Рішення № 97135107, 25.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 травня 2021 р. Справа № 120/3618/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправними та скасування постанов.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 08.04.2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що стосовно неї відкрито виконавче провадження № 64364285 від 04.02.2021 року, стягувачем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд". Виконавче провадження було відкрито приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Романом Васильовичем на підставі виконавчого напису Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича. Звернувшись до відділу бухгалтерії військової частини А 1445, в якій на даний час перебуває на військовій службі позивач, було отримано інформацію про те, що з неї утримано кошти за Постановою № 64364285 від 19.03.2021 року в розмірі 3 177,08 гривень. Постанову про відкриття виконавчого провадження позивач не отримувала. До моменту з`ясування обставин стосовно утримання коштів із заробітної плати, не могла знати про існування виконавчого провадження. Крім того зазначила, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає по теперішній час і проходить військову службу. Майно, яке б знаходилось на території інших областей, зокрема, Київської області та міста Києва відсутнє. Позивач вважає, що постанова є протиправною та такою, що прийнята з порушенням правил територіальної діяльності приватною виконавця, порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, а отже підлягає скасуванню.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

19.05.2021 року від відповідача на адресу суду шляхом електронного зв`язку надійшли відзив та матеріали виконавчого провадження.

У поданому відзиві відповідач зазначив, що 03.02.2021 року до приватного виконавця звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Аланд" із заявою від 25.01.2021 року № 20088791 року про примусове виконання рішення, в якій просили відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 08.09.2020 року № 45146, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 21 205,00 гривень. У відповідності до ст. ст. 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", 04.02.2021 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63232453. Стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Аланд", скориставшись правом, наданим йому частиною 1 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", надав перевагу зазначеному у виконавчому написі місцю проживання боржника, а саме: АДРЕСА_2 , що перебуває у виконавчому окрузі, у якому здійснює діяльність приватний виконавець Клименко Роман Васильович. Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає обов`язку виконавця перевіряти будь-яку інформацію стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Відповідач у своєму відзиві додатково звертає увагу суду та просить врахувати при вирішенні справи по суті правовий висновок викладений у Постанові Касаційного адміністративного суду № 460/3537/20 від 09.12.2020 року у якому зазначено, що "правильне вирішення спору у вказаних категоріях справ залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону № 1404-VIII, є правомірним."

Таким чином відповідач вважає, що його дії щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відповідають нормам чинного законодавства, а твердження боржника є безпідставними, які в свою чергу дають підставу суду відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Разом з тим, до вказаного відзиву приватним виконавцем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі, яке обґрунтоване тим, що у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває справа №380/9335/20. Вказана справа є аналогічною до правовідносин, які склалися в даній справі, тому відповідач просить зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправними та скасування постанов до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №380/9335/20.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання відповідача.

У відповідності до положень статті 268 КАС України ухвалу про відкриття провадження та адміністративний позов з додатками 13.05.2021 року було направлено на електронну адресу третьої особи, однак, відповідно до довідки секретаря судового засідання, станом на 14.05.2021 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" не надійшло підтвердження про їх отримання. Разом з тим, з метою належного повідомлення третьої особи, було здійснено ряд дзвінків по абонентському номеру НОМЕР_1 , проте за вказаним номером ніхто не відповідав.

Відповідно до частини 2 статті 268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Враховуючи зазначене та скорочений строк розгляду даної категорії справ, суд приходить до переконання про належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, яка жодних пояснень по суті спірних правовідносин до суду не надала.

25.05.2021 року до суду від представника позивача надійшли заява про розгляд справи в порядку письмового провадження та заява про долучення до матеріалів справи Акт надання адвокатських послуг від 24.05.2021 року.

Сторони в судове засідання не з`явились, причин неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в порядку статті 268 КАС України.

Відповідно до частини 3 статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 4 статті 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно паспорту серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.05.2005 року по 05.10.2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , а з 05.10.2016 року до моменту звернення в суд з даним адміністративним позовом : АДРЕСА_1.

08.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис за №45146 про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд", як кінцевого на момент вчинення напису правонаступника усіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за укладеним із ОСОБА_1 кредитним договором від 25.09.2013 року №002-19002-250913, заборгованості в загальному розмірі 21205,00 грн. та плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 500,00 грн.

При цьому, у вказаному виконавчому написі адресою реєстрації боржника ( ОСОБА_1 ) вказано: АДРЕСА_3 , а в якості місця проживання боржника зазначено адресу: АДРЕСА_2 .

03.02.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича із заявою про примусове виконання виконавчого напису від 08.09.2020 року № 45146, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем.

04.02.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №64364285 з примусового виконання виконавчого напису від 08.09.2020 року № 45146.

У зазначеній постанові про відкриття виконавчого провадження, в графі адреса боржника зазначено: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

19.03.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника № 64364285, якою постановлено звернути стягнення на доходи ОСОБА_1 у відповідному розмірі.

Не погодившись із винесеними приватним виконавцем постановами у виконавчому провадженні №64364285, позивач звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі також Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

У частині 1 статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, а саме: у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно із приписами частини 4 статті 4 Закону №1404-VIIІ, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (пункт 10).

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (частина 2 статті 24 Закону №1404-VIIІ).

На підставі частини 1 статті 28 Закону №1404-VIIІ, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Крім того, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1403-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 Закону №1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частинами 1, 2 статті 25 Закону №1403-VIII, визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Положеннями статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11.12.2003 (далі - Закон №1382-IV) установлено, що "місце перебування" - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; "місце проживання" - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; "реєстрація" - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною 2 статті 2 Закону №1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802; далі - Інструкція №512/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абз. 4 п. 3 розд. ІІІ Інструкції №512/5).

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно із пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції №512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

За змістом пункту 13 розділу ІІІ Інструкції №512/5, приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджено наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за №282/20595 (далі - Порядок №296/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до пунктів 1 та 2 глави 12 розділу І Порядку №296/5, захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.2 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку №296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

- відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

- дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Пунктом 4 Глави 16 розділу II Порядку №296/5 визначено зміст виконавчого напису, зокрема, найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб).

Відповідно до підпунктів 7.1, 7.6 глави 16 розділу II Порядку №296/5, у справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що приватний виконавець Клименко Роман Васильович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Також, встановлено, що боржником у виконавчому провадженні №64364285 є фізична особа ОСОБА_1 , яка, згідно штампів у паспорті з 26.05.2005 року по 05.10.2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , а з 05.10.2016 року до моменту звернення в суд з даним адміністративним позовом : АДРЕСА_1.

Підставою для прийняття відповідачем до виконання виконавчого документу стало зазначене у заяві про примусове виконання рішення фактичне місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 .

Водночас, усі долучені до заяви документи, які наявні в матеріалах виконавчого провадження, в тому числі заява від 25.09.2013 року № 002-19002-250913, яка стала підставою винесення виконавчого напису від 08.09.2020 року № 45146 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, відомостей про вказану адресу не містять.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, зазначена в заяві про відкриття виконавчого провадження адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.

З аналізу встановлених обставин вбачається, що місце проживання та місце роботи боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Роман Васильович здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні №64364285 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Жодних доказів проживання, перебування позивача в місті Києві, як і знаходження в останньому її майна відповідачем суду не надано.

Зазначена вище адреса місця проживання позивача в місті Києві вперше була зазначена приватним нотаріусом Гораєм Олегом Станіславовичем у виконавчому написі, після чого була вказана в заяві приватному виконавцю про примусове виконання виконавчого напису.

Водночас, вказана у виконавчому написі та заяві стягувача інформація про проживання боржника у місті Києві, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на дату відкриття виконавчого провадження, оскільки у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.

При цьому, суд враховує, що Закон № 1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки здійснення заходів примусового виконання вимог виконавчого документа у м. Києві значно обмежує права боржника на участь у виконавчому провадженні з огляду на територіальну віддаленість через фактичне проживання позивача у Вінницькій області.

Отже, у даному випадку відповідач, отримавши заяву про примусове виконання рішення, повинен був перевірити, чим підтверджується факт проживання позивача в місті Києві, оскільки з документів чітко вбачається, що зареєстрованим, тобто документально підтвердженим місцем проживання позивача, є АДРЕСА_1, і, встановивши, що таких доказів немає, повернути виконавчий документ стягувачу.

Щодо посилання відповідача на позицію Верховного Суду від 09 грудня 2020 року (справа № 460/3537/20) суд зазначає наступне.

Верховний Суд у цій справі, за подібних обставин, за участі приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л., дійшов висновку про правомірність її дій щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису, в якому було вказано адресу місця фактичного проживання боржника, що знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.

Проте, 31 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, за аналогічних обставин справи, ухвалив постанову у справі №380/7750/20 за позовом фізичної особи до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, де висловив протилежну позицію.

Так, у справі № 380/7750/20, Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій в силі, які визнали протиправною та скасували постанову про відкриття виконавчого провадження з підстав того, що, на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М. В. не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника у місті Києві, оскільки стягувач не надав жодних підтверджуючих документів.

Верховний Суд зазначив, що вказана у виконавчому написі від 14 серпня 2020 року № 17489 (на час його вчинення) інформація про місце проживання позивача (боржника у виконавчому провадженні) у місті Києві, не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого документа у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації про дійсне місце проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження.

Така ж позиція викладена Верховним Судом у постановах від 29.04.2021 року у справі № 300/3258/20, від 05.05.2021 року у справах № 620/2957/20, № 280/5862/20.

Тобто, Верховний Суд висловив правові висновки щодо правильного застосування норм матеріального права з приводу спірних правовідносин і ці правові висновки, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для судів.

За таких обставин, суд повинен керуватися останньою практикою Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача - приватного виконавця, на час відкриття виконавчого провадження №64364285 не було доказів проживання, перебування боржника у виконавчому окрузі міста Києва, у зв`язку з чим оскаржувана постанова від 04.02.2021 року про відкриття виконавчого провадження №64364285 прийнята відповідачем всупереч вимог частини 2 статті 24 Закону України №1404-VIII, оскільки виконавчий документ прийнято до виконання з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Згідно із пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Таким чином, у даному випадку приватний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу у зв`язку із пред`явленням його не за місцем виконання, чого в даному випадку зроблено не було.

Вказані обставини не були перевірені та враховані відповідачем під час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому таке рішення приватного виконавця є таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства, не у спосіб та не в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, системний аналіз норм Законів 1403-VIII та № 1404-VIII свідчить, що приватний виконавець може приймати до виконання лише виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, які знаходяться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

При цьому законодавець оперує саме терміном «місце проживання, перебування» боржника, а не «зареєстроване місцем проживання» як чинником, який впливає на визначення місця виконання рішення. Спираючись на цільове тлумачення норми статті 24 Закону 1404-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону 1404-VIII, таку її конструкцію можна пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Тобто «примусове виконання» рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення). Отже, місце проживання має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону № 1404-VIII.

Аналіз положень Цивільного кодексу України у зіставленні з положеннями Закону № 1382-IV дозволяє зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України.

Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, виконавчий округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №380/7750/20, від 05.05.2021 року у справі №160/ 15005/20.

Приймаючи виконавчий напис від 08.09.2020 року №45146 до виконання у межах виконавчого округу міста Києва, відповідач виходив з того, що адресою фактичного місця проживання боржника є зазначена у заяві про примусове виконання рішення та виконавчому написі нотаріуса адреса: АДРЕСА_2 .

На цій підставі приватний виконавець дійшов висновку про проживання боржника у м. Києві та, як наслідок, наявність підстав для відкриття ним виконавчого провадження.

Водночас і у заяві про примусове виконання рішення, і у виконавчому написі, містилися відомості щодо адреси реєстрації місця проживання позивача - АДРЕСА_3 .

Отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Тернопільська область та місто Київ).

Спільним для обох понять "місце проживання" і "зареєстроване місце проживання" є те, що особа проживає (має право проживати) в обох місцях, водночас для офіційного «спілкування» з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами визначає лише одне із них і несе відповідальність за свій вибір (у тому сенсі, приміром, що зареєстроване місце проживання є своєрідним орієнтиром для державних органів, фізичних/юридичних осіб при визначенні територіальної юрисдикції судових справ за участі цієї особи; надсилання поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання є умовою належного повідомлення особи).

Враховуючи викладене, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника, можуть слугувати лише додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення.

Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: з 26.05.2005 року по 05.10.2016 року: АДРЕСА_3 та з 05.10.2016 року до моменту звернення в суд з даним адміністративним позовом і на момент вчинення виконавчого напису: АДРЕСА_1, підтверджується паспортом громадянина України позивача.

Відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження факту проживання позивача на території м. Києва, або наявності у боржника майна або про отримання ним доходів на території м. Києва.

Крім того, факт постійного проживання позивача на території Вінницької області підтверджується довідкою Військової частини А1445 від 15.04.2021 року № 813, відповідно до якої ОСОБА_1 з 01.10.2015 року перебуває на військовій службі в Військовій частині А1445.

Суд погоджується з аргументами відповідача про те, що у виконавчому документі зазначено дві адреси, і виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі. Водночас, приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). При цьому наведений вище аналіз положень Закону № 1404-VIII у системному зв`язку із положеннями Закону № 1382-IV свідчить, що місце виконання виконавчого документа щодо фізичної особи-боржника) має визначатися все ж за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Якщо ж трактувати місце виконання рішення, у той спосіб, як це зробив відповідач, то це (за своєю зовнішньою формою прояву) створюватиме умови для підміни суті визначеного Законом № 1404-VIII місця виконання рішення і пов`язаного з ним визначенням виконавчого округу приватного виконавця на формальність, що у підсумку нівелюватиме сенс виконавчого провадження і засади, з дотриманням яких воно має здійснюватися загалом.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що приватний виконавець Клименко Роман Васильович, виконавчим округом якого є місто Київ, прийнявши до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая Олега Станіславовича від 08.09.2020 року №45146 ), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі, порушив вимоги статті 24 Закону №1404-VIII, а відтак спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2021 року №64364285 є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

Щодо постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.03.2021 року, яка винесена у межах виконавчого провадження №64364285, суд зазначає наступне.

Пунктом 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Зважаючи на те, що спірна постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.03.2021 року винесена у межах виконавчого провадження №64364285, водночас постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2021 року №64364285 судом визнано протиправною, суд приходить до висновку, що постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, також підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а відповідна позовна вимога - задоволенню.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Слід також зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як встановлено судом, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 06.04.2021 року № 06/04/2021-1а, ордер від 16.04.2021 року серії АІ №1106169, заключна виписка за період з 01.04.2021 року по 15.04.2021 року та Акт надання адвокатських послуг від 24.05.2021 року.

За умовами договору про надання правової допомоги від 06.04.2021 року № 06/04/2021-1а позивач доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів клієнта у всіх органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі захищати інтереси позивача в суді.

Доказом понесення витрат на правничу допомогу є Акт надання адвокатських послуг від 24.05.2021 року та заключна виписка за період з 01.04.2021 року по 15.04.2021 року, відповідно до якої позивач здійснила оплату по договору про надання правової допомоги від 06.04.2021 року № 06/04/2021-1а в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов`язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.

З огляду на викладене, понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 4000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративним позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича в рамках виконавчого провадження №64364285 про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2021 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.03.2021 року.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1);

Відповідач: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович (адреса: вул. Поправки Юрія, 6, оф. 31, м. Київ, 02094);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (код ЄДРПОУ 42642578, адреса: вул. Саксаганського, 14, оф. 301, м. Київ, 01033).

Суддя Чернюк Алла Юріївна