Рішення № 97135766, 25.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 р. Справа№200/3072/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними та незаконними дій щодо відмови в призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, як дружини ОСОБА_2 , учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який з 20.08.1987 по 20.01.1988 року приймав участь в якості рядового запасу, призваного воєнкоматом на спеціальні військові збори по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, померлого після звільнення зі служби, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка не взяла повторний шлюб, та яка мала станом на 22.01.2021 року страховий стаж 30 років; скасування рішення про відмову в призначенні пенсії з 22.01.2021 року; зобов`язання призначити з 22.01.2021 року дострокову пенсію за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, як дружини ОСОБА_2 , учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який з 20.08.1987 по 20.01.1988 року приймав участь в якості рядового запасу, призваного воєнкоматом на спеціальні військові збори по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, померлого після звільнення зі служби, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка не взяла повторний шлюб, та яка мала станом на 22.01.2021 року страховий стаж 30 років.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/3072/21-а в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є вдовою особи з інвалідністю III групи внаслідок захворювань пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС (категорія І) та інваліда війни III групи, про це слідчить Посвідчення дружини померлого громадянина із числа учасників ліквідаціі наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою за №005523 від 11.11.2020р. Вона неодноразово зверталася до відповідача з письмовими заявами (останній раз 22.01.2021р.) встановленого зразка про призначення їй дострокової пенсії за віком, як дружині, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який приймав участь у ліквідації в період з 20.08.1987p. пo 20.01.1988р., оскільки їй виповнилось 57 років та вона не взяла повторний шлюб і її страховий стаж складає 30 років, на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача від 04 березня 2021 року їй відмовлено у призначенні пенсії.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його таким, що порушує діюче законодавство України і її конституційні права.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що рішення про відмову в призначенні пенсії управлінням не приймалось з огляду на те, що позивачка із заявою встановленого зразку про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника до управління не зверталась.Також, зазначає, що Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовцями є «особи, які проходять військову службу», а військовозобов`язаними - «особи, які перебувають у запасі». Статтею 29 цього Закону передбачено, що військовозобов`язані можуть бути призвані на збори, але в цей час не набувають статусу військовослужбовців, а залишаються військовозобов`язаними. Право на пенсію позивачка набуде після досягнення 60 років, за наявності страхового стажу не менше 31 року.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданого Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 28 грудня 2010 року, РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 09.11.2010 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861 орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).

ОСОБА_2 , будучи військовозобов`язаним, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 20.08.1987 року по 20.01.1988 року, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 , у посвідченні учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, серії НОМЕР_4 , мав посвідчення інваліда ІІI групи серії НОМЕР_5 та встановлені законодавством України пільги для ветеранів війни-інвалідів війни.

Позивач після смерті чоловіка має посвідчення від 11.11.2020 року № НОМЕР_6 дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.

Згідно архівної довідки Галузевого державного архіву МО України від 09.01.1998 року №51/1/126, померлий чоловік позивача приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 23.08.1987 року (наказ №219) по 20.01.1988 року (наказ №20). Цією ж довідкою підтверджені дні виїзду в зони (населені пункти) в м.Чорнобиль.

Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України № 1953 від 02.10.2020 року, захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

22 січня 2021 року позивач звернулась до відповідача з заявою в довільній формі про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до пункту 3 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 09.07.2003 року №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом відповідача від 02.02.2021 року №262-234/П-03/8-0580/21 позивача повідомлено про те, що Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовцями є «особи, які проходять військову службу», а військовозобов`язаними – «особи, які перебувають у запасі». Статтею 29 цього Закону передбачено, що військовозобов`язані можуть бути призвані на збори, але в цей час не набувають статусу військовослужбовців, а залишаються військовозобов`язаними. Окрім того, у листі викладений перелік документів, які надаються для призначення пенсії за втратою годувальника.

Судом встановлено, що на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії, позивачу виповнилось 57 років.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Зі змісту наведеної норми слідує, що право на призначення дострокової пенсії за віком має дружина, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення із служби, але внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, - після досягнення нею - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

За правилами статті 10 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12.07.1967 № 1950-VII «Про загальний військовий обов`язок» (далі - Закон № 1950-VII).

Відповідно до статей 5, 6 Закону № 1950-VII (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 Закону № 1950-VII військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Також, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (п.3 ч.1 ст.3 Закону).

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов`язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ (примітка), згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Можливість отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.

Верховний Суд у рішенні від 17 квітня 2018 року у справі №257/1063/17 та Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 03 серпня 2017 року у справі №344/12006/16-а, зазначив можливість отримання пільги, передбаченої абзацом 6 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.

Положення наведених норм та правовий висновок Верховного Суду дають підстави стверджувати, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають у тому числі і дружини померлих військовозобов`язаних осіб, які належать до категорії військовослужбовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як дружина померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що помер внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Крім того, судом враховується те, що у Рішенні Конституційного Суду України (другий сенат) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.3 ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), наголошується, що закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.

Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, Конституційний Суд України зазначив, що аналіз положень статей 16,17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди. Конституційний Суд України наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача у листі від 02.02.2021 року №262-234/П-03/8-0580/21 на п.2.3 роз.2 Порядку №22-1, з огляду на те, що пенсія за віком та пенсія у зв`язку з втратою годувальника є різними видами пенсії та позивач не зверталась до управління з заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а звернулась з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно положень пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова викладена у листі відповідача від 02.02.2021 року №262-234/П-03/8-0580/21 про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, є необґрунтованою та неправомірною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити з 22.01.2021 року дострокову пенсію за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, як дружини ОСОБА_2 , учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який з 20.08.1987 по 20.01.1988 року приймав участь в якості рядового запасу, призваного воєнкоматом на спеціальні військові збори по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, померлого після звільнення зі служби, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка не взяла повторний шлюб, та яка мала станом на 22.01.2021 року страховий стаж 30 років, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Суд зазначає, що відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії відповідно положень пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів. Крім того, лист відповідача не містить переліку документів які ним не прийнято та який стаж не зараховано.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України

Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Враховуючи викладене, суд з метою захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та оскільки за поданою позивачем заявою від 22.01.2021 року (яка надійшла до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області 22.01.2021 року та була зареєстрована за № 234/П-0580-21) про призначення пенсії відповідач відповідного рішення по суті не приймав, уповноважений орган не перевіряв дотримання інших умов для призначення пенсії, зокрема, не з`ясовував та не вирішував питання щодо наявності у позивача страхового стажу, що є обов`язковою умовою для призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку про необхідність покласти на відповідача обов`язок повторно розглянути заяву позивача від 22.01.2021 року про призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення про відмову в призначенні пенсії з 22.01.2021 року, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що рішення про відмову у призначенні пенсії відповідачем не приймалось. При цьому, лист відповідача від 02.02.2021 року №262-234/П-03/8-0580/21 не є нормативно-правовим актом, він носить лише роз`яснювальний та інформаційний характер.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

5) номер справи;

6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання учасників справи;

3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;

7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;

2) розподіл судових витрат;

3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується відповідно до ст.139 КАС України, оскільки ухвалою суду від 26 березня 2021 року позивач була звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати відмову, викладену у листі Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 02.02.2021 року №262-234/П-03/8-0580/21, ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” необґрунтованою та неправомірною.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 22.01.2021 року про призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині задоволення позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 25 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова