Рішення № 97125580, 21.05.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/2270/21

Провадження № 2/643/2846/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2

2. Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-

Гарант»

про стягнення 35 154, 14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач-2) про стягнення 35 154, 14 грн., а саме:

- стягнення з відповідача-2 3% річних в сумі 218, 79 грн.;

- стягнення з відповідача-1 збитків в сумі 28 935, 35 грн. (26 162, 10 грн. завданої внаслідок ДТП шкоди та 2 773, 25 грн. вартість експертного дослідження);

- стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в сумі 6 000, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору в сумі 908, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечив, оскільки відповідач-2 вже виплатив матеріальну шкоду позивачу в сумі 26 162, 10 грн., і стягнення розміру цієї шкоди повторно з відповідача-1 призведе до подвійного стягнення, шо суперечить ст. 61 Конституції України. Також відповідач-1 вважає неправомірним стягнення з нього вартості проведеного автотоварознавчого дослідження, оскільки вказане дослідження було зроблено позивачем за власним бажанням, а відповідно до норм проведення експертиз проведення експертних досліджень здійснюється за рахунок замовника. Крім того, відповідач-1 заперечує проти стягнення з нього моральної шкоди в сумі 6 000, 00 грн., оскільки позивачем не надано доказів нанесення їй моральної шкоди.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив, оскільки постанова суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинене ДТП була отримана лише 26.08.2020 року, що позбавило відповідача-2 можливості з об`єктивних підстав провести виплату страхового відшкодування протягом 90 днів з дня отримання заяви позивача про страхове відшкодування. Враховуючи що Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних у випадку несвоєчасної виплати страхового відшкодування, вимоги позивача в цій частині відповідач-2 вважає безпідставними.

2.Заяви і клопотання учасників справи під час судового розгляду.

2.1.Під час розгляду справи позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої він просить суд стягнути з відповідача-2 3% річних у розмірі 218, 79 грн.; стягнути з відповідача-1 матеріальні збитки у розмірі франшизи - 1 951, 33 грн., стягнути солідарно з відповідачів витрати на проведення експертизи в розмірі 2 773, 25 грн., стягнути з відповідача-1 моральну шкоду в сумі 6 000, 00 грн.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.05.2021 року вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог залишено без розгляду на підставі ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки вона подана позивачем з порушенням строків, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України.

У зв`язку з цим, справа розглядається в редакції первісно заявлених позовних вимог.

2.2. Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про відмову від позову в частині стягнення з відповідача-1 франшизи в сумі 1 951, 33 грн.

Розглянувши означену заяву позивача, суд не приймає відмову позивача від вказаних вимог, оскільки такі вимоги до відповідача-1 у позовній заяві не заявлялись.

3.Фактичні обставини, встановлені судом.

30.06.2020 року у м. Харкові по пр. Тракторобудівників, буд. 120, відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який під час перестроювання не надав дорогу автомобілю, що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроюватися, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 27.07.2020 у справі № 643/10760/20 ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно з наявного в матеріалах справи Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (Додаток «Дія»), автомобіль «Mazda 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить позивачу.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 17808 від 19.11.2020, зробленого на замовлення позивача Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «Mazda 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП 30.06.2020 року складає 28 113, 43 грн.

Факт оплати позивачем висновку судової експертизи підтверджується квитанцією № 0.0.18857321751 від 27.10.2020 на суму 2 745, 79 грн. та комісії в сумі 27, 46 грн., а всього 2 773, 25 грн.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача-1 була застрахована у відповідача-2 згідно з полісом АР/7475420.

4.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки суду.

4.1.Щодо стягнення з відповідача-1 заподіяної шкоди в сумі 26 162, 10 грн., суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Судом встановлено, що 11.01.2021 року відповідач-2 виплатив позивачу страхове відшкодування в сумі 26 162, 10 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення вказаної суми з відповідача-1 є безпідставними, суперечать приписам чинного законодавства і не підлягають задоволенню.

4.2.Що стосується вимог про стягнення з відповідача-1 вартості експертного дослідження, суд зазначає наступне.

Пунктами 34.2, 34.3 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Як вбачається з матеріалів справи позивач повідомив відповідача-2 про дорожньо-транспортну пригоду, однак страхова компанія не виконала вимоги вказаного Закону, у зв`язку з чим позивачем самостійно обрано експерта для визначення розміру шкоди, тому саме відповідач-2 і має нести вказані витрати.

Водночас, вказані вимоги заявлені до відповідача-1.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову про стягнення з відповідача-1 витрат на експертне дослідження в сумі 2 773, 25 грн.

4.3. Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в сумі 6 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відтак, оскільки участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, доводи відповідача-1 щодо ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди є безпідставними.

Разом з тим, з огляду на вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, а також враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок пошкодження транспортного засобу, ступінь вини відповідача, та із застосуванням принципів розумності і справедливості, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідача-1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000, 00 грн.

4.4.Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача-2 3% річних в сумі 218, 79 грн. за період з 01.10.2020 року по 10.01.2021 року, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Позивач стверджує, що звернувся до відповідача-2 із заявою про виплату страхового відшкодування 30.06.2020 року, а тому останній мав виконати свій обов`язок у строк до 30.09.2020 року. Проте, в порушення вимог п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач-2 виплатив страхове відшкодування лише 11.01.2021 року.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається. що постанову суду про визнання ОСОБА_2 винним у ДТП та притягнення до адміністративної відповідальності було отримано відповідачем-2 лише 26.08.2020 за вх. № 12/9725.

Положеннями абз. 4 п. 36,2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Таким чином, строк для здійснення виплати страхового відшкодування, відповідно подовжується на кількість днів такого прострочення і спливає 24.11.2020 року, а не 30.09.2020 року, як вказує позивач.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що на спірні правовідносини поширюється дія приписів ст. 625 ЦК України.

Оскільки, як зазначалось судом вище, відповідач-2 мав сплатити страхове відшкодування позивачу у строк до 24.11.2020 року, суд вважає, що з нього підлягають стягненню 3% річних за період з 25.11.2020 року по 10.01.2021 року в сумі 90, 31 грн.

5.Розподіл судових витрат.

5.1.Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн. позивачем надано:

-попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат;

- договір про надання правової допомоги від 05.10.2020, укладений між позивачем та адвокатом Ружинською К.О.;

- рахунок-фактуру № 1 від 06.10.2020 на суму 8 000, 00 грн.;

- квитанцію від 06.10.2020 про сплату позивачем послуг адвоката на суму 8 000, 00 грн.;

- акт здачі-приймання-наданої правової допомоги № 1 від 18.01.2021 на суму 8 000, 00 грн.

Відповідач-2, у свою чергу, надав до суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, мотивоване тим, що оскільки справа є малозначною. з огляду на ціну заявлених позовних вимог, витрати на правову допомогу в сумі 8 000, 00 грн. порівняно з сумою позовних вимог та складністю розгляду справи є неспівмірними та явно завищеними.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Таким чином, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності, справедливості і становить надмірний тягар для відповідачів, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає за необхідне за клопотанням відповідача-2 зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000, 00 грн., однак з огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, пропорційно задоволеній частині позову підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56, 84 грн. з відповідача-1 та 5, 12 грн. з відповідача-2.

5.2.Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 11, 141, 247, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення 35 154, 14 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56 (п`ятдесят шість) грн. 84 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 25 (двадцять п`ять) грн. 83 коп.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 90 (дев`яносто) грн. 30 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 (п`ять) грн. 12 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 (дві) грн. 32 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).

7. Відповідач-1: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ).

8. Відповідач-2: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598; 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26).

Повне рішення складено 21.05.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко