Рішення № 97136900, 24.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 травня 2021 року Справа № 280/8000/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 )

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі – відповідач, ТУ ДСА в Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі – третя особа), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн. згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ - 26316700) нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 132018,78 грн.

Крім того, просить звернути до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 07 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 18 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про залучення співвідповідача по справі, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по сутні на 15 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року зупинено провадження у справі до 05 квітня 2021 року.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року поновлено провадження у справі, продовжено розгляд справи з 05 квітня 2021 року.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року витребувано від Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області докази по справі, а також відкладено судове засідання на 19 травня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 15 березня 2010 року по теперішній час працює на посаді судді Вільнянського районного суду Запорізької області. Вказує, що з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року отримувала суддівську винагороду із застосуванням обмежень, які передбачені статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Позивач вважає застосування такого обмеження протиправним та таким, що суперечать приписам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також посилається на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, яким визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Відтак, невідповідність Конституції України вказаних вище норм Закону вже визнано Конституційним Судом України. У зв`язку з наведеним, просить задовольнити позовні вимоги.

20 листопада 2020 року до суду від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву (вх.№56166), у яких зазначає, що Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем у цій справі, а тому не може надати будь-які дані на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Представник третьої особи просив враховувати при розгляді справи надані пояснення та розглядати справу без його участі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 30 листопада 2020 року представник надала до суду відзив на позовну заяву (вх.№57976), в якому зазначає про необхідність у застосуванні під час нарахування та виплати суддівської винагороди інших нормативно-правових актів, а не лише статті 135 Закону України «Про судоустрій у статус суддів». Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць. Зазначає, що відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень у спірному періоді. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

12 квітня 2021 року від відповідача до суду надійшов лист (вх.№20887) «Про надання документів» відповідно до ухвали суду про витребування доказів від 05 квітня 2021 року. У листі зазначено, що кошторисних призначень, затверджених у кошторисі на 2020 рік було недостатньо для виплати суддівської винагороди та обов`язкових складових заробітної плати працівникам апаратів місцевих загальних судів. Так, станом на 17 квітня 2020 року (початок спірного періоду) при потребі на виплату суддівської винагороди та забезпечення обов`язкових виплат працівникам апаратів судів в сумі 282444,7 тис. грн. кошторисні призначення становили 247612,7 тис. грн. (з яких 25996,3 тис. грн. отримано додатково протягом січня-квітня 2020 року), тобто 87,7% від потреби. Таким чином, на зазначену дату спостерігався дефіцит коштів в сумі 34832 тис. грн., або 12,3%. Протягом 2020 року зареєстровано 35 довідок про зміни до кошторису на 2020 рік, якими збільшувались видатку на оплату праці та видатки на нарахування на оплату праці суддям та працівникам апаратів місцевих загальних судів Запорізької області. Так, з січня 2020 року по 04 червня 2020 року було затверджено 12 довідок про зміни до кошторису на 2020 рік, завдяки яким у період з 05 червня 2020 року по 01 вересня 2020 року було ліквідовано дефіцит на виплату суддівської винагороди та обов`язкових виплат працівників апаратів судів, зокрема, завдяки збільшенню кошторисних призначень шляхом отримання 12 довідок про зміни до кошторису та обмеженню суддівської винагороди на виконання статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ). Крім того зазначено, що протягом 2020 року зменшення обсягу бюджетних асигнувань на оплату праці як суддів, так і працівників апарату суду не відбувалось.

Також, 19 квітня 2021 року до суду від Державної судової адміністрації України надійшов лист (вх.№22282), в якому зазначено, що кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для місцевих загальних судів за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 29 0019,1 тис. гривень. Зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державної судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проти позовних вимог заперечила повністю. Просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та доказів наявних у матеріалах справи.

У судове засідання, призначене на 19 травня 2021 року позивач, третя особа не прибули. Про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У поданій 30 листопада 2020 року заяві (вх.№57902) позивач просила розглядати справу, як на стадії підготовчого провадження, так і на стадії розгляду справи по суті, за своєї відсутності.

Представник третьої особи в поданих пояснення також просив розглядати справу без його участі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , з 15 березня 2010 року є суддею Вільнянського районного суду Запорізької області.

За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 18 листопада 2020 року №08-02/1323 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду судді Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року, позивачу:

всього нараховано 629719,10 грн. суддівської винагороди (в т.ч. сума обмеження за квітень-серпень 2020 року – 136124,18 грн.), а саме: за січень 2020 року – 133351,50 грн., за лютий 2020 року – 39727,80 грн., за березень 2020 року – 88284,00 грн., за квітень 2020 року – 72644,37 грн. (в т.ч. сума обмеження 15639,62 грн.), за травень 2020 року – 119118,40 грн. (в т.ч. сума обмеження 41054,00 грн.), за червень 2020 року – 104722,85 грн. (в т.ч. сума обмеження 24632,40 грн.), за липень 2020 року – 20534,78 грн. (в т.ч. сума обмеження 17849,56 грн.), за серпень 2020 року – 51335,40 грн. (в т.ч. сума обмеження 36948,60 грн.);

утримано обов`язкових податків та зборів з загальної суми нарахування – 122795,23 грн., а саме: за січень 2020 року – 26003,54 грн., за лютий 2020 року – 7746,92 грн., за березень 2020 року – 17215,38 грн., за квітень 2020 року – 14165,66 грн., за травень 2020 року – 23228,09 грн., за червень 2020 року – 20420,96 грн., за липень 2020 року – 4004,28 грн., за серпень 2020 року – 10010,40 грн;

перераховано на картковий рахунок – 506923,87 грн., а саме: за січень 2020 року – 107347,96 грн., за лютий 2020 року – 31980,88 грн., за березень 2020 року – 71068,62 грн., за квітень 2020 року – 58478,71 грн., за травень 2020 року – 95890,31 грн., за червень 2020 року – 84301,89 грн., за липень 2020 року – 16530,50 грн., за серпень 2020 року – 41325,00 грн.

Позивач вважаючи таке обмеження протиправним, звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року №6-рп/1999, Конституційний Суд України зазначив:

«Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.

Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпечує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.

Отже, видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.».

Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист. (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

За змістом частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною третьою статті 135 вказаного Закону, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частин п`ятої - восьмої статті 135 вказаного Закону, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключно цим законом встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною третьою статті 148 цього Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

У частині першій статті 151 цього Закону передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Частиною четвертою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, затвердженого головою Державної судової адміністрації України 25 вересня 2015 року, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується. Основним завданням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів в Запорізької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного Положення до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області належить забезпечення належних умови діяльності місцевих судів Запорізької області в межах повноважень, визначених законом.

Згідно пункту 4.3 цього Положення територіальне управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області та місцевих загальних судів Запорізької області.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено статтями 28-32.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Таке обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Суд зазначає, що у рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України занотував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Також суд звертає увагу, що Верховний Суд, у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, ухвалені за позовом судді Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зазначив:

«Колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним».

Підсумовуючи, суд враховує доводи відповідача, що Територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

При цьому суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду (за умови відсутності змін до кошторисів судів та паспорту бюджетної програми) не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, суду не надано.

Відповідно до доказів, які надані відповідачем на виконання ухвали суду від 05 квітня 2021 року про витребування доказів (лист «Про надання документів» від 12 квітня 2021 року №08-03/1790) відповідач зазначив, що на початку спірного періоду спостерігався дефіцит коштів у розмірі 12,3%. Протягом 2020 року зареєстровано 35 довідок про зміни до кошторису на 2020 рік, якими збільшувалися видатки на оплату праці та видатки на нарахування на оплату праці суддям та працівникам апаратів місцевих загальних судів Запорізької області. Так, з січня 2020 року по 04 червня 2020 року було затверджено 12 довідок про зміни до кошторису на 2020 рік, завдяки яким у період з 05 червня 2020 року по 01 вересня 2020 року ліквідовано дефіцит на виплату суддівської винагороди та обов`язкових виплат працівників апаратів судів. Вищезазначений дефіцит коштів на виплату заробітної плати був ліквідований внаслідок впливу двох факторів: збільшення кошторисних призначень шляхом отримання 12 довідок про зміни до кошторису; обмеження суддівської винагороди на виконання статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ). Відповідач зазначає, що зменшення обсягу бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди суддям Вільнянського районного суду Запорізької області протягом 2020 року не відбувалося.

Більше того, відповідно до інформації, яка отримана судом на виконання ухвали суду від 05 квітня 2021 року про витребування доказів від Державної судової адміністрації України (лист від 16 квітня 2021 року №10-7813/21), зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не вносились.

Основоположним у правових відносинах є принцип верховенства права, що в аспекті спірних відносин дає підстави для висновку, що положення Закону України №553-IX та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не можуть вважатись заснованою на нормах Конституції України правовою підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачем.

При цьому, суд враховує, що відповідач, як державний орган у системі правосуддя, в силу специфіки своєї діяльності не міг не усвідомлювати змісту вказаних вище положень правових актів щодо суддівської винагороди, їх пріоритетності над іншими нормами інших НПА, а відтак, розраховуючи її з урахуванням «карантинних обмежень», тобто у меншому розмірі, здійснюючи фінансування вказаних видатків - усвідомлено діяв в порушення вказаних правових норм Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та норм міжнародного права, чим і зумовлений наведений вище висновок суду.

Отже, виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Судом із матеріалів справи встановлено, що позивачу відповідачем суддівська винагорода нараховувалась у повному обсязі, проте виплачувалась з урахуванням обмеження на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Крім того, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що максимальний розмір суддівської винагороди позивача був обмежений у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, а не по 28 серпня 2020 року, як стверджує позивач, відтак задоволення позовних вимог по 28 серпня 2020 року включно може призвести до повторного нарахування та виплати суддівської винагороди за вказану дату та перевитрат бюджетних коштів.

Підсумовуючи зазначене вище, з огляду на протиправність дій відповідача, для відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки, з вирахуванням обов`язкових платежів і податків).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Що стосується вимоги про звернення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає, що пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України передбачене негайне виконання рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Рішення суду у даній справі носить зобов`язальний характер та в ньому не вирішується питання про стягнення коштів з відповідача, а тому дія пункту 2 частини першої статті 371 КАС України на дані правовідносини не розповсюджується.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо обмеження виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки, з вирахуванням обов`язкових платежів і податків).

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24 травня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов