Рішення № 97135728, 24.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. Справа№200/914/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Маріупольського об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27 а, код ЄДРПОУ 42171861)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

25 січня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27 а, код ЄДРПОУ 42171861), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 127 від 30 жовтня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до загально стажу роботи всі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , зазначені в трудовій книжки серії НОМЕР_2 від 06.03.1983р. періоди роботи: з 01.10.1989р. по 20.05.1991р. та з 26.04.1995р. по 10.07.1995р.;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2020р. № 11338 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 12, 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Ухвалою суду від 22 березня 2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в зразковій справі № 360/3611/20.

11 травня 2021 року провадження у справі поновлено та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 жовтня 2020 року він звернувся у встановлений пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» строк до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». До заяви позивачем надані наступні документи: заява про призначення пенсії №11338, копія паспорту' та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, копія трудової книжники, військового квитка, довідки про підтвердження пільгового стажу № 312 299/1204 від 03.10.2017р., № 86 від 25.10.2017р., №0129/к/1237 від 09.10.2017р№ 1023 від 24.10.2017р., № 314 299/1205 від 03.10.2017р., довідки про підтвердження наявного трудового стажу' № 94 від 07.07.2003р..

Рішенням Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 127 від 30.10.2020р. позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови, Управлінням ПФ зазначено, що відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», право на пенсію за віком по списку № 2 мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абз. першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абз. першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020р. по 31 03.2021р. - не менше 28 років у чоловіків.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і важкими умовами пряні передбаченого абз. Першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз. першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Розглянув надані документи відповідач зазначив, що виявлено у наданій трудовій книжці НОМЕР_2 від 06.03.1983 на сторінках 44-45 період роботи з 26.04.1995р. по 10.07.1995р. в якому запис про звільнення записано іншими чорнилами. Також не враховано до загального стажу період з 01.10.1989р. по 20.05.1991р. за який відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення свободи.

На дату звернення ОСОБА_1 виповнилося 58 років 3 місяців 14 днів. Таким чином, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить - 25 років 09 місяців 24 дні, з них - пільговий стаж роботи за списком № 2 складає - 08 років 9 місяців 24 дні. За таких обставин, через відсутність необхідного пільгового стажу роботи ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за нормами п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». Заявник набуває право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» по досягненню 63 років.

Позивач вважає, рішення відповідача протиправним, оскільки він надав усі необхідні відповідачу документи, що підтверджують його право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 12, 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року.

На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що у наданій трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 06.03.1983 на сторінках 44-45 період роботи з 26.04.1995р. по 10.07.1995р. запис про звільнення записано іншими чорнилами. Також не враховано до загального стажу період з 01.10.1989р. по 20.05.1991р. за який відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення свободи. У зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Кальміуським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 08 лютого 2017 року, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

28 жовтня 2020 року позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

До заяви позивачем надані наступні документи: заява про призначення пенсії №11338, копія паспорту' та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, копія трудової книжники, військового квитка, довідки про підтвердження пільгового стажу № 312 299/1204 від 03.10.2017р., № 86 від 25.10.2017р., №0129/к/1237 від 09.10.2017р№ 1023 від 24.10.2017р., № 314 299/1205 від 03.10.2017р., довідки про підтвердження наявного трудового стажу' № 94 від 07.07.2003р..

Рішенням Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 127 від 30.10.2020р. позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови, Управлінням ПФ зазначено, що відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», право на пенсію за віком по списку № 2 мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абз. першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абз. першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020р. по 31 03.2021р. - не менше 28 років у чоловіків.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і важкими умовами пряні передбаченого абз. Першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз. першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Розглянув надані документи відповідач зазначив, що виявлено у наданій трудовій книжці НОМЕР_2 від 06.03.1983 на сторінках 44-45 період роботи з 26.04.1995р. по 10.07.1995р. в якому запис про звільнення записано іншими чорнилами. Також не враховано до загального стажу період з 01.10.1989р. по 20.05.1991р. за який відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення свободи.

Також у спірному рішенні зазначено, що на дату звернення ОСОБА_1 виповнилося 58 років 3 місяців 14 днів. Таким чином, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить - 25 років 09 місяців 24 дні, з них - пільговий стаж роботи за списком № 2 складає - 08 років 9 місяців 24 дні. За таких обставин, через відсутність необхідного пільгового стажу роботи ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за нормами п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». Заявник набуває право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» по досягненню 63 років.

Судом також установлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач в періоди з 04.11.1980р. по 27.10.1982р. проходив службу в Радянській Армії; з 07.04.1983 р. по 04.07.1983р. працював в листопрокатному цеху - 3000 слюсарем з ремонту металургійного устаткування; з 25.08.1983р. по 09.02.1984р. в термічному цеху - 4 обрубувачем фасування лиття 4 розряду; з 26.03.1984р. по 14.06.1984р. працював вантажником; з 02.08.1984р. по 31.01.1985р. працював вогнетривником; з 22.02.1985р. по 11.06.1987р. працював вантажником; з 01.07.1987р. по 13.08.1991р. прийнятий в штат Орса та працював вантажником; з 01.10.1989р. по 20.05.1991р. відбував покарання на виправних роботах без позбавлення волі; з 02.06.1992р. по 27.08.1992р. працював вантажником.

Загальний страховий стаж позивача, згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 від 06.03.1983р складає - 27 років 7 місяців 29 днів, з них пільговий стаж роботи за списком № 2 складає 08 років 9 місяців 24 дні.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закону №1058).

Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 1 квітня 1992 року - в повному обсязі.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким "Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї".

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення N 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.91 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон N 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону N 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону N 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону N 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року N 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон N 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону N 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі N 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд уважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".

Законом N 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону N 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

09 липня 2003 року було ухвалено Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV).

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" N 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "б" статті 13 Закону N 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року N 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон N 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року N 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення N 1-р/2020).

Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років він має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач керується вважає, що право на пенсію позивач здобуде у 63 роки.

Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року N 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон N 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року N 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).

За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є: а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року N 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"; б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України N 1788-XII та N 1058-IV; в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно з Конституцією України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі N 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення N 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі N 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення N 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення N 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення N 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року N 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року N 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону N 1788 зі змінами, внесеними Законом N 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року N 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ N 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року N 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону N 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року N 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності

У третьому пункті Рішення N 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом N 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні N 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону N 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 N 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" N 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Водночас суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону N 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 N 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України N 1058-IV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом N 2148-VIII.

Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону N 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі N 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону N 1058-IV у редакції Закону N 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону N 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

Проте положення пункту 2 розділу XV Закону N 1058-IV в редакції Закону N 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом N 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом N 213-VII.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява N 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява N 68385/10 та N 71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, N 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява N 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява N 45701/99).

Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

Щодо звуження прав на отримання пенсії суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року N 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011.

У справі "Трегубенко проти України" (заява N 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону N 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року N 1-р/2020.

Отже, відповідно до вищевикладеного, Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 N 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону N 1788-XII після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ N 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015р., були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Згідно із статтею 10 Закону N 1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 58 Закону N 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року N 280 (далі - Положення N 280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

У частині виплати пенсій Положенням N 280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Також для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку, поновлення) і виплати пенсій.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року N 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 1512 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі N 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі N 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу "належного урядування".

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі "Лелас проти Хорватії" (заява N 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу "неналежного урядування".

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №1028 від 09.12.2015 «Зміни, що вносяться до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів» «у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування». Індивідуальні відомості про застраховану особу ф.ОК-5 формуються з 2000 року.

Суд зазначає, що норми пункту 20 Порядку передбачають обов`язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача в спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами повний робочий день на посадах, що дають право на пільгову пенсію.

Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досяг 50 років, має відповідний страховий стаж роботи (27 років 7 місяців, 29 днів ), у тому числі на пільгових умовах, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1788-ХІ1 "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України N 1-р/2020 справа N 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27 а, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 127 від 30 жовтня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2020р. № 11338 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 12, 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року та зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 жовтня 1989 року по 20 травня 1991 року та з 26 квітня 1995 року по 10 липня 1995 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27 а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 травня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова