Ухвала суду № 97127544, 21.05.2021, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1210/21

Провадження № 2/191/418/21

У х в а л а

"21" травня 2021 р. Суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бондаренко Г.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Раївської сільської ради про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

До Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Раївської сільської ради про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

Так, Верховний Суд України при розгляді справи за № 6-15цс17 сформулював позицію в якій вказав, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою, визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Пунктом 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

В постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Крім того, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до пп.1 п.4 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

З аналізу положень ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вбачається, що даною нормою передбачена можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на одноразовий виїзд за кордон особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування, у тому числі у відповідній державі.

Таким чином, позовні вимоги підлягають уточненню, оскільки позивачкою не зазначено початкова та кінцева дата виїзду дитини за кордон та в`їзду на територію України, не зазначено до якого саме населеного пункту необхідно вивезти дитину, яка має бути підтверджена відповідними доказами.

Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.

Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч.4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов`язковою. На підставі ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.

Однак позивачка не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дитини за межі України. Зокрема у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому.

Крім того, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не дотримано вимог, передбачених ст. 175 ЦПК України: позовна заява містить невірні відомості, щодо місця реєстрації та проживання відповідача.

Відповідно до ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Так, у позовній заяві зазначена фактична адреса проживання відповідача: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, для з`ясування зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

17.05.2021 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області отримано про те, що відповідач ОСОБА_2 на території Дніпропетровської області, зареєстрованим або знятим з реєстрації не значиться.

В позовній заяві також не вказано місцезнаходженням майна відповідача чи останнє відоме зареєстроване його місце проживання або перебування чи місце постійного його заняття (роботи), а також не додано підтверджуючих документів.

З урахуванням наведеного, позивачці необхідно привести позовну заяву у відповідність до вимог ст. 175 ЦПК України, а саме: надати до суду уточнену позовну заяву (конкретизувати зміст позовних вимог, чітко вказати період виїзду/в`їзду, із зазначенням дати перетинання кордону України в обох напрямках, на який позивач просить дозволити без згоди батька вивезти дитину, мету виїзду малолітньої дитини, населений пункт, місто до якого необхідно вивезти дитину); зазначити докази звернення до органу опіки та піклування); уточнити відомості про місце проживання (перебування) відповідача.

Згідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Таким чином, враховуючи недотримання позивачем форми и змісту позовної заяви, відповідно до ст. 185 ЦПК України, позов слід залишити без руху, а позивачці надати строк для усунення вказаних недоліків.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Раївської сільської ради про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька, залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ним копії цієї ухвали, інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Копію ухвали направити позивачу та його представнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Бондаренко