Рішення № 97137696, 19.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8814/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2021 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Фостяка Р.О.,

представника позивача Шпунта М.Б.,

представника відповідача Логвінова В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до військової частини 3002 Національної гвардії України код ЄДРПОУ 08682683, місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Національної гвардії України щодо непроведения своєчасного, повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 18.04.2019 грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 180786,62 грн за період з 18.04.2019 по 08.09.2020 за непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення із списків військової частини - 18.04.2019 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Ухвалою від 26.10.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

13.11.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

19.01.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення представника позивача.

Ухвалою від 19.05.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178. Крім того, на думку позивача, він має право на компенсацію середнього грошового забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період часу з 18.04.2019 по 08.09.2020 у сумі 180786,62 грн.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з пропуском місячного строку, встановленого статею 122 КАС України. Також відповідач звертає увагу на відсутності його вини у затримці виплати компенсації. Відповідач є бюджетною установою, а відтак, виплата компенсації позивачу можлива лише у випадку передбачення відповідних коштів у кошторисі військової частини.

Представник позивача подав до суду письмові пояснення від 19.01.2021, в яких спростовує доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Представник позивача зазначає, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів лише 08.09.2020, а до суду позивач звернувся 08.10.2020, тобто з дотриманням строку, встановленого ст.233 КЗпП України. Також зазначає, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для позбавлення позивача права на належну йому компенсацію.

Представник позивача у судовому позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 18.04.2019 №21 о/с (по особовому складу) старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, у зв`язку із закінченням строку контракту.

Наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 18.04.2019 №89 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків, усіх видів забезпечення.

Згідно з випискою Приватбанку з карткового рахунку ОСОБА_1 грошова компенсація за недоотримане речове майно особистого користування в сумі 30306,24грн зарахована на його картковий рахунок 08.09.2020.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в непроведенні повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за неотримане речове майно, суд дійшов наступних висновків.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон України №2011-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону України №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

22.03.2016 набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія вказаного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Суд встановив, що компенсація за недоотримане речове майно особистого користування в сумі 30306,24грн зарахована на картковий рахунок позивача 08.09.2020, що сторонами визнається. Розмір компенсації сторонами не оспорюється.

Враховуючи наведене, суд вважає, що протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Суд зазначає, що грошова компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно входить до структури заробітної плати, а тому є підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, виходячи з такого.

Передбачена статею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Вказаний нормативний припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 18.04.2019.

08.09.2020 відповідач перерахував позивачу заборгованість із виплати компенсації за недоотримане речове майно особистого користування в сумі 30306,24грн.

Суд вважає, що за 18.04.2019 та 08.09.2020 відповідач не повинен виплачувати позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у 18.04.2019 позивач ще перебував у списках особового складу військової частини, а 08.09.2020 день заборгованість виплачена, а тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Суд звертає увагу на те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 вказаного Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо), а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду у справі №480/3105/19 від 30.11.2020 та №825/1732/17 від 23.12.2020.

З урахуванням викладеного, суд вважає протиправною бездіяльність військової частини 3002 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі – Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Відтак, період з 19.04.2019 по 07.09.2020 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та який становить 508 календарних дні.

Згідно з довідкою про доходи №197 від 20.08.2020 заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням становила 20955,54грн (у лютому 2019 року – 10363,41грн, у березні 2019 року – 10592,13грн).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 355,18грн (20955,54грн/ 59 календарних дні).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 30306,24грн (нарахована компенсація за неотримане речове майно) / 180431,44 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 16,80%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 16,80% становить: 355,18грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 16,80% = 59,67грн; 59,67грн * 508 (кількість днів затримки розрахунку) = 30312,36 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) за період з 19.04.2019 по 07.09.2020 у розмірі 30312,36 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, то суд зазначає, що дана виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, необхідно відмовити.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України код ЄДРПОУ 08682683, місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105, на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) у розмірі 30312 (тридцять тисяч триста дванадцять)грн 36 коп за період з 19.04.2019 по 07.09.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 24 травня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик