Рішення № 97111556, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/30663/20

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в м. Києві

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у м. Києві про списання недоїмки з єдиного внеску, викладену у листі від 07.09.2020 № /ФОП/26-1 5-13-05-16.

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головною управління ДПС у м. Києві №Ф-71704-17-У від 10.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21 330,90 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останнім було подано відповідачу заяви про списання несплачених сум недоїмки (боргу) по єдиному внеску, до яких було весь необхідний пакет документів.

Проте, як вказує позивач, відповідачем не списано несплачену суму недоїмки (боргу), натомість, надійшла оскаржувана вимога, яку позивач вважає неправомірною, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2021 року відкрито провадження у справі №640/30663/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головним управлінням ДПС України в м. Києві не подано до суду відзив, разом з тим, відповідачем надано до суду клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що у зв`язку з наявністю податкового боргу, керуючись вимогами п. 59.1 статті 59, статті 89 ПК України та п.З розділу II Порядку № 610, ГУ ДПС у м. Києві сформовано та направлено платнику податків податкову вимогу від 10.05.2019 №Ф-71704-17/У.

Оскільки податковий борг, який визначений у податковій вимозі ГУ ДПС у м. Києві від 10.05.2019 №Ф-71704-17/У - відсутній, така податкова вимога відповідно до п. п. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Кодексу вважається відкликаною, та такою, що втратило юридичну силу.

В свою чергу, суд зазначає, що позивачем не надано пояснень, щодо заявлено відповідачем клопотання на спростування чи підтвердження наданої відповідачем інформації.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 11.04.2001. № запису: 20650170000016952

06.03.2020 припинив свою підприємницьку діяльність, то підтверджується відомостями з ЄДРЮОФОПГФ, запис№ 20650060002016952.

Протягом цього часу ОСОБА_1 був платником єдиного внеску на підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

16.03.2020 ОСОБА_1 подано звітність, в якій зазначено про відсутність доходу, а також розраховано суму належного до сплати єдиного внеску, виходячи з мінімального розміру, як було вказано на те контролюючим органом.

19.03.2020 ОСОБА_1 після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження встановив, що останнє: відкрито з примусового виконання вимоги № Ф-71704-17/У про сплату боргу (недоїмки) про сплату єдиного внеску на суму 21 030, 90 грн.

01.08.2020 позивачем направлено до ГУ ДПС у м. Києві заяву про списання недоїмки. Водночас, за наслідком розгляду заяви ГУ ДПС у м. Києві листом від 07.09.2020 № /ФОП/26-15-13-05-16 повідомило, шо за даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як ФОП з 11.04.2001 до 06.03.2020 на загальній системі оподаткування. Разом з тим, відповідач вказує, що 16.03.2020 позивачем подано звіти за 2017-2019 років та січень-березень 2020 року за формою згідно Таблиці додатка 5, з самостійно визначеною базою нарахування, які відповідають обраній системі оподаткування та не підлягають скасуванню, відповідно до положення абз. 6 ч. 4 ст. 25 Закону України « Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Закон №2464-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону України №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Наведене в сукупності свідчить, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Разом з тим, суд враховує що, Верховною Радою України 13 травня 2020 року прийнято Закон України № 592-IX «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників», яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-15 (набрав чинності 03 червня 2020 року) наступного змісту (в редакції закону від 14 липня 2020 року № 786-IX):

«Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 3 червня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року:

а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;

б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.».

Як вже встановлено судом заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникла у період з 2017 року по 2019 рік, тобто період охоплений абзацом 1 пунктом 9-15 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зважаючи на вказані зміни в законодавстві, а також враховуючи той факт, що позивач припинив підприємницьку діяльність з 06.03.2020 року, та звернувся із заявами до відповідача про списання боргу, нарахованого борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування підлягав списанню.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить висновку, що норми Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ мають зворотню дію в часі, оскільки спростовують відповідальність фізичної особи за несвоєчасну сплату зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 - 2019 роки та січень-березень 2020 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про протиправність вимоги Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-71704-17-У від 10.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21 330,90 гривень та, відповідно, наявність правових підстав її скасування, у зв`язку з чим, позовна вимога про визнання протиправною відмову Головного управління ДПС у м. Києві про списання недоїмки з єдиного внеску, викладену у листі від 07.09.2020 № /ФОП/26-1 5-13-05-16 також підлягає задоволенню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Разом з тим, враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність винесеного відповідачем рішення, а також що норми Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ мають зворотню дію в часі, суд зазначає, що заявлене клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у даній адміністративній справі не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції про сплату, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язати вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у м. Києві про списання недоїмки з єдиного внеску, викладену у листі від 07.09.2020 № /ФОП/26-1 5-13-05-16.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головною управління ДПС у м. Києві №Ф-71704-17-У від 10.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21 330,90 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур