Рішення № 97140993, 25.05.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 р. № 400/1433/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв,54020

про:визнання бездіяльності та дій протиправними та дискримінаційними,скасування рішення від 13.01.2021р. № 263-8108/П-02/8-1400/21, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення 100 000 гри моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду 05 березня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення №263-8108/П-02/8/1400/21 від 13.01.2021 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком та зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії із застосуванням індексацій, та пенсії втрати частини доходів відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.1996 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок; стягнення 100000 грн моральної шкоди.

Ухвалою від 09 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено перше судове засідання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є громадянкою України та проживала в м. Миколаєві, отримувала пенсію за віком, надалі 04.10.1996 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, однак виплату пенсії було припинено.

Так представник позивачки 24 грудня 2020 року звернувся відповідача із заявою, в якій просив поновити виплату пенсії за віком з дати припинення з урахуванням, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством та 05.03.2021 року звернувся з позовом до суду.

Однак, позивачка зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області №263-8108/П-02/8-1400/21 від 13.01.2021 року в поновленні виплати пенсії відмовлено з підстав того, що між Україною та державою Ізраїль угоду про виплату пенсії не укладено, не долучено документи про фактичне проживання в межах України.

Позивачка вважає зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до рішення Конституційного суду України № 25-рп від 07.10.2009 року визнано неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49 другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та з 01 жовтня 2017 року згідно з пенсійної реформи в Україні почато осучаснення пенсій в

автоматичному режимі без звернення пенсіонерів за матеріалами пенсійних справ, а тому позивач має право на поновлення виплати пенсії.

Також позивачка зазначила, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини пенсійного органу належать виплаті з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18.

До суду 29 березня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що рішення №263-8108/П-02/8-1400/21 від 13.01.2021 року є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки представник позивача подав заяву про поновлення виплати пенсії у довільній формі, не надавши при цьому всіх 4 необхідних документів, у Головного управління були відсутні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу та представник позивача Акерман О. діє на підставі довіреності, а тому відповідно до Порядку №22-1 він не мав права для звернення за поновленням пенсії.

Щодо позовних вимог про зобов`язання перерахувати розмір та поновити пенсію відповідач зазначив, що судом не може прийматись рішення про призначення пенсії, оскільки втручання в дискреційні повноваження виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

19.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої проти заперечень викладених у відзиві заперечував, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник позивача та відповідача у судове засідання не з`явився про причини нез`явлення на судове засідання суд не повідомив.

Справа розглянута у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянинкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Сторонами не заперечується, що позивачка до жовтня 1996 року проживала в Україні (м. Миколаїв), отримувала пенсію за віком, надалі вона переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено з одночасної виплати пенсії за 6 місяців на перед.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2020р.представник позивачки за нотаріально посвідченою та апостильовану особисту заяву позивачки звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсій за віком, в якій просив пенсію перерахувати, поновити з дати припинення, із застосуванням, індексації надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, здійснити поновлення пенсії з 01.10.1996 р. відповідно до пенсійної реформи України.

Суд встановив, що відповідачем розглянуто заяву представника позивача та прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії №263-8108/П-02/8-1400/21 від 13.01.2021.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати

усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України,які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Статтею 45 Закону № 1058-IV визначаються строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу

призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня; пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності; У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності. У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права; пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші форми соціального захисту зумовлені певними особливостями, а саме, призначаються у зв`язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи, ґрунтуються на примусовому вилучені (крім податків із заробітної плати) з боку держави частини коштів для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення, передбачають безумовний та безстроковий обов`язок держави забезпечувати утримання особи у старості, враховуючи, в тому числі, фінансові можливості такої держави, а також право встановлювати особливі умови для отримання таких форм соціального захисту, які, за будь-яких умов не повинні суперечити самій суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними.

При цьому Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року № 21-1 (надалі також - Порядок).

Відповідно до пункту 2.22 наведеного Порядку, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.25 Порядку, до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Згідно із пунктом 4.1 зазначеного Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.2 наведеного Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає

пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Матеріалами справи підтверджено, що підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії було те, що позивачкою не підтверджено фактичне проживання в межах України, як це передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядком надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV, визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, як офіційно виїзд на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.

Таким чином, позивачка як громадянка України, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний призначити йому пенсію за віком.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Так, суд встановив,що належність позивача до громадянства України підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Громадянство України позивачкою не припинялось з підстав, встановлених Законом України «Про громадянство» та відповідачем не надано доказів зворотного, а отже припущення і сумніви з цього приводу з боку відповідача є необґрунтованими.

Також судом відхиляються такі підстави для відмови у поновленні пенсії як не подача заяви особисто позивачем, оскільки відповідно нотаріально посвідченої довіреності від 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 цією довіреністю уповноважило Меламеда Вадима представляти інтереси та бути представниками в управліннях Пенсійного фонду України, подавати заяви, у тому разі про призначення, поновлення, перерахунок розміру пенсії, переведення з одного виду пенсії на іншій тощо.

Таким чином, зазначені відповідачем у відповіді підстави для відмови у призначенні та виплаті пенсії позивачу є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладені та встановлені обставини суд доходить висновку, що відповідачем прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії без дотримання вимог законодавства, отже, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 13.01.2021 року є правомірною та належить задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком з дати припинення із застосуванням всіх підвищень, індексацій, та пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.1996 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи докази у цій справі кожний окремо та у їх сукупності, суд доходить висновку, що для прийняття рішення суб`єктом владних повноважень щодо поновлення позивачу виплати пенсії за віком виконано всі умови, тому суд вважає правомірними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за віком з дати її припинення.

Матеріалами справи підтверджено, що пенсію позивачці виплачено по 03.10.1996 року.

Відповідно до ч. 2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини, керуючись приписами ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд доходить висновку, що поновлення виплати пенсії позивачу має бути з 04.10.1996 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18 Суд відступив від попередній судовій практиці та визначив, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду), тому суд доходить висновку керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України щодо необхідності виходу за межі позовних вимог та зобовязати відповідача поновити виплату пенсії саме з 04.10.1996 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання перерахувати розмір пенсії за віком із застосуванням індексацій, надбавок та пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 04.10.1996 року, суд зазначає, що з огляду на те, що позивачці протиправно припинена пенсія, за відсутністю вини пенсіонера, позивачка має право на всі проведені перерахунки пенсії за віком за весь цей час відповідно до вимог законодавства, а також на компенсацію втрати частини пенсії.

Однак, суд доходить висновку, що відсутні правові підставі для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок із застосуванням індексації пенсії, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18.

Також відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання виплачувати на визначений пенсіонером «банківський рахунок», оскільки ці вимоги направлені на майбутнє.

Крім того позивачка ставить питання щодо стягнення коштів на її користь в розмірі 100000,00 (сто тисяч) грн. моральної шкоди, завданої протиправними діями, бездіяльністю відповідача.

З приводу такої вимоги суд зазначає наступне.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до частини статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, підставою для відшкодування шкоди є незаконне рішення, дія чи бездіяльність органу державної влади або її посадової чи службової особи.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивачка

оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В основу обгрунтування своєї вимоги позивач покладає відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади не посилаючись при цьому ані на норми законодавства, якими передбачено відшкодування такої шкоди, ні іншими доказами не підтверджує отриману шкоду , а також жодним чином не обгрунтовує її розмір. Для суду є не зрозумілим розрахунок самої шкоди, а саме: з чого виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 100 000,00 гривень. Отже, суд вважає, що розмір моральної шкоди є необгрунтованим, та визначений позивачкою без урахування засад розумності та не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань. Виходячи із вищевикладсного, підстави для відшкодування моральної шкоди, визначеної позивачкою, у суду цілком відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, суд доходить висновку, що наведені позовні вимоги належать задоволенню шляхом зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за віком з 04.10.1996 року у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з перерахуванням пенсії за час невиплати у зв`язку зі змінами пенсійного законодавства та перерахуванням компенсації втрати частини доходів.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову частково не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому, суд доходить висновку, що належать стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір в сумі 454,00 грн. на спеціальний рахунок Державного бюджету України пропорціцно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54020 код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.

2.Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області протиправною та скасувати рішення №263-8108/П-02/8-1400/21 від 13.01.2021 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ13844159, м. Миколаїв, вул.Морехідна,1, 54020) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) з 01.10.1996 року у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з перерахуванням пенсії за час невиплати у зв`язку зі змінами пенсійного законодавства та перерахуванням компенсації втрати частини доходів.

4.В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 454,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. П. Фульга