Рішення № 97134174, 17.05.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.2021 Справа № 920/244/21м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження справу № 920/244/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Роботька Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , номер ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),

до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Івот" (41100, Сумська область, м.Шостка, вул. Комарова, 129, код ЄДРПОУ 30425152),

про стягнення 57788,50 грн,

Встановив:

11.03.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 45768,00 грн основного боргу за договором перевезення вантажів, 4064,57 грн - пені, 4984,14 грн - інфляційних нарахувань, 2971,79 грн - 3% річних та відшкодування сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 16.03.2021 відкрито провадження у справі № 920/244/21, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.

02.04.2021 відповідачем поданий відзив на позовну заяву (вх№1550к/21 від 02.04.2021), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що в обґрунтування позовних вимог позивачем не додано жодної товарно-транспортної накладної, що підтверджує факт перевезення вантажів, а також позивачем пропущена позовна давність. Так відповідач зазначає, що виходячи з положень частини п`ятої статті 261 ЦК України та пункту 4.1.4 Договору, з 11-го календарного дня з моменту підписання сторонами акта наданих послуг від 24.12.2018, тобто, з 03.01.2019, почалось прострочення виконання обов`язку з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором закінчилась 03.07.2019. Тобто,відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою лише 03.03.2021, тобто із спливом шестимісячного строку позовної давності щодо пред`явлення перевізником до вантажовідправника та/або вантажоодержувача позову.

13.04.2021 позивачем подана відповідь на відзив (вх№3644/21 від 13.04.2021), в якій позивач додатково обґрунтовує позовні вимоги, зазначаючи, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 258 УК України позовна давність в один рік застосовується зокрема, до вимог, у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти. У той час, із характеру спірних відносин вбачається, що позовні вимоги не стосуються безпосередньо надання позивачем послуг з перевезення (зокрема втрати, пошкодження, псування вантажу і т.д.), а стосується грошових зобов`язань, оскільки підставою спору у даній справі є заборгованість за надані послуги, а тому спеціальний строк позовної давності,, визначений п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України у даному випадку не застосовується. Також до даної відповіді на відзив, позивачем додано товарно-транспортні накладні, які разом із відповіддю на відзив надіслані відповідачу та долучаються судом до матеріалів справи.

21.04.2021 відповідачем подані заперечення (вх№1807к, 4009/21 від 21.04.2021), в яких відповідач зазначає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не містять обов`язкових реквізитів документа, а саме: дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача. У наданих товарно-транспортних накладних вказана лише маса вантажу та підпис. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не є належними доказами на підтвердження позовних вимог. Разом з тим, доводи позивача, що до правовідносин слід застосовувати загальну позовну давність у три роки, передбачену п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є необґрунтованими, так як між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу, відповідно до яких позивач є перевізником, а відповідач є вантажовідправником за договором від 13.12.2018 № 13/12-18, отже, до спірних правовідносин має застосовуватись положення глави 32 ГК України. Підлягає також застосуванню позовна давність щодо пред`явлення позовної вимоги перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів у шість місяців, яка передбачена частиною п`ятою статті 315 ГК України.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання заяв по суті справи та доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

13.12.2018 між СФГ «Івот» (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Роботьком Володимиром Володимировичем (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів №13/12-18 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 умов укладеного договору виконавець на замовлення замовника зобов`язався надати послуги з перевезення вантажів, а замовник зобов`язався прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх.

Пунктом 1.4 договору встановлено що надання послуг за цим договором здійснюється виконавцем з використанням власної або третіх осіб техніки-вантажних автомобілів з причепами, згідно переліку, наведеному у даному пункті договору.

За змістом п. 2.1 договору виконавець приступає до надання послуг в день, визначений у замовленні (складеному у письмовій або усній формі) замовника. Залучення автомобілів виконавця до виконання договору здійснюється виконавцем по мірі необхідності самостійно з наступним інформуванням замовника.

Відповідно до умов пункту 2.9 договору про надані послуги сторони складають відповідний акт із зазначенням, зокрема, техніки, якою здійснювалось перевезення, час надання послуг, відстань перевезення та вартість послуг. Підписаний сторонами акт про надані послуги є невід`ємною частиною договору та є підставою для оплати замовником вартості послуг.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість належним чином наданих послуг за транспортний засіб у комплекті з причепом або без нього складає транспортування продукції: Вороніж - склад - Кролевець - склад 120,00 грн за тону.

Обов`язок замовника оплатити належним чином надані послуги у десятиденний строк з моменту підписання сторонами акту про надані послуги передбачений пунктом 4.1.4 укладеного договору.

В свою чергу згідно пункту 4.2.1 виконавець зобов`язаний якісно і своєчасно надавати послуги з перевезення вантажів.

Пунктом 6.1. договору визначено що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачеві послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується актом від 24.12.2018 надання послуг по транспортуванню грузів з 13.12.2018 по 24.12.2018 в сумі 45768,00 грн.

Зазначений акт наданих послуг підписаний обома сторонами (замовником та виконавцем), відомостей щодо претензій сторін одна до одної акти не містять.

Також у ході розгляду справи позивачем були надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують надання відповідачеві послуг з перевезення вантажів позивачем.

Водночас, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогою щодо стягнення з відповідача 45768,00 грн основного боргу за договором перевезення вантажів, 4064,57 грн - пені, 4984,14 грн - інфляційних нарахувань, 2971,79 грн - 3% річних

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав, встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини, що склалися між сторонами спору регулюються главою 32 ГК України «Правове регулювання перевезення вантажів».

Частинами 1-5 статті 136 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 137 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначено вище, за умовами укладеного договору позивач свої зобов`язання виконав, заперечення відповідача щодо недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних з боку позивача суд не приймає до уваги, оскільки сторонами підписано акт від 24.12.2018 наданих послуг по транспортуванню грузів за договором №13/12-18 від 13.12.2018, що є доказом згоди відповідача щодо обсягів та вартості наданих йому позивачем послуг і в розумінні п. 2.9. договору, укладеного між сторонами даного спору, є підставою для оплати відповідачем вартості послуг.

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів у повному обсязі не виконав, необхідну суму грошових коштів йому не перерахував.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 45768,00 грн заборгованості за послуги з перевезення вантажів правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, у поданому відповідачем відзиві (вх№1550к/21 від 02.04.2021) відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтями 257 та 258 ЦК України визначено строки загальної та спеціальної позовної давності.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно з ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до ст. 2 Статуту автомобільного транспорту УРСР (далі - Статут), затвердженого постановою Радою Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N401, Статут автомобільного транспорту УРСР визначає обов`язки, права і відповідальність виробничих об`єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій (надалі іменуються автотранспортними підприємствами і організаціями), що знаходяться на території УРСР, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються автомобільним транспортом.

Відповідно до ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Статтею 168 Статуту встановлено, що Позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 19/49-10.

Зміст статті 261 ЦК України, якою регулюється початок перебігу позовної давності, вказує на те, що правильність обчислення цього строку пов`язується як із суб`єктивним критерієм, тобто коли про порушене право довідався або міг довідатися потерпілий, так і з об`єктивним - можливістю потерпілого знати про ці обставини. Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 74 ГПК України щодо обов`язку сторони господарського процесу довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тобто зазначена норма ЦК України пов`язує можливість захисту порушеного права з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку.

Традиційним для національної правової системи є розуміння позовної давності як інституту матеріального, а не процесуального права. Зокрема, сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права чи інтересу. Суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропущення позовної давності, оскільки така підстава не передбачена законом. У зв`язку з цим поновлення позовної давності розглядається судом як виняток, що має місце лише за наявності надзвичайних обставин.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції викладені ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору, водночас між сторонами спору укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів від 13.12.2018 №13/12-18, до правовідносин якого застосовується спеціальна позовна давність, та згідно з п. 2.9. та п 4.1.4 договору з 03.01.2019 у відповідача виник обов`язок на оплату наданих послуг, в той час як позивач звернувся до суду з даним позовом, відповідно до поштового конверту, лише 03.03.2021 тобто поза межами строку позовної давності. Матеріали справи не містять ні заяви, ні клопотання позивача про поновлення пропущеного ним строку позовної давності з відповідним обґрунтуванням причин та їх поважності.

На підставі наведеного, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 267 ЦК України та ст. 266 ЦК України, суд відмовляє позивачу в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача 45768,00 грн основного боргу за договором перевезення вантажів, 4064,57 грн - пені, 4984,14 грн - інфляційних нарахувань, 2971,79 грн - 3% річних та відшкодування сплаченого судового збору, у зв`язку зі спливом позовної давності.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Відмовити в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2021.

Суддя В.Л. Котельницька