Рішення № 97135840, 24.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. Справа№200/11404/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )

до Військової частини 9937 (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150-а, код ЄДРПОУ 14321726)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 9937 (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150-а, код ЄДРПОУ 14321726), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року без застосування базового місяця - січня 2008 року;

- стягнути з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 29 серпня 2016 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 140 221,12 гривень;

- визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року без врахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";

- стягнути з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 у розмірі 18 202,50 гривень;

- стягнути з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки у розмірі 8 718,46 гривень.

- зобов`язати Військову частину № 9937 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Військову частину № 9937 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині № 9937 (Донецький прикордонний загін) з 26 серпня 2016 року по 29 серпня 2019 року. Відповідно до витягу з наказу начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ від 29.08.2019р. №427-ОС позивача виключено зі списків особового складу в/ч № 9937.

21 жовтня 2020 року на адресу відповідача позивачем було направлено заяву з проханням надати довідку про нараховане і виплачене позивачу грошове забезпечення, довідку - розрахунок сум індексації грошового забезпечення, довідку-розрахунок суми компенсації додаткової оплачуваної відпустки позивача як учаснику бойових дій за період служби в Донецькому прикордонному загоні, а також нарахувати і виплатити позивачу недоплачені з 01 березня 2018 року по день звільнення посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші доплати, надбавки виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до приміток до Додатків 1, 14 постанови КМУ № 704 від 30.08.2017р. та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідачем надано відповідь від 29.10.2020р. № 11-10161, якою було надано архівні відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення позивача за 2016-2019 роки, довідку від 28.10.2020р. № 519 про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення позивача, довідку від 29.10.2020р. № 2221 про ненадання позивачу додаткової оплачуваної відпустки позивача як учаснику бойових дій, довідку-розрахунок від 28.10.2020р. № 519 грошової компенсації невикористаних відпусток.

З наданої відповідачем інформації вбачається, що індексація грошового забезпечення за період служби у в/ч 9937 позивачу нарахована та виплачена відповідачем в значно менших розмірах, ніж передбачено діючим законодавством, так як невірно визначений базовий місяць нарахування індексації. Також відповідачем з 01.03.2018р. по 29.08.2019р. невірно розраховувались і виплачувались позивачу посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без урахування мінімального порогу 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Невірне нарахування і виплата позивачу грошового забезпечення без урахування мінімального порогу 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати призвели до невірного розрахунку і виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій.

Дії відповідача з нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в менших розмірах, ніж передбачено діючим законодавством, а також нарахування і виплату грошового забезпечення за період військової служби без урахування мінімального порогу 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, невірний розрахунок грошової компенсації невикористаних днів додаткових оплачуваних відпусток позивач вважає неправомірними.

Позивач зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10.09.2020р. у справі №200/9297/19-а зазначив, що з 01.12 2015р. базовим місяцем є січень 2008 року. Справа стосується військовослужбовця який проходив військову службу з березня 2015 року, тому обставини справи є абсолютно аналогічними. На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем наданий відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що базовий місяць січня 2008 року не може нараховуватись у період після 01 березня 2018 року, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 були внесені зміни щодо порядку розрахунку деяких складових грошового забезпечення, від так зазначений період є некоректним.

Згідно довідки-розрахунку №519 від 28.10.2020 року ОСОБА_1 за період з 29.08.2016 року по 29.08.2019 року була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 4 308,38 грн. Також слід зазначити що згідно приписів Закону №1282-ХІІ та порядку 1078 (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається що обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначення сум індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16.01.2016 №1774-19 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Таким чином застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для розрахунку в тому числі і складових грошового забезпечення не відповідає вимогам законодавства.

Зазначає, що грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проводиться з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення його зі списків особового складу. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Згідно довідки-розрахунку №520 від 28.10.2020 року позивачу була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017-2019 в сумі 13309,00 грн. (довідка-розрахунок надана позивачем).

Необхідно вказати те, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Слід звернути увагу на те, що стаття 117 КЗпП України визначає що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку (грошове забезпечення) за несвоєчасний при звільненні, є передчасними, а тому не підлягають задоволенню з огляду на те, що для проведення розрахунків належної до виплати суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року суд відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

15 лютого 2021 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № 9937 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження в порядку письмового провадження.

15 квітня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № 9937 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці в період з 19 по 21 травня 2021 року, повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Судом установлено та сторонами не заперечується, що позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) з 26 серпня 2016 року по 29 серпня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині № 9937.

Відповідно до витягу з наказу начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ від 29 серпня 2019 року №427-ОС позивача виключено зі списків особового складу в/ч № 9937.

21 жовтня 2020 року на адресу відповідача позивачем було направлено заяву з проханням надати довідку про нараховане і виплачене позивачу грошове забезпечення, довідку - розрахунок сум індексації грошового забезпечення, довідку-розрахунок суми компенсації додаткової оплачуваної відпустки позивача як учаснику бойових дій за період служби в Донецькому прикордонному загоні, а також нарахувати і виплатити позивачу недоплачені з 01 березня 2018 року по день звільнення посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші доплати, надбавки виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до приміток до Додатків 1, 14 постанови КМУ № 704 від 30 серпня 2017 року та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідачем надано відповідь від 29 жовтня 2020 року № 11-10161, якою було надано архівні відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення позивача за 2016-2019 роки, довідку від 28 жовтня 2020 року № 519 про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення позивача, довідку від 29 жовтня 2020 року № 2221 про ненадання позивачу додаткової оплачуваної відпустки позивача як учаснику бойових дій, довідку-розрахунок від 28 жовтня 2020 року № 519 грошової компенсації невикористаних відпусток. У вказаній відповіді зазначено, що індексація грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року нарахована і виплачена позивачу в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

В силу приписів частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів не з моментом, коли права особи були порушені, а з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

При цьому судом враховується рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Отже, поняття індексації грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно з статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII.

Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Так, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).

Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Згідно з п.п. 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду:

«[…] 24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […]”, постанова від 23.10.2019 у справі №825/1832/17;

« […] Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин”, постанова від 07.08.2019 у справі №825/694/17.

Нормами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Держава на власний розсуд визначила, які доплати надавати працівникам із державного бюджету, законодавчо з 01.01.2015 року встановила умови для цього. У разі недотримання цих умов, очікування особи не можуть вважатися легітимними, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Наявність бюджетних асигнувань у даній справі розглядається як законодавчо встановлена умова виникнення фінансового зобов`язання у відповідача, а не виправдання його бездіяльності після виникнення такого зобов`язання.

Відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення прав громадян, якщо відповідні права у них виникли.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

З аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.

Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (до 31.01.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося.

Отже слід застосовувати базовий місяць – січень 2008 року.

Водночас, за приписами ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Можливість витребування доказів судом з власної ініціативи не повинна підміняти (виключати) вказаний обов`язок відповідача, оскільки у такому разі не буде дотримана рівність сторін перед законом та судом. Тому у разі невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається в обґрунтування заперечень проти позову, суд може вирішувати спір на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відсутність аналогічних доказів разом з висновками про порядок визначення базового місяця при розрахунку індексації грошового забезпечення виступили підставою для задоволення позовних вимог судом у справі № 825/565/17, рішення у якій залишено без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 05.02.2020 (провадження К/9901/15586/18).

Відповідач всупереч вимогам Закону №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період починаючи з серпня 2016 року, тому повинен був вчинити ці дії слід при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини – серпень 2019 року. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує це, як протиправну бездіяльність відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, суд наголошує на тому, що за період з серпня 2016 року по 01 березня 2018 року базовим місяцем при проведенні індексації є січень 2008 року, а в період з березня 2018 року по серпень 2019 року – відповідно березень 2018 року.

Крім того, у суду відсутні повноваження щодо визначення конкретної суми індексації грошового забезпечення в силу того, що це є дискреційними повноваженнями відповідача.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року без застосування базового місяця - січня 2008 року та стягнення з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 29 серпня 2016 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 140 221,12 гривень підлягають частковому задоволенню.

Як установлено судом та не заперечується відповідачем, під час проходження військової служби в період з 26 серпня 2016 року по 29 серпня 2019 року розмір грошового забезпечення позивача та всіх його складових визначався без врахування примітки п. 1 додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», оскільки пунктом 4 цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів та окладу за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додаткам 1, 12, 13, 14. Посадовий оклад позивача визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на тарифний коефіцієнт за тарифним розрядом, оклад за військовим званням позивача визначався шляхом множення прожиткового мінімуму станом на відповідний тарифний коефіцієнт.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

В силу ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

З метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України відповідно до пункту 5 та з урахуванням додатків 1, 2, 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2018 № 169 затверджено схеми тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України.

Пунктом 4 постанови № 704 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 4 в редакції постанови КМ № 103 від 21.02.2018).

У той же час, згідно із Приміткою 1 Додатку 1 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт та відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Примітка до додатку 1 окреслює, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Статтями 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1762 грн., а мінімальна заробітна плата - 3723 грн. Таким чином, 50% мінімальної заробітної плати буде складати 1861,50 грн.

З урахуванням наведеного вихідний показник, який повинен братися для перерахунку показників значень для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням, повинен бути 1861,50 грн.

Отже, як вбачається з конструктивного аналізу Примітки Додатку 14 та враховуючи розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб і мінімальної заробітної плати у 2018 році, то для коректного визначення окладу позивача за військовим (спеціальним) званням варто застосовувати мінімальний множник, а саме 50% мінімальної заробітної плати - 1861,5 грн. (на 2018 рік).

Розрахунки посадового окладу позивача мають проводитись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року без врахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" підлягають задоволенню.

Водночас, вимога щодо стягнення з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 у розмірі 18 202,50 гривень підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з тим, що визначення розміру, нарахування та виплата грошового забезпечення є дискреційними повноваженнями відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини № 9937 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки у розмірі 8 718,46 гривень, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII, Закон України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: “Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.”

Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.

У відповідності до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Суд зазначає, що право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, у позивача виникло у 2015 році, після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII.

За таких обставин, враховуючи, те, що відповідачем невірно розраховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Військової частини № 9937 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку та зобов`язання Військової частини № 9937 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством передбачена низка грошових виплат у разі звільнення з військової служби. Це може бути грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошових доходів населення, грошова компенсація за не отримане речове майно тощо.

Підставою для проведення таких виплат є передусім витяг з наказу командира частини про виключення зі списків особового складу. Тобто такі виплати повинні бути виплачені не пізніше, ніж у день звільнення.

Одночасно з основними виплатами під час звільнення військовослужбовці мають право, відповідно до вимог статей 116-117 Кодексу Законів про працю, і на середній заробіток за весь час затримки й до дня фактичного розрахунку, що є певними штрафними санкціями.

Слід зазначити, що судами визначена чітка позиція, закріплена у відповідних рішеннях Верховного Суду, зокрема це також і Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року, де зазначено: вимоги трудового законодавства стосуються і військових. Водночас практикою вищих судів визначається і строк позовної давності у таких справах — 3 місяці з моменту остаточного розрахунку.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні визначається за два останні місяці, що передують місяцю звільнення зі служби й на підставі цього обчислюється середньоденне грошове забезпечення, яке в подальшому множиться на кількість днів після звільнення до моменту фактичного розрахунку. Проте, фактичного розрахунку з позивачем не здійснено. А стягнення таких сум повинно відповідати принципам пропорційності й розумності.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов`язання нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку та зобов`язання Військової частини № 9937 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні, суд вважає передчасними.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене вище, у даному випадку ефективним засобом порушеного права позивача буде:

- визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року без застосування базового місяця - січня 2008 року;

- зобов`язати Військову частину № 9937 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням базового місяця – січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року із застосуванням базового місяця - березень 2018 року з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року без врахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";

- зобов`язати Військову частину № 9937 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 з врахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину № 9937 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки з урахуванням виплачених сум.

Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців (прийняття рішення зобов`язального характеру) визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:

Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).

У цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов`язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов`язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС, ПФУ) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу.

Водночас, суд зазначає наступне.

На переконання суду, проведення розрахунків, визначення конкретної суми заборгованості зі сплати будь – яких сум, належить до виключної компетенції відповідачів, тобто є дискреційними повноваженнями.

Суд не вправі підміняти повноваження Військової частини в частині визначення тих чи інших сум, які підлягають виплаті.

Стаття 19 Конституції України закріплює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі “East/West Alliance Limited проти України” (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо визначення фіксованої суми індексації та визначення взагалі суми індексації, грошового забезпечення та інших є повноваженнями відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого:

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір”, тому виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 9937 (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150-а, код ЄДРПОУ 14321726) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року без застосування базового місяця - січня 2008 року.

Зобов`язати Військову частину № 9937 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням базового місяця – січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року із застосуванням базового місяця - березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини № 9937 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 року без врахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язати Військову частину № 9937 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 з врахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2019 з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину № 9937 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 24 травня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова