Рішення № 97142351, 24.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24 травня 2021 р. справа № 520/4610/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення , -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0003044-0435-2030 від 06.10.2020р. в частині 7.459,24грн.

Аргументуючи заявлені вимоги заявник стверджував про відсутність обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за оскарженим рішенням контролюючого органу в частині сплати 7.459,24грн., оскільки, належні йому нежитлові будівлі відносяться до промислових, а не торгівельних, на чому наполягає контролюючий орган.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що приміщення приватної особи відносяться за призначенням до "нежитлової будівлі" без конкретизації цільового призначення та спеціалізації, а тому контролюючим органом правомірно сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, виходячи із загальної площі об`єкту нежитлової нерухомості, за ставками, встановленими рішенням органу місцевого самоврядування та відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відзив на позов надійшов до суду - 06.05.2021р.

Позивач не скористався правом подання відповіді на відзив.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є власником об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі Літ А-1, загальною площею 715,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності виникло на підставі договору купівлі - продажу від 18.09.2017р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №6574.

Відносно цих обставин між учасниками справи відсутній спір за будь-якими критеріями, окрім параметру - функціонального призначення будівлі.

Згідно з наданою до матеріалів справи копією технічного паспорту №1-108 від 06.12.2006 року вказаний будівля визначена як "виробнича" (у минулому - пункт прийому овочів).

У позові викладено твердження заявника про те, що на даний час будівля використовується для розміщення виробництва та відновлення гумових шин, покришок і камер. Вказані обставини відповідачем-суб`єктом владних повноважень не спростовані.

Крім того, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що надана до матеріалів справи, тип майна зазначено - нежитлова будівля, колишнього пункту прийому овочів, відомості щодо цільового призначення вказаного приміщення як готельна будівля, офісна будівля, торговельна будівля - відсутні.

06.10.2020р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003044-0435-2030 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу - 18010301) за 2019р. у розмірі 14.918,48грн.

З тексту позовної заяви вбачається, що вказане податкове повідомлення-рішення отримано позивачем засобами поштового зв`язку 23.12.2020 року. Вказане відповідачем не спростовується.

Суд зауважує, що текст виданого контролюючим органом правового акту індивідуальної дії не містить взагалі ніякої конкретизації стосовно будь-яких параметрів об`єктів справляння податку (адреси, площі, призначення тощо).

14.01.2021р. позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення звірки та відкликання податкового повідомлення-рішення, посилаючись на неправильно застосовану ставку (у зв`язку з невірним визначеним типом нерухомості). Листом №5093/6/20-40-24-13-26 від 18.02.2021р. контролюючий орган повідомив позивача про правомірність визначення податкових зобов`язань за результатами проведеної звірки та залишення без змін спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із відповідністю закону зазначеного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє принцип верховенства права. Із цим конституційним приписом кореспондуються положення ч.2 ст.19 Конституції України, де згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011р. порядок виконання приватною особою податкового обов`язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною, а також порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.

Так, за правилом п.п. 54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

З 01.01.2015р. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляється за правилами ст.266 Податкового кодексу України і у силу п.п.266.7.1 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Відповідно до п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).

Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про речові права особи на об`єкт нерухомого майна; 2) місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа тощо).

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у спірних правовідносинах деталізовано рішенням Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області №1767 від 30.10.2018 року, додатком 1 до якого станом на 01.01.2019р. встановлено, зокрема, такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: будівлі торговельні - 0,5 відсотків; будівлі промислові - 0,25 відсотків.

Суд зауважує, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі тощо.

Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника - приватної особи є кваліфікація об`єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об`єкт було набуто у власність), а не за свавільним розсудом адміністративного органу.

За приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2019р. об`єкти нерухомого майна - у розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у Золочівському районі Харківської області з торговельних будівель.

Під час розгляду справи контролюючим органом у порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено юридичної правомірності та фактичної обґрунтованості власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкту нерухомого майна (20,86 грн.).

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення (в частині використання ставки податку в 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. будівлі), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже контролюючим органом ставка податку на нерухоме майно у розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості була застосована до об`єкта, відносно якого відсутні об`єктивні дані про належність до категорії торговельних будівель.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Вчинене адміністративним органом у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення спричинило доведене поза розумним сумнівом безпідставне настання для приватної особи негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування рішення контролюючого органу в частині невірно обрахованого податку.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, оскільки станом на 01.01.2019р. помилково кваліфікував нежитлову власність заявника у якості об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою - 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. площі будівлі.

Відтак оскаржуване рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню в частині безпідставно визначеного грошового зобов`язання.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Водночас із цим, визнані учасниками справи обставини фізичного існування майна як речі матеріального світу - об`єкту справляння податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, зумовлюють відсутність легальних підстав для звільнення приватної особи від виконання публічного обов`язку з оплати згаданого податку за ставкою 0,25 відсоток мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр площі будівлі як з будівель промислових, що також позивачем не оспорюється.

Тому, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2019 року (4173,00 грн.), ставку податку з промислових будівель (0,25%) та площу вказаної будівлі (715 кв.м.) до сплати підлягає податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 7459,24 грн. (7459,24грн.= 14918,48 грн.-7459,24грн. як добуток арифметичної дії множення 715кв.м. * 10,43грн.).

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0003044-0435-2030 від 06.10.2020 року в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 7459,24 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева