Рішення № 97134162, 24.05.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.05.2021 Справа № 920/383/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В.,

розглянувши матеріали справи № 920/383/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумигаз Збут” (40000, м. Суми, вул.. О.Береста, 21, код ЄДРПОУ 39586236)

до відповідача Військової частини 9953 (40030, м. Суми, пров. Громадянський, буд. 1, код ЄДРПОУ 14321759)

про стягнення 76083 грн 30 коп.,

УСТАНОВИВ:

15.04.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 76083 грн 30 коп., в т.ч. 70821 грн 57 коп. основна заборгованість, 2620 грн 72 коп. інфляційні збитки, 512 грн 29 коп. 3% річних, 2128 грн 72 коп. пеня, за неналежне виконання зобов`язань за Договором на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41FB407-61-20 від 16.01.2020; а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2270 грн.

19.04.2021 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, позивачу – строк для надання відповіді на відзив.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне:

16.01.2020 між позивачем ТОВ «Сумигаз Збут» (позивач, постачальник) та Військовою частиною 9953 (відповідач, споживач) був укладений договір № 41FВ407-61-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів.

Відповідно до п.1.1. Договору сторони домовились, що постачальник зобов`язався передати споживачу у 2020 році природний газ, в обсягах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором, а споживач зобов`язався прийняти та своєчасно оплачувати вартість газу у розмірах, строки, порядку та на усовах, що визначені Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору строк постачання природного газу встановлюється з 01.02.2020 по 31.12.2020.

Відповідно до п.11.1 Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Згідно з п. 1 Додаткової угоди № 12-21 від 22.01.2021 до Договору сторони погодили внести зміни до розділу « 10. Строк дії договору», продовживши його дію в частині постачання газу до 31..01.2021 (включно).

Пунктом 3.5. Договору, сторони погодили, що на підставі результатів (показників) вимірювання вузлів обліку складаються місячні акти приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 4.3 Договору, місячна вартість газу визначається як добуток загальної вартості 1000 куб. м. природного газу на кількість фактично переданих/спожитих обсягів газу у відповідному місяці.

Згідно п. 4.2 Договору, сторони домовились, що за рішенням власника ресурсу або в разі внесення змін до законодавчих/нормативно-правових актів України складові частини загальної вартості за 1000 куб. м природного газу можуть змінюватись з дня набрання чинності відповідних змін. У разі зміни ціни на газ, зміни ставки ПДВ або введення в дію цільової надбавки або інших податків та зборів (обов`язкових платежів) що впливають на формування загальної вартості природного газу в сторону зменшення/збільшення, сторони зобов`язані здійснити перерахунок за новою вартістю за весь період з дня внесення таких змін, шляхом укладання (підписання) додаткової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, останній раз сторони узгоджували ціну постачання за 1 тис. куб. м. природного газу в п. 3 Додаткової угоди №9-20 від 20.11.2020 до Договору та встановили її у розмірі 8849,8912 грн за 1000 куб. м. природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу у січні 2021 року природний газ на загальну суму 141674 грн. 99 коп.

Факт отримання газу Відповідачем підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2021 № СМ381000899, належним чином підписаний сторонами та скріплений печатками (а.с. 21).

Відповідно до п. 3.2 Договору розрахунковий період становить один календарний місяць.

Згідно з п. 4.5 Договору Споживач перераховує грошові кошти за спожитий природний газ протягом трьох банківських днів, що настають за останнім днем розрахункового місяця, у якому здійснювалось постачання/споживання природного газу.

Відповідно до п. 4.6 Договору Споживач сплачує грошові кошти за природний газ на підставі акту приймання-передачі та рахунка фактури, які складаються Постачальником.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав та не оплатив у повному обсязі за поставлений газ у строк встановлений п. 4.5 Договору чим допустив утворення заборгованості, яка станом на 12.04.2021 становить 70821 грн. 57 коп.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ станом на 12.04.2021 у сумі 70821 грн. 57 коп. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 2620 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 512 грн. 29 коп. 3% річних.

Відповідач контр розрахунку нарахувань суду не надав.

Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку про їх правомірність та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2620 грн. 72 коп. інфляційних втрат та 512 грн. 29 коп. 3% річних.

Згідно з п. 3 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодекс України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору разі недотримання порядку та строків проведення розрахунків, визначених п. 4.5, 4.6 Договору, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 2128 грн. 72 коп. пені.

Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, розміри пені за кожен день, суд дійшов висновку, що вимоги по стягненню пені у зазначеній сумі є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог та задоволення їх у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини 9953 (40030, м. Суми, пров. Громадянський, будинок 1, код ЄДРПОУ 14321759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21; код ЄДРПОУ 39586236) 70821 (сімдесят тисяч вісімсот двадцять одну) гривню 57 коп. основного боргу, 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) гривень 72 коп. інфляційних втрат, 512 (п`ятсот дванадцять) гривень 29 коп. 3% річних, 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) гривень 72 коп. пені; 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 25.05.2021.

Суддя С.В. Заєць