Рішення № 97141317, 12.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/329/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Слободяник І.С

представника третьої особи Петрушенко В.В.

розглянувши у загальному позовному провадженні (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог: Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог: Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 29 квітня 2020 року №5954-VII Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції" у частині доповнення пунктом №96 за Приморським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в підпункті 1.2 пункту 1 оспорюваного рішення, згідно з текстом якого Приморський район, №з/п96, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської), кількість місць для паркування (одиниць) - 24, займана площа (кв.м.) - 398 технічне облаштування - облаштовано.

Позовні вимоги обгрунтовані наступним.

Щодо не відведення Одеською міською радою земельною ділянкою площею 398м2.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України, державна реєстрація земельної ділянки, що була відведена для організації та провадження діяльності з паркування транспортних засобів за адресою: м. Одеса, пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської), не здійснювалася та кадастровий номер не присвоювався, що в свою чергу є грубим порушенням ЗК України, ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про Державний земельний кадастр».

Отже, органи місцевого самоврядування м. Одеси, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин не здійснювали жодних дій, що передбачені ЗК України, для відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської) для організації та провадження діяльності з паркування транспортних засобів.

Окрім цього, ЗК України не передбачено відведення земельних ділянок під спеціально відведені автостоянки як окрема процедура, а тому повинна застосовуватися загальна.

Щодо побудови спеціально відведеної автостоянки

Відповідно до п. 14.1.229. ст. 14 ПК України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів.

Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

Окрім цього, позиція щодо побудови спеціально відведеної автостоянки за рахунок коштів місцевого бюджету знайшла підтримку з боку судових органів, а саме: постанова Великої палати Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі № 520/12022/17.

Щодо відсутності правил щодо відповідальності із збереженням транспортних засобів

Відповідно до п. 14.1.229. ст. 14 ПК України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

В жодному рішення Одеської міської ради станом на теперішній час не встановлено правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, що, суперечить вимогам чинного законодавства

Щодо порушеного права

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Також, відповідно до ст. 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

В разі облаштування спеціально відведеної автостоянки, буде перекрито дорогу, якою позивач, як співвласник багатоквартирного будинку, користується щодня аби потрапити у своє помешкання.

Окрім цього, неодноразово фіксувалося на відеокамеру факти порушення прав позивача у безперешкодному та безоплатному проїзді до свого помешкання. Так, на відео зафіксовано, як працівник оператора, що обслуговує спеціально відведену автостоянку, безпідставно не піднімає шлагбаум, який фактично перегородив проїзд через пров. Красний, тим самим створює умови, при яких позивач не в змозі проїхати до свого помешкання та вимагає плату за проїзд. Це лише підтверджує протиправність прийнятого Одеською міською радою рішення щодо створення спеціально відведеної автостоянки №5954-VII.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 14.01.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.02.2021 року.

Вказаною ухвалою зобов`язано відповідача на підставі приписів ч.4 ст.264 КАС України опублікувати оголошення про наявний спір у виданні, в якому цей акт було офіційно оприлюднено.

04.02.2021 року за вхід.№5559/21 надійшов відзив на позов, який обґрунтовано наступним.

З метою належного забезпечення паркування транспортних засобів рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 року № 5286-VI затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси.

У свою чергу, оскаржуваним у справі рішенням доповнено вищенаведений перелік спеціально відведеною автостоянкою за адресою: м. Одеса, пров. Красний від вул. Грецької до вул. Дерибасівської (№ 96 Приморського району додатку 2).

Передумовою внесення зазначеної спеціально відведеної автостоянки до переліку стало рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.04.2018 року №171 «Про організацію дорожнього руху по пров. Красному на ділянці від вул. Дерибасівської до вул. Грецької».

На адресу виконавчих органів міської ради надходили численні звернення громадян з приводу хаотичного паркування автотранспорту, який призводив до ускладнення руху пішоходів та транспортного колапсу по пров. Красний на ділянці між вул. Грецькою та вул. Дерибасівською.

За результатами проведеного КП «Одестранспарксервіс» обстеження наведеної території було виявлено, що ділянка по пров. Красний дійсно характеризується складною транспортною ситуацією, зокрема, хаотичним паркуванням транспортних засобів у недозволених місцях та займанням полоси руху, що знижує пропускну здатність цієї ділянки.

За відсутності організації дорожнього руху та схеми паркування на вказаній ділянці створюються перешкоди руху пішоходів та спеціалізованого автотранспорту (карет швидкої допомоги, транспорту для вивезення сміття, технологічного транспорту, інкасаторського тощо).

На виконання вищенаведеного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради на відповідній ділянці по провулку Красному було встановлено дорожні знаки та механічний засіб обмеження паркування транспорту - в`їзний/виїзний шлагбаум, а також розроблено схему розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці.

18.06.2019 року КП «Одестранспарксервіс» укладено договір балансоутримання місць для паркування на наведеній спеціально відведеній автостоянці з ФОП ОСОБА_2 . Термін дії договору - до 31.12.2023 року.

Таким чином, оскаржуване у справі в частині рішення від 29.04.2020 року №5954-УІ, прийняте Одеською міською радою в межах повноважень з організації дорожнього руху та з метою забезпечення належного паркування транспортних засобів по пров. Красному на ділянці між вул. Грецькою і вул. Дерибасівською у передбаченому законодавством порядку.

Щодо відсутності у дійсності у ОСОБА_1 порушеного права.

В обґрунтування порушених прав, за захистом яких подано цей позов, ОСОБА_1 зазначає про те, що «створення спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний від вул. Грецька до вул. Дерибасівська призведе до того, що я не зможу вільно та безоплатно зупинятися біля будинку в якому я проживаю, тобто мої права та інтереси в безперешкодному доступу до свого житла».

В контексті наведеного Одеська міська рада звертає увагу, що в даному спорі фактично протиставляються інтереси територіальної громади м. Одеси, від імені та в інтересах яких діяла Одеська міська рада при прийнятті оскаржуваного у справі рішення, та приватного інтерес позивача.

Як вже зазначалося вище, рішення про включення до переліку спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний від вул. Грецька до вул. Дерибасівської прийнято в межах повноважень міської ради щодо організації дорожнього руху, а саме вирішення складної транспортної ситуації, спричиненої хаотичним паркуванням транспортних засобів у недозволених місцях та займанням полоси руху, що ускладнювало рух пішоходів та автомобілів.

Щодо доводів позивача стосовно розміщення спеціально відведеної автостоянки на прибудинковій території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 42 ЗК України розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Єдиним документом, що підтверджує державну реєстрацію земельної ділянки з установленими межами та місцем розташування є витяг з Державного земельного кадастру. Проте, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок та прибудинкова територія, про яку позивач зазначає у позові, жодним особам не виділялася, будь-яка землевпорядна документація не розроблялася та, відповідно, жодної реєстрації земельної ділянки та прав на неї в передбаченому законодавством порядку не здійснювалося.

Щодо визначення оскаржуваним рішенням території земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси для організації спеціальної земельної ділянки без формування для цього окремої земельної ділянки.

Рішення Одеської міської ради про внесення змін до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, не є рішенням щодо передачі земель комунальної власності у користування іншим особам. Наведеним рішенням не визначено жодного суб`єкта речового права на земельну ділянку та будь-яких зобов`язань щодо його оформлення. Фактично наведеним рішенням Одеська міська рада здійснює волевиявлення на визначення окремих територій міста, що знаходяться в комунальній власності, для надання послуг з паркування транспортних засобів на відповідних майданчиках для паркування та спеціально- відведених автостоянках, для чого формування окремих земельних ділянок законодавством не передбачено.

04.02.2021 року за вхід.№5560/21 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії друкованого засобу масової інформації місцевого розповсюдження «Жизнь в Одессе» №1-2 (599-600), в якому 22.01.2021 року оприлюднено повідомлення про судове оскарження рішення Одеської міської ради №5954-VII від 29.04.2020 року.

12.02.2021 року за вхід.№ЕП/3864/21 надійшла відповідь на відзив, в якій, зокрема, позивач стверджує, що рішення ОМР від 26.04.2018 року №171 «Про організацію дорожнього руху по пров. Красному на ділянці від вул. Дерибасівської до вул. Грецької» не є передумовою прийняття спірного рішення, оскільки не містить жодного слова про організацію спеціально відведеної автостоянки.

18.02.2021 року за вхід.№ЕП/4436/21 від Одеської міської ради надійшли заперечення.

У підготовчому засіданні 22.02.2021 року ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс» та фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 . У підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.03.2021 року.

10.03.2021 року за вхід.№ЕП/6111/21 надійшли пояснення щодо заперечень відповідача.

У підготовчому засіданні 12.03.2021 року підготовче провадження продовжено в порядку ст. 173 КАС України. Наступне засідання призначено на 31.03.2021 року.

26.03.2021 року за вхід.№ЕП/7972/21 надійшли додаткові пояснення Одеської міської ради.

Підготовче засідання, призначене на 31.03.2021 року, відкладено на 12.04.2021 року.

08.04.2021 року за вхід.№ЕП/9453/21 надійшли пояснення від третьої особи - ФОП ОСОБА_2

07.05.2021 року за вхід.№ЕП/12550/21 надійшла відповідь позивача на пояснення третьої особи.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року закрито підготовче провадження по справі і призначено розгляд справи по суті на 12.05.2021 року.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року відмовлено в зупиненні провадження по справі.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Частиною 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Аналогічні приписи містить і ч. 5 ст. 242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 520/12022/17, сформувала правовий висновок, який є релевантним до спірних правовідносин, а отже підлягає застосуванню судом при розгляді даної справи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

За приписами частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС (у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень у справі, що розглядається) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у зазначеній редакції).

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб`єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред`явлення позову.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

У статті 1 Закону № 280/97-ВР наведено визначення виконавчих органів рад, згідно з яким ці органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВРустановлено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

У статті 12 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, до яких, зокрема, належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

Відповідний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у якому визначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскаржень його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Предметом спору в цій справі є скасування рішення Одеської міської ради від 29 квітня 2020 року №5954-VII Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції" у частині доповнення пунктом №96 за Приморським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в підпункті 1.2 пункту 1 оспорюваного рішення, згідно з текстом якого Приморський район, №з/п96, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської), кількість місць для паркування (одиниць) - 24, займана площа (кв.м.) - 398 технічне облаштування - облаштовано, що, на переконання позивача, обмежує його інтерес щодо безоплатного паркування транспортного засобу на майданчику для паркування біля будинку, в якому він мешкає.

Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).

На основі цього положення Конституції України в Законі № 280/97-ВР визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 цього Закону).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб`єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в контексті конкретних обставин, беручи до увагу видові та сутнісні властивості акта, який ухвалила Міськрада, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі публічно-правовий та належить до юрисдикції адміністративних судів, є правильними, оскільки правовідносини, які склались між учасниками цієї справи стосуються оскарження фізичною особою законності рішення щодо передачі земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси. Питання законності та обґрунтованості такого рішення, яке має ознаки правозастосовного ненормативного акту органу місцевого самоврядування, належить до компетенції адміністративних судів.

Оскаржене рішення Міськради не порушує приватні (майнові, матеріальні) права позивачки, тому, ознак приватноправового характеру, що підлягають захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, немає. Тобто, в цій справі спору про право цивільне немає, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування.

Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року (справа № 127/16433/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 125 Основного Закону адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як згадано вище, предметом спору у цій справі є законність рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, яким, на думку позивача, обмежено його законний інтерес щодо безоплатного паркування транспортного засобу на спірному майданчику.

Позивач звернувся до суду, повідомив і обґрунтував хто, який саме суб`єкт владних повноважень, яким чином і який саме його інтерес порушив. З погляду закону, наведеного обґрунтування достатньо для того, щоб з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку та строку розпочати судове провадження.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Також, відповідно до ст. 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

В разі облаштування спеціально відведеної автостоянки, буде перекрито дорогу, якою позивач, як співвласник багатоквартирного будинку, користується щодня аби потрапити у своє помешкання.

Окрім цього, суду надано докази фактів порушення прав позивача у безперешкодному та безоплатному проїзді до свого помешкання. Так, на відео зафіксовано, як працівник оператора, що обслуговує спеціально відведену автостоянку, безпідставно не піднімає шлагбаум, який фактично перегородив проїзд через пров. Красний, тим самим створює умови, при яких позивач не в змозі проїхати до свого помешкання та вимагає плату за проїзд.

Щодо не відведення Одеською міською радою земельною ділянкою площею 398м2.

За частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини першої статті 791 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 791 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 791 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 791 ЗК України).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 791 ЗК України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 791 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина десята статті 791 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

За частиною другою статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини четвертої статті 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Отже, в розумінні наведених норм ЗК України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.

За положеннями абзаців першого, другого підпункту 2681.1.2 пункту 2681.1 статті 2681 Податкового кодексу України (далі - ПК України) установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Системний аналіз наведених положень ЗК України та ПК України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 14.1.104пункту 14.1 статті 14 ПК України майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Відповідно до підпункту 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 ПК України спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

В рішенні № 5954-УІІ вказано, що спеціально відведена автостоянка технічно облаштована, проте, поняття "облаштована" та "побудована" не є тотожними.

Таким чином, в рішенні Одеської міської ради зазначено, що спеціально відведена автостоянка технічно облаштована, а в ПК України - побудована за рахунок коштів міського бюджету, а це в свою чергу означає, що спеціально відведена автостоянка за адресою: м. Одеса, пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської) не побудована, що є порушення законодавства України та в свою чергу підтверджує протиправність рішення № 5954-VII.

Також, листом від 24.12.2020 року № 116/05-06 КП "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" надав відповідь на адвокатський запит № 1/21.12/20 від 21.12.2020 року в якому зазначив, що Одеська міська рада не виділяла кошти на будівництво спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської), що є доказом протиправності рішення № 5954-VII.

Також, відповідно до п. 14.1.229. ст. 14 ПК України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

В рішенні Одеської міської ради станом на теперішній час не встановлено правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, що, суперечить вимогам чинного законодавства.

Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затверджене рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VI визначає, що правила щодо відповідальності за збереження має визначати саме Одеська міська рада, а не оператор, уповноважена особа, чи будь-який інший суб`єкт.

Враховуючи той факт, що для створення спеціально відведеної автостоянки в обов`язковому порядку повинні бути правила щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, організація спеціально відведеної автостоянки по пров. Красному (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської ) в черговий раз підтверджує протиправність рішення.

На підставі наведеного нормативного регулювання у взаємозв`язку із встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку, що спірне рішення було ухвалене із порушенням вимог земельного законодавства та положень закону, які регламентують порядок відведення земельних ділянок під майданчики для платного паркування, облаштування на них платних автостоянок та встановлення правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Це, своєю чергою, спростовує доводи відповідача про те, що земельна ділянка, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, не потребує обов`язкового формування та державної реєстрації.

Суди вважає, що відповідач на порушення вимог земельного законодавства не сформував і не визначив межі земельної ділянки, які планував відвести під майданчик для паркування транспортних засобів. Тобто, не вчинив тих дій, на підставі яких мав визначити межі землі на місцевості, цільове призначення та інші, пов`язані з цим фактом дії, зокрема, з присвоєнням їй адреси, поштової адреси чи інших ідентифікаційних дій.

Крім того, судом встановлено наступне.

Відповідно до листа комунального підприємства «Одестранспарксервіс», 30.04.2021 року КП «Одестранспарксервіс», на підставі заяви ФОП ОСОБА_2 , розірвано договір балансоутримання місць для паркування №154/П-КР-2019/03-01 від 18.06.2019 року. Відтак, у зв`язку із відсутністю необхідності розміщення спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний від вул. Грецької до вул. Дерибасівської (398 м2), КП «Одестранспарксервіс» буде ініційовано питання щодо виключення спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, пров. Красний від вул. Грецької до вул. Дерибасівської (398 м 2 ) з переліку земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 27.08.2014 року №5286-VI.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи

Керуючись ст.ст. 139, 241,242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог: Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення в частині - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 29 квітня 2020 року №5954-VII Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 27 серпня 2014 року № 5286-VІ "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції" у частині доповнення пунктом №96 за Приморським районом "Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)", затвердженого згідно із додатком №2, який міститься в підпункті 1.2 пункту 1 оспорюваного рішення, згідно з текстом якого Приморський район, №з/п96, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - пров. Красний (від вул. Грецької до вул. Дерибасівської ), кількість місць для паркування (одиниць) - 24, займана площа (кв.м.) - 398 технічне облаштування - облаштовано.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень), сплачені згідно квитанції № 0.0.1961699191.1 від 30.12.2020 року та № 0.0.1967030731.1 від 05.01.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 )

Одеська міська рада (адреса: 65004, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, ЄДРПОУ 26597691, телефон: (048) 779 13 14)

Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс» (65039, м. Одеса, вул. Канатна, буд.134, ЄДРПОУ 38018133)

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Потоцька Н.В.