Рішення № 97134967, 18.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2021 р. Справа № 120/417/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука А.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.

представника позивача: Герасимчук С.П.

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - УДМС України у Вінницькій області, відповідач), в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення від 24.12.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої на ім`я громадянина Єгипту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що позивачу була видана посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 01.08.2021. Однак відповідач прийняв рішення про скасування вказаної посвідки на підставі ч. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322. З цим рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Ухвалою від 21.01.2021 забезпечено позов ОСОБА_1 та зупинено дію рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 24.12.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання за № НОМЕР_1 , виданої ОСОБА_1 громадянину Єгипту , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі №120/417/21-а.

Ухвалою суду від 03.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.02.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому представник відповідача заперечив щодо заявлених вимог та вказав про наступне. На адресу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області (далі - УДМС у Вінницькій області) від Управління боротьби із злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ НП у Вінницькій області надійшло обґрунтоване подання про скасування посвідки позивача на тимчасове проживання у зв`язку із встановленням факту керування транспортним засобом в стані наркотично сп`яніння та відповідно порушення вимог п.2.9 "а" Правил дорожнього руху України. 20.11.2019 Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/19482/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 грн. Водночас судом встановлено порушення іноземцем ПДР України. Судове рішення набрало законної сили 01.12.2020. Крім того, 23.08.2020 відносно позивача також було складено адміністративний протокол за ч.2 ст. 126 КУпАП.

Отже, своїми діями позивач порушив вимоги ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» згідно з якою іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно дотримуватись Конституції та Законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відтак, для захисту громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України заступником начальника Управління ДМС України у Вінницькій області, на підставі обґрунтованого подання ГУНП у Вінницькій області, затверджено висновок про скасування та вилучення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Єгипту ОСОБА_1 .

Крім того, представник відповідача звернув увагу суду, що позивач не вперше порушив вимоги законодавства України, оскільки постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2018 вже було визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченогоч.1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, у провадженні Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці перебували ще декілька виконавчих проваджень стосовно позивача: №62283210, №62335759, №61784045, №6212540.

Вказані обставини на переконання представника відповідача вказують про нехтування позивачем законами України та підтверджують правомірність прийнятого відповідачем рішення.

22.02.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній, спростовуючи аргументи наведені у відзиві, просив задовольнити заявлений позов у повному обсязі. Крім того, представником позивача подано до суду докази понесених позивачем витрат на правову допомогу у даній справі.

Ухвалою від 23.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на іншу дату.

01.03.2021 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача зазначив про системні зловживання та недотримання позивачем вимог законодавства України та, серед іншого, посилаючись на п. 7 ч. 2 ст. 139 КАС України, вказав, що на переконання УДМС у Вінницькій області питання про відшкодування витрат на правову допомогу має розглядатись судом в порядку ст. 252 КАС України.

14.05.2021 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача О.В. Скляра про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням представника УДМСУ у Вінницькій області у відпустці в період часу з 17.05.2021 по 28.05.2021.

В судове засідання 18.05.2021 представник відповідача не з`явився.

Суд, враховуючи заперечення представника позивача щодо можливості відкладення розгляду справи, керуючись положеннями статті 205 КАС України, ухвалою від 18.05.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановив продовжити розгляд справи за даною явкою сторін.

У судовому засіданні 18.05.2021 представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач, громадянин Єгипту ОСОБА_1 , прибув в Україну з метою навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова.

20.08.2019 позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 . Термін дії посвідки - до 01.08.2021.

16.12.2020 від Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ НП у Вінницькій області на адресу відповідача надійшло подання за №1815/16/02-2020 від 16.12.2019 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 . В поданні зазначається, що 23.08.2020 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки VOLKSWAGEN GOLF, д.н.з НОМЕР_2 перебував в стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан наркотичного сп`яніння проводився в КП ВОНД "Соціотерапія" висновок №2655. Тобто своїми діями позивач порушив вимоги п.2.9 ПДР та вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Вінницького міського суду від 20.11.2020 (справа №127/19482/20) позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн.

Крім того, відповідно до інформації ІПНП НПУ встановлено, що ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності Управлінням патрульної поліції у Вінницькій області постанова ДП18/853681 від 23.08.2020 за ч.2 ст.126 КУпАП. Також відповідно до листа Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.10.2020 №7418/2.4/0-20 на виконанні перебуває один виконавчий документ про стягнення коштів.

Як зазначено у поданні, наведені обставини є підставою для прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

24.12.2020 за результатами розгляду вказаного подання відповідачем затверджено висновок про скасування та вилучення посвідки на тимчасове проживання громадянина Єгипту ОСОБА_1 . При цьому зміст висновку повністю відтворює відомості, наведені у поданні. Крім того, вказано, що позивач, перебуваючи на території України, систематично порушує законодавство країни перебування. У висновку зазначено, що рішенням УДМС у Вінницькій області від 23.05.2019 скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , видану громадянина Єгипту ОСОБА_1 . Прийняте рішення позивач до суду не оскаржував. Відтак, враховуючи факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, наявність системних порушень та керуючись підпунктом 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018, постановлено скасувати та вилучити посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Рішенням начальника УДМС у Вінницькій області Б. Наливайком від 24.12.2020 скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану на ім`я позивача.

24.12.2020 рекомендованим листом на адресу місця реєстрації позивача відповідачем надіслано повідомлення про скасування посвідки, до якого долучено копію відповідного рішення.

Згідно розписки від 30.12.2020 позивача ознайомлено з рішенням про скасування посвідки на тимчасове проживання та роз`яснено порядок її здачі/чи оскарження рішення УДМС у Вінницькій області.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Згідно із статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI.

Так, відповідно до частини 13 статті 4 цього Закону іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 18 статті 5 цього ж Закону передбачено, що технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та ч. 18 ст. 5 Закону № 3773-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 від 25.04.2018, якою затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку встановлено, що посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з пп. 1 пункту 3 Порядку посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання.

Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів (п. 4 Порядку).

Відповідно до пункту 53 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну.

Водночас підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання визначаються окремим розділом Порядку.

Так, згідно з пунктом 63 Порядку посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав у разі:

1) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 64 Порядку рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

В силу вимог пункту 65 Порядку копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Як уже зазначалося судом, громадянин Єгипту ОСОБА_1 прибув в Україну з метою навчання та документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_4 , виданою 20.08.2019 з терміном дії до 01.08.2021. При цьому, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення послугували обставини викладені в поданні Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ Національної поліції у Вінницькій області про скасування посвідки на тимчасове проживання стосовно вчинення громадянином ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 статті 130 КУпАП.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення від 24.12.2020 про скасування посвідки позивача на тимчасове проживання № НОМЕР_1 було прийняте відповідачем на підставі положень пп. 4 п. 63 Порядку, згідно з яким посвідка скасовується у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Тобто суду необхідно дослідити, чи дійсно дії позивача, які пов`язані із вчиненням ним адміністративного правопорушення, є такими, що загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав та інтересів інших осіб.

Підставою для такого рішення стало подання Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ НП у Вінницькій області від 16.12.2020 №1515/16/02-2020 (вх. від 16.12.2020 №8560/1/0501-20), в якому повідомлялося про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме порушення правил дорожнього руху, керування транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння.

За результатами розгляду вказаного подання відповідач, як уповноважений орган державної влади, дійшов висновку про наявність у діях громадянина Єгипту ОСОБА_1 загрози громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Так, під час розгляду справи встановлено, що єдиною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стали обставини, викладені у поданні про скасування посвідки на тимчасове проживання, щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Так, постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2020 у справі №127/19482/20 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме у порушенні пункту 2.9.а ПДР України. Постановою Вінницького апеляційного суду від 28.01.2021 постанову Вінницького міського суду від 20.11.2020 у справі №127/19482/20 залишено без змін.

Ті доводи відповідача, що позивач злісно порушує законодавство України, а особливо громадський порядок, є безпідставними, позаяк суду не надано жодного доказу який би підтверджував факт притягнення позивача до будь-якої відповідальності за дії, об`єктом посягання якого є громадський порядок. Об`єктом посягання при порушенні правил дорожнього руху, що мало місце у даній справі, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та у сфері власності, однак аж ніяк не громадський порядок.

Суд зауважує, що з огляду на положення чинного законодавства наявність подання органу поліції про скасування посвідки не є безумовною підставою для прийняття відповідачем рішення про скасування посвідки іноземця на тимчасове проживання, а отримана у такий спосіб інформація є приводом для проведення міграційним органом відповідної перевірки з метою прийняття рішення, яке б відповідало критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Такими критеріями є, зокрема, обґрунтованість, тобто прийняття рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення; добросовісність; розсудливість; пропорційність, що означає дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" №2469-VІІІ від 21.06.2018 громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини суд зазначає, що хоча допущене позивачем адміністративне правопорушення і пов`язане із порушенням правил дорожнього руху, проте не може бути кваліфіковане як дія, що загрожує національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні в розумінні норм діючого законодавства. Більше того відповідач вважаючи позивача суспільно небезпечною особою навіть не з`ясував його характеризуючих даних за місцем проживання, навчання, які в сукупності з обставинами скоєного правопорушення могли б свідчити про якусь суспільну небезпеку цієї особи. З поміж іншого суду не надано жодного доказу який би підтверджував спричинення позивачем будь-якої шкоди (майнових та/чи грошових збитків), а також того, що склад адміністративного правопорушення скоєного позивачем (ч.1 ст. 130 КУпАП) виходить за рамки безпосереднього об`єкта посягання чи спричинення будь-яких наслідків внаслідок вчинення вищезгаданого правопорушення.

Отже висновок УДМС України у Вінницькій області про загрозу посягань з боку позивача на основи національної безпеки, громадського порядку, на здоров`я громадян не відповідає фактичним обставинам справи та не може базуватись на припущеннях, що ґрунтується на ймовірності існування певних фактів, не підтверджених жодними доказами.

Крім того, при вирішенні даного спору, суд зважає на мету перебування позивача в Україні, а саме навчання у Вінницькому національному університеті ім. М.І. Пирогова. Так, згідно витягу з наказу від 24.07.2019 №379 ОСОБА_6 зараховано на навчання на 4 курсі медичного факультету з англомовною формою навчання. Термін навчання до 01.08.2021.

Судом взято до уваги позитивну особисту характеристику позивача, надану проректором з міжнародних зв`язків доктором медичних наук С.В. Заїка (а.с.83), в якій, серед іншого, вказано, що до завершення терміну навчання залишається п`ять місяців.

Матеріали справи також містять лист-відповідь Центрального відділу ДВС у м.Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 28.01.2021 №17408/15.26-25/38 на адвокатський запит представника позивача, зі змісту якого вбачається, що станом на 28.01.2021 виконавчих документів відносно громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не зареєстровано.

Крім того, на противагу доводів відповідача щодо наявності незавершених виконавчих проваджень відносно позивача варто зауважити, що матеріали справи містять докази сплати штрафу, накладеного рішенням суду у справі №127/19482/20 (квитанція №ПН3997407 від 05.02.2021 та судового збору (а.с.152).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на посягання яких спрямоване це рішення (дія).

Приймаючи оскаржуване рішення від 24.12.2020 відповідач не вказав тих фактичних обставин та доказів на підтвердження вчинення громадянином Єгипту ОСОБА_1 , які передбачені підпунктом 4 пункту 63 Порядку №322, та які могли б бути підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання.

Суд також зазначає, що відповідачем при прийнятті спірного рішення, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №820/2262/17 (провадження №К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення УДМС України у Вінницькій області від 24.12.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину Єгипту ОСОБА_1 , є протиправним, а тому наявні підстави для його скасування.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов`язаних із оплатою судового збору.

Крім того, позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи частини 3 статті 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 6-7 статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, матеріали справи містять докази понесених позивачем витрат на правову допомогу: договір про надання професійної правничої допомоги від 29.12.2020 №120/20-а; додаток №1 до договору, згідно з яким винагорода за надання правової допомоги складає 20000 грн.; розрахункова квитанцію до прибутково-касового ордерам №120 від 29.12.2020; детальний опис робіт за Договором від 29.12.2020 №120/20-а.

Відповідно до п. 4.1 договору від 29.12.2020 №120/20-а гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору, яка є невід`ємною її частиною.

Згідно додатку №1 до договору, винагорода за надання правової допомоги згідно договору від 29.12.2020 №120/20-а складає 20000 грн.

Відповідно до розрахункової квитанції позивачем 29.12.2020 оплачена вартість послуг адвоката у розмірі 20 000 грн.

Вказана сума, згідно детального опису робіт, складається з наступних послуг:

- попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції. Консультування (2 год.);

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини. Вивчення судової практики (2 год.);

- ознайомлення з матеріалами особової справи в УДМС України у Вінницькій області (1 год.);

- підготовка адвокатських запитів до УДМС України у Вінницькій області , Вінницького національного університету ім. М.І. Пирогова та ДВС (3 год.);

- ознайомлення з матеріалами особової справи у Вінницькому національному університеті ім. М.І. Пирогова (2 год.);

- підготовка позовної заяви до суду (5 год.);

- підготовка заяви про забезпечення позову (2 год.);

- підготовка клопотання про долучення доказів (2 год.);

- підготовка відповіді на відзив ( 2 год.).

Суд, оцінюючи належність наданих доказів на підтвердження понесених судових витрат, вказує таке.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного Відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Суд враховує, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений представником позивача розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19.

Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу та вказав, що це питання має вирішуватись судом під час винесення додаткового судового рішення в порядку визначеному статтею 252 КАС України.

Суд відхиляє вказану позицію представника відповідача та вказує, що вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу можливе і під час ухвалення рішення у справі за наявності наданих доказів понесених витрат.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, однак, кількість часу витраченого адвокатом на складання позовної заяви у цій справі, а саме 5 годин, та ознайомлення з матеріалами особової справи у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова - 2 год., на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 20000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 5000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

З огляду на викладене, а також зважаючи на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. та витрат понесених із сплатою судового збору у розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області від 24.12.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої на ім`я громадянина Єгипту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь громадянина Єгипту ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (паспорт громадянина Єгипту № НОМЕР_5 , виданий 28.07.2015, посвідка на тимчасове проживання№ НОМЕР_1 від 20.08.2019, адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_2 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.05.2021

Суддя Томчук Андрій Валерійович