауважує, що таке подання не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Означені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі № 480/296/19.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених підпунктом 4 пункту 63 Порядку № 322 підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання.

Суд також погоджується з аргументами позивача про те, що оскаржене рішення не має належного обґрунтування, оскільки в ньому не відображені конкретні підстави для його прийняття, а також не встановлено, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України № 3477 підлягає застосуванню судами як джерело права, зазначено, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення суб`єкта владних повноважень має ґрунтуватися на оцінці всіх фактів та обставин, які мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен урахувати всі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо якщо має місце несприятливе для особи рішення.

Суд зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод людини повинно обов`язково пропорційно співвідноситися з легітимною метою такого обмеження, навіть, у тому випадку, коли таке обмеження прямо передбачене законом.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 02.10.2020 № 63011500014832 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, б. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 02.10.2020 № 63011500014832.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, б. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 908,0 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Суддя Заічко О.В.