Рішення № 97142210, 20.05.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1195/21

20 травня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чепенюк О.В.,

за участі секретаря судового засідання Кухар О.Л.,

представника позивача Світлика О.М.,

представника відповідача Нацюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - Світлика Олега Мирославовича звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі Управління), у якому просить:

- визнати протиправними дії Управління щодо переведення з 01.07.2012 виплати пенсії ОСОБА_1 з банку на поштове відділення, припинення виплати їй пенсії з 01.05.2013,

- зобов`язати Управління провести поновлення та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2012 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), на підставі документів наявних в матеріалах пенсійної справи, з нарахуванням усіх передбачених законодавством та підзаконними нормативними актами, за період з дати припинення виплати пенсії по дату поновлення виплати пенсії, доплат, надбавок, підвищень, перерахунків, індексацій, компенсацій тощо.

В обґрунтування позову представник позивача вказує, що з 09.07.2003 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до пункту «г» статті 26 Закону України «Про зайнятість населення». Розмір пенсії визначено на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 01.01.2004 пенсію перераховано відповідно до Закону №1058-IV.

З дати призначення пенсії по червень 2012 року виплата пенсії ОСОБА_1 поводилась через ПАТ КБ «ПриватБанк». Пенсію з моменту її призначення отримував по довіреності покійний чоловік ОСОБА_1 , оскільки позивач виїхала до Сполучених Штатів Америки у зв`язку з необхідність доглядати онуку. ОСОБА_1 повернулась в Україну у 2020 році у зв`язку із смертю чоловіка. З 2004 року по момент припинення виплати, пенсія одержувалась по довіреності її покійним чоловіком ОСОБА_3 .

З 01.05.2013 виплату пенсії було припинено. У відповіді від 05.02.2021 на заяву про виплату не отриманої пенсії, Управління зазначило, що з 01.07.2012 пенсійна виплата нараховувалась у відомість для виплати через поштове відділення зв`язку №46024, оскільки позивач не з`явилась до органу пенсійного фонду на його повідомлення від 04.05.2012 для ідентифікації особи, суми пенсії якої одержувалися більше року за довіреністю. Оскільки ОСОБА_1 до Управління не зверталась та не отримувала пенсію на поштовому відділенні зв`язку протягом 6 місяців (з 01.11.2012 по 30.04.2013) нарахування та виплату пенсії з 01.05.2013 припинено відповідно до пункту 4 статті 49 Закону №1058-IV. Виплату пенсії поновлено на підставі заяви пенсіонера від 21.07.2020 відповідно до статті 46 Закону №1058-IV з 21.07.2017.

Позивач вважає такі дії Управління протиправними з посиланням на положення статей 8, 47, 51 Закону №1058-IV, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Зокрема, частиною другою статті 47 Закону №1058-IV визначено, що пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Представник позивача зазначає, що вказаною нормою Закону не визначено особистого подання пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю, ця норма Закону, чи будь-яка інша його норма, не наділяє органи Пенсійного фонду України повноваженнями змінювати порядок її виплати без відома одержувача пенсії та його особистої волі.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, яка не містить в собі такої підстави для припинення виплат пенсії як її отримання по довіреності понад один рік.

Також представник позивача зазначає, що Управління у відмові в поновленні виплати пенсії посилається на постанову Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 04 липня 1998 року № 734», відповідно до якої у разі одержання сум пенсій за довіреністю більш як один рік або неодержання з поточного рахунку більш як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомляти про це відповідний орган Пенсійного фонду України, а одержувач - подати нову заяву в орган Пенсійного фонду, а у разі не виконання одержувачем пенсії цієї умови орган пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок в установі банку.

Пункт 14 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунку у банківських установах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №1596), передбачає обставини за яких орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем пенсії установу банку, і здійснює виплату пенсії через підприємство поштового зв`язку за місцем проживання одержувача в установленому порядку.

Поняття «обставини, за яких пенсійний орган припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у банку» не є тотожним поняттю «обставин, за яких пенсійний орган припиняє виплату пенсії».

Також представник позивача зазначає, що Указ Президента України від 04.07.1998 на виконання якого було прийнято Порядок №1596 не набрав чинності у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» N 64-XIV від 24.07.1998.

Норми Закону № 1058-IV не містять заборони звернення пенсіонера до пенсійного органу через свого представника, повноваження якого оформлені у встановленому законом порядку, зокрема нотаріально посвідченою довіреністю. Так само не містить заборони щодо звернення особисто до пенсійного органу із заявою про відновлення виплати пенсії, а не засобами поштового зв`язку. Оскільки позивач з 2004 року перебувала у Сполучених Штатах Америки, то могла лише через свого представника за довіреністю, оформленою відповідно до закону, отримувати пенсію. Управлінню було достеменно відомо про довірену особу позивача, її контактні дані, адресу. Покійний чоловік позивача ОСОБА_3 неодноразово звертався до Управління з приводу поновлення виплати пенсії його дружині, яку він отримував по довіреності, яку він пред`являв працівникам Управління, проте Управління відмовляло йому у прийнятті заяви про поновлення виплати пенсії мотивуючи тим, що ОСОБА_1 повинна особисто подати таку заяву про поновлення виплати пенсії.

Також представник позивача наводить у позові судові рішення у справах, які розглядалися Верховним Судом у аналогічних правовідносинах: постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, постанови Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №160/1663/19, від 06.05.2020 у справі №766/4587/16-а, від 09.01.2020 у справі №351/2066/16-а.

З наведених підстав представник позивача просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено судове засідання.

09.04.2021 до суду надійшов відзив на позов, у якому Управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

З 01.05.2013 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV. 21.07.2020 позивач звернулася до Управління з заявою про взяття її на облік відповідно до статті 46 Закону №1058-IV. 21.01.2021 представник позивача звернувся з заявою про виплату не отриманої пенсії, у якій просив поновити виплату пенсії з моменту її припинення, тобто з 01.11.2012. Позивачу 05.02.2021 повідомлено про поновлення виплати пенсії.

Також відповідач зазначив, що виплата пенсії позивачу проводилася через ПАТ КБ «Приватбанк». 04.05.2012 позивачу направлено лист та запропоновано прибути до Управління Пенсійного фонду в місті Тернополі для проведення ідентифікації особи, а також повідомлено, що в іншому випадку, пенсійна виплата буде проводитися через відділення поштового зв`язку. З 01.07.2012 пенсійна виплата нараховувалася у відомість для виплати через поштове відділення зв`язку № 46024. Оскільки ОСОБА_1 до Управління не зверталася та пенсію протягом 6 місяців на поштовому відділенні не отримувала, то з 01.05.2013 припинено нарахування та виплату їй пенсії.

Відповідач посилається на положення статті 46, пункт 4 статті 49 Закону № 1058-IV, пункт 1.5 Порядку подання та оформлення документів призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, вказуючи, що виплата пенсії поновлюється за заявою пенсіонера або законного представника. Така заява надійшла 21.07.2020, виплату пенсії поновлено з 21.07.2017.

Відповідач звертає увагу, що позовні вимоги заявлені про поновлення виплати пенсії позивачу з 01.11.2012, проте з даним позовом ОСОБА_1 звернулася лише 16.03.2021, що свідчить про недотримання встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) шестимісячного строку звернення до суду.

14.04.2021 до суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначив, що у поданому відзиві відповідач обмежився констатацією фактів, які описані у позові, та не навів заперечень щодо обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми прав, наданням відповідних доказів. Так, відповідач зазначає про лист ПАТ КБ «Приватбанк» щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік, але копії такого листа відповідач не надав, в матеріалах пенсійної справи копія такого листа відсутня. У листі-повідомленні Управління від 04.05.2012, яким ОСОБА_1 запропоновано з`явитися до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі для проведення ідентифікації особи, а також повідомлено, що в іншому випадку, пенсійна виплата буде проводитися через підприємство поштового зв`язку, не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування такого виклику та зміни порядку виплати належної позивачу пенсії. Також у матеріалах пенсійної справи відсутнє підтвердження вручення позивачу даного листа, не надане таке підтвердження відповідачем суду.

Відповідачем констатовано, що з 01.07.2012 належна позивачу пенсія нараховувалася у відомість для виплати через поштове відділення зв`язку. Проте наявний у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 протокол від 20.06.2012 по особовому рахунку №173702 не містить будь-якого нормативно-правового обґрунтування існування такого протоколу (на підставі якої норми та у зв`язку з чим він був сформований).

Відповідачем не наведене спростування правової позиції викладеної в позовній заяві щодо нечинності постанови Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 04 липня 1998 року № 734».

Також представник позивача звернув увагу, що Верховний Суд неодноразово розглядав справи, де предметом спору було поновлення виплати пенсії, виплата якої була припинена у зв`язку із виїздом одержувача такої пенсії за кордон. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 викладена правова позиція щодо застосування строків звернення до суду, відповідно до якої жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів, законодавство не визначає; обмеження права пенсіонера, на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25- рп/2009.

З огляду на це представник позивача вказує, що позиція відповідача щодо пропущення строків звернення до суду є хибною, суперечить матеріальним нормам права, практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

19.04.2021 до суду надійшли заперечення відповідача. Відповідач вказав, що відповідно до пункту 16 Порядку №1596, якщо суми пенсій та грошової допомоги одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більше як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду. У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв`язку за місцем проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Позивачу було направлено повідомлення від 04.05.2012 та запропоновано з`явитися до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі для проведення ідентифікації особи. Цей лист відправлено без повідомлення про вручення.

Також відповідач зазначив, що правова позиції, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 стосується виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а предметом даного спору є припинення виплати пенсії у зв`язку із неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Позивач почала вчиняти дії щодо поновлення виплати пенсії більш ніж через 7 років після припинення виплати пенсії.

Відповідача посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 щодо застосування строків звернення до суду. Вважає, що підстав для поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2012 немає.

Ухвалою суду від 15.04.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладався, у судовому засіданні 22.04.2021 оголошено перерву у розгляді справи до 06.05.2021, в подальшому до 20.05.2021 у зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що пенсія ОСОБА_1 після її переведення на поштове відділення з 01.07.2012 не отримувалася до жовтня 2012 року. У жовтні 2012 року було отримано всі пенсійні виплати за ці місяці, в подальшому з листопада 2012 року пенсія не отримувалася та поверталася на рахунок пенсійних органів.

У судових засіданнях, які відбувалися у цій справі, представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив, просив позов задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_1 з 2004 року по 2020 постійно перебувала за кордоном, її пенсію отримував покійний чоловік. Вказав, що принаймні одну довіреність у 2004 році позивач видала ОСОБА_3 для отримання пенсії, який її отримував по карточці в банку. Підтвердив, що пенсію за кілька місяців було отримано і через поштове відділення.

Також суд з`ясував, що ОСОБА_1 на даний час перебуває за кордоном, у США, а тому особисто пояснення суду у цій справі надати не може.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, наведених у заявах по суті справи. Підтвердила, що на даний час лист ПАТ КБ «Приватбанк» щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік, надати не може, оскільки терміни зберігання такої документації закінчилися.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи письмовими доказами, оглянувши пенсійну справу ОСОБА_1 , встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, їй з 09.07.2003 призначено пенсію за віком відповідно до пункту «г» статті 26 Закону України «Про зайнятість населення». У заяві про призначення пенсії підкреслено у відповідній графі спосіб виплати пенсії - через банк (а.с.81). Розмір пенсії визначено на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 01.01.2004 пенсію перераховано відповідно до Закону № 1058-IV (а.с.78, 81).

З дати призначення пенсії по червень 2012 року виплата пенсії ОСОБА_1 поводилась через ПАТ КБ «ПриватБанк», що не заперечується сторонами. З пояснень представника позивача вбачається, що пенсію з моменту її призначення отримував по довіреності покійний чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 по банківській карточці позивача, оскільки та виїхала до США у 2004 році у зв`язку з необхідність доглядати онуку та видала відповідну довіреність на ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу від 20.06.2012 Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі змінено спосіб виплати пенсії, а саме: визначено її виплату проводити через поштове відділення зв`язку №46024 м.Тернопіль (а.с.87).

Також судом встановлено, що пенсія ОСОБА_1 з 01.07.2012 була спрямована для виплати через відділення зв`язку №46024 м.Тернопіл, проте за період з липня 2012 року по вересень 2012 року така не отримувалася, про що свідчать відомості про нарахування пенсії з архіву нарахувань по пенсіонеру (а.с.121-124). У цих відомостях відображено сумування пенсії в наступний період у разі її неодержання пенсіонером за поточний місяць. З таких відомостей також вбачається, що у жовтні 2012 року всі суми пенсії (з липня по жовтень 2012 року) були виплачені (отримані), з листопада 2012 року по квітень 2013 року пенсія не виплачувалася і сумувалася за всі невиплачені періоди.

З 01.05.2013 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 статті 49 Закону № 1058-IV, якою визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

21.07.2020 ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявою про взяття на облік відповідно до статті 46 Закону №1058-IV.

Відповідно до рішення Управління № 961170173702 виплату пенсії позивачу поновлено з 21.07.2017 (а.с.91-92).

В подальшому 21.01.2021 представником позивача подано до Управління заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2012 (а.с.9-10).

У відповідь на цю заяву відповідачем надана відповідь за № 432-309/С-02/8- 1900/21 від 05.02.2021 про відмову у поновлені виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2012. Зазначено, що відповідно до листа від ПАТ КБ «Приватбанк» щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік, ОСОБА_1 було направлено повідомлення від 04.05.2012 вих. №7009/05 та запрошено до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі для проведення ідентифікації особи, а також повідомлено, що в іншому випадку, пенсійна виплата буде проводитися через відділення поштового зв`язку. З 01.07.2012 пенсійна виплата нараховувалась у відомість для виплати через поштове відділення зв`язку №46024. Оскільки, ОСОБА_1 до Управління не зверталась та не отримувала пенсію на поштовому відділенні зв`язку протягом 6 місяців (з 01.11.2012 по 30.04.2013), то нарахування та виплату пенсії з 01.05.2013 припинено відповідно до пункту 4 статті 49 Закону № 1058-IV.

У відмові в поновленні виплати пенсії з 01.11.2012 відповідач послався на пункт 1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1, відповідно до якого заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. ОСОБА_1 особисто звернулась із заявою про поновлення виплати пенсії 21.07.2020. З урахувань положень статті 46 Закону № 1058-IV виплату пенсії поновлено з 21.07.2017, тобто за останні три роки (а.с.7-8).

Дії Управління щодо відмови у поновлені виплати пенсії з 01.11.2012 позивач вважає протиправними, а також дії відповідача щодо переведення з 01.07.2012 виплати пенсії ОСОБА_1 з банку на поштове відділення, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 47 цього Закону регламентує порядок виплати пенсії. Так, відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності (частина друга статті 47 Закону №1058-ІV).

Матеріали пенсійної справи не містять заяви пенсіонера ОСОБА_1 про виплату її пенсії за довіреністю, чи самої довіреності (її копії), чи будь-яких інших відомостей про виплату пенсії за довіреністю.

Разом з тим, з пояснень представника позивача вбачається, що пенсію ОСОБА_1 з моменту її призначення отримував її покійний чоловік ОСОБА_3 , оскільки позивач у 2004 році поїхала на проживання до Сполучених Штатів Америки і повернулася до України лише у 2020 році.

При цьому суд звертає увагу, що законодавець визначив умови для виплати пенсії за довіреністю, а саме: у разі, коли пенсіонер бажає отримувати пенсію за довіреністю, термін дії якої більше одного року, то він зобов`язаний через кожний рік дії такої довіреності подавати особисто або через свого законного представника до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, відповідну заяву про виплату пенсії за довіреністю. За відсутності особистого звернення пенсіонера виплата пенсії припиняється.

У спірному випадку пенсія позивача виплачувалася іншій особі за довіреністю з 2004 року по 2012 рік, тобто більше восьми років, про що стверджує представник позивача у позові, вказуючи, що при цьому, що пенсія виплачувалася без будь-яких заяв, поданих особисто пенсіонером, про продовження виплати пенсії по довіреності.

Встановити обставини чи така довіреність подавалася взагалі у 2004 році до органів пенсійного фонду з відповідною заявою пенсіонера (його представника) про виплату пенсії за довіреністю у суду немає можливості через відсутність будь-яких доказів як в позивача (його представника), так і у відповідача. Разом з тим, представник позивача наполягав, що пенсія виплачувалася саме за довіреністю з 2004 року, оскільки з цього часу ОСОБА_1 вже не перебувала в Україні. Проте в подальшому жодних заяв про продовження виплати пенсії по довіреності позивач (її представник) до територіальних органів Пенсійного фонду України не подавав.

Пунктом 14 Порядку № 1596 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо суми пенсій та грошової допомоги одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більше як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідний орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач пенсії та грошової допомоги - подати нову заяву в орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення у порядку, визначеному в пункті 10 цього Порядку.

У разі невиконання одержувачем пенсій та грошової допомоги цієї умови орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення припиняє перерахування відповідно пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу банку і здійснює виплату через підприємство поштового зв`язку за місцем проживання одержувача в установленому порядку.

Зі змісту наведеної норми слідує висновок, що у разі невиконання пенсіонером обов`язку щодо подання нової заяви в орган Пенсійного фонду або орган праці та соціального захисту населення, то такі органи припиняють перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем установу банку і здійснюють виплату через підприємство поштового зв`язку за місцем проживання одержувача.

Згідно із пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Наведена норма вже була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018 (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Також у вказаних рішеннях колегія суддів дійшла висновку, що належним виконанням зазначеної норми є звернення представника позивача (пенсіонера) до відповідача (органу Пенсійного фонду України) на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.

Разом з тим, матеріали пенсійної справи не містять жодного звернення ні позивача, ні її представника про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Відтак, у цій справі суд встановив, що позивач не дотрималася умов виплати пенсії їй через представника за довіреністю, визначених у частині другій статті 47 Закону №1058-ІV.

Хоч матеріали пенсійної справи і не містять відомостей щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за довіреністю, проте такі обставини стверджує представник позивача, вказуючи, що з 2004 року по 2012 рік виплата пенсії позивачу проводилася через відділення АТ КБ «Приватбанку», яку отримував її покійний чоловік, оскільки позивач з 2004 року виїхала з України.

З огляду на встановлені обставини справи про недотримання ОСОБА_1 умов виплати їй пенсії через представника за довіреністю, на думку суду, незалежно від повідомлення АТ КБ «Приватбанк» органу Пенсійного фонду про те, що суми пенсії одержуються за довіреністю більш як один рік, пенсіонер (її представник) мав подати до відповідача заяву про виплату пенсії за довіреністю.

Стосовно пояснень представника позивача про те, що її покійний чоловік звертався до відповідача з заявою про виплату пенсії ОСОБА_1 за довіреністю, проте орган Пенсійного фонду таку не приймав та вимагав її подання особисто пенсіонером, то суд їх оцінює критично, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин представник позивача суду не надав, зокрема фактів неприйняття заяви, не надання відповіді на заяву. Матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 не містять жодного такого звернення. Крім того, з метою захисту своїх прав та інтересів у разі наявності обставин, про які вказує представник позивача, останні могли звертатися до суду.

Оскільки позивач недотрималася положень частини другої статті 47 Закону №1058-ІV та пункту 1.5 Порядку № 22-1, а виплата пенсії ОСОБА_1 з 2004 року по 2012 рік виплачувалася за довіреністю її покійному чоловіку, що не заперечується сторонами, то орган Пенсійного фонду правомірно припинив перерахування пенсії позивача на картковий рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк» і розпочав виплату через підприємство поштового зв`язку за місцем проживання одержувача - через поштове відділення зв`язку №46024 м.Тернопіль.

Не отримавши від позивача заяву про виплату пенсії за довіреністю, Управління правомірно здійснило переведення виплати пенсії з карткового рахунку на відділення поштового зв`язку відповідно до пункту 16 Порядку № 1596, відповідач діяв у межах наданих повноважень.

Суд звертає увагу, що пунктом 16 Порядку № 1596 не передбачено право або обов`язок органів Пенсійного фонду направляти повідомлення пенсіонеру про необхідність подання одержувачу (позивачу у справі) до органів Пенсійного фонду відповідних заяв про виплату пенсії за довіреністю. Оскільки одержувач (позивач у справі) обізнаний про отримання пенсійних виплат представником за довіреністю, то він зобов`язаний самостійно через рік подавати заяву до відповідного територіального органу Пенсійного фонду про виплату пенсії за довіреністю.

У цій справі суд встановив, що матеріали пенсійної справи містять повідомлення-виклик Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі від 11.05.2012 позивачу для його прибуття та з`ясування обставин одержання пенсії (а.с.11). Проте, як зазначив суд вище, його надсилання не є обов`язком суб`єкта владних повноважень, а тому мотиви представника позивача про відсутність доказів надсилання цього повіолмення та вручення адресату не впливають на вирішення спору.

Суд наголошує на тому, що позивач, як громадянин України жодним чином не обмежений у праві на пенсійне забезпечення в Україні, однак на ряду з іншими громадянами України повинен дотримуватися приписів діючого законодавства.

З урахуванням викладеного, в діях відповідача щодо переведення виплати пенсії з карткового рахунку на відділення поштового зв`язку не вбачається протиправності.

Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо переведення з 01.07.2012 виплати пенсії ОСОБА_1 з банку на поштове відділення до задоволення не підлягає.

При цьому відсутність самого повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік, у відповідача не свідчить про протиправність його дій в частині переведення виплати пенсії ОСОБА_1 з банку на поштове відділення, оскільки як вже зазначено вище, нормативними актами таке переведення поставлено в залежність не від інформації банку, а від подання відповідної заяви пенсіонером (його представником) про виплату пенсії за довіреністю. Крім того, дані події мали місце у 2012 році і як вбачається зі строків зберігання справ, визначених у зведеній номенклатурі справ відповідача, такі справи як листування з вузлами поштового зв`язку з питань нарахування та виплати пенсії, листування з банківськими установами з питань нарахування та виплати пенсії, становить 3 роки, а тому таке листування не зберіглося у відповідача (а.с.110).

Щодо іншої позовної вимоги про визнання протиправними дій Управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2013, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом з 01.07.2012 виплату пенсії позивача переведено через відділення поштового зв`язку.

З 01.11.2012 по 30.04.2013 ОСОБА_1 пенсію на відділенні поштового зв`язку не отримувала, тобто 6 місяців підряд, нарахування та виплату пенсії з 01.05.2013 припинено відповідно до пункту 4 статті 49 Закону №1058-ІV.

Стаття 49 Закону №1058-ІV регламентує порядок припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009),

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 Закону №1058-ІV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

В свою чергу частина третя статті 35 Закону №1058-ІV визначає випадки, якщо виплату пенсії особі з інвалідністю було припинено у зв`язку з відновленням здоров`я або якщо вона не отримувала пенсії внаслідок нез`явлення на повторний огляд без поважних причин.

Стаття 46 Закону №1058-ІV передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Суд встановив, що ні позивач, ні її представник за довіреністю не отримували пенсію у відділенні поштового зв`язку з 01.11.2012 по 30.04.2013, що вказує на наявність підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 49 Закону №1058-ІУ, для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

Виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено на підставі її заяви від 21.07.2020 відповідно до статті 46 Закону №1058-IV з 21.07.2017, тобто за три роки до дня звернення за отриманням пенсії (а.с.91-92).

Враховуючи наведені положення законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у відповідності до положень статей 46, 49 Закону №1058-IV, та правомірно припинив виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2013 у зв`язку з її неотримання позивачем у відділенні поштового зв`язку протягом 6 місяців підряд з 01.11.2012 по 30.04.2013, а в подальшому поновив її виплату за заявою пенсіонера за останні три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Також суд звертає увагу, що позивачеві припинено виплату пенсії з 01.05.2013, таке рішення відображене лише в системі пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 через її неотримання пенсіонером 6 місяців підряд, окремого рішення з цього приводу відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України не приймалося. Разом з тим, на переконання суду, відсутність лише такого окремого письмового рішення в матеріалах пенсійної справи пенсіонера за наявності законодавчо встановлених підстав, не може бути підставою для відновлення виплати пенсії позивачу. Відсутність такого рішення не вплинуло на можливість відновлення виплати пенсії за останні три роки перед зверненням за поновленням виплати пенсії, а так само на можливість оскаржити такі дії відповідача.

Щодо мотивації представника позивача про те, що поняття «обставини, за яких пенсійний орган припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у банку» не є тотожним поняттю «обставин, за яких пенсійний орган припиняє виплату пенсії», то суд її оцінює критично, оскільки у спірному випадку встановлено припинення виплати пенсії позивачу через її неотримання протягом 6 місяців підряд у відділенні поштового зв`язку, що є самостійно підставою для прийняття такого рішення.

Також суд зауважує, що представник позивача помилково вважає, що оскільки Указ Президента України від 04.07.1998 на виконання якого було прийнято Порядок №1596 не набрав чинності у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» N 64-XIV від 24.07.1998, то відповідно Порядок №1596 слід вважати нечинним. Втрата чинності нормативно-правовим актом з такими обставинами не пов`язується.

Стосовно посилання представника позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №160/1663/19, від 06.05.2020 у справі №766/4587/16-а, від 09.01.2020 у справі №351/2066/16-а, то спірні правовідносини не є ідентичними, оскільки предметом даного спору є припинення виплати пенсії у зв`язку із неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців, а висновки Верховного Суду стосуються виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України та припинення їх виплати за інших обставин, ніж у цій справі.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наведені положенні законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2013, а також похідна вимога про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії до задоволення також не підлягають.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд зазначає таке.

Аналіз наведених вище положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Судом встановлено, що позивач з 2004 року по 2020 рік проживала за кордоном, фактично пенсію до жовтня 2012 року отримувала не вона, тобто про прийняте рішення про припинення виплати їй пенсії з 01.05.2013 могла бути не обізнаною. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 21.07.2020 звернулася з заявою про поновлення виплати їй пенсії, і лише 05.02.2021 на заяву її представника була надана відповідь щодо підстав для переведення виплати пенсії з карткового рахунку у банку на поштове відділення та припинення виплати пенсії. З позовом представник позивача звернувся до суду 16.03.2021.

За таких обставин, суд вважає, що позивач дотрималася строку звернення до суду, який встановлений частиною другою статті 122 КАС України, та відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного рішення.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, в позові слід відмовити.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14035769).

Повний текст рішення складено та підписано 25 травня 2021 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.