Рішення № 97111469, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/11298/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги Погребиському ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, виходячи з розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІ групи інвалідності (20.01.2020) з урахуванням раніше виплачених сум;

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після встановлення йому з 21.01.2020 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, він звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, однак відповідач відмовив у здійсненні такої виплати з посиланням на встановлення ІІ групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, яке визначалося у відсотках (15%), а саме: 08.10.2014. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що під на час встановлення 15% втрати працездатності, йому не встановлювалася група інвалідності, а тому обмеження, передбачені частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на нього не поширюються.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивачеві під час первинного огляду було встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності з 08.10.2014, а 20.01.2020, тобто за спливом дворічного строку, під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, що позбавляє позивача на отримання одноразової грошової винагороди.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в м. Слов`янськ Донецької області, що підтверджується довідкою Військової частини В1740 від 26.10.2016 №1189/вос.

Відповідно до довідки Військової частини В1740 №1165 від 04.08.2014 молодший сержант ОСОБА_1 19.07.2014 отримав мінно-вибухову травму, струс головного мозку, гостру двобічну нейросенсорну приглухуватість, ІХС, дифузійний склероз СН І ступеня. Цією є довідкою підтверджено, що 19.07.2014 під час виконання обов`язків військової служби в ході ведення бою ОСОБА_1 отримав травму в ході проведення антитерористичної операції у складі штурмової групи по знищенню бойовиків в районі м. Лисичанськ Луганської області.

Згідно з Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, конфузій, травм, каліцтв від 14.11.2019 №3188, було встановлено, що травма та захворювання ОСОБА_1 пов`язані із захистом Батьківщини.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2014 органами МСЕК встановлено 15% ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія ЖИА №000596 від 08.10.2014).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №431340 від 21.01.2020 позивачу з 21.01.2020 первинно встановлена ІІ група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем була подана до Київського міського військового комісаріату заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, з відповідним пакетом документів.

Київським міським військовим комісаріатом пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, було направлено на адресу Міністерства оборони України для прийняття рішення.

Натомість, 28.02.2020 на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було прийнято рішення, оформлене протоколом №31, про відсутність підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Обґрунтовуючи таке рішення, відповідач зазначив, що позивачу 08.10.2014 під час первинного огляду органами МСЕК було встановлено 15% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що сталося 19.07.2014, а 20.01.2020 під час повторного огляду визнано особою з інвалідністю ІІ групи, тобто групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності - 25.03.2019) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом "б" частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно з частиною другою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (ч.6 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ).

Частиною восьмою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, зокрема, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктом 8 Порядку №975 визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.02.2018 у справі №806/694/16, від 15.03.2018 у справі №816/4195/15, від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 12.06.2019 у справі №822/473/18 та від 31.10.2019 у справі №520/3594/19.

Верховний Суд в постанові від 31.10.2019 у справі №520/3594/19 зазначив, що на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком №975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як було вказано вище та підтверджується матеріалам справи, ступінь втрати професійної працездатності на рівні 15% позивачу визначено 08.10.2014, а другу групу інвалідності йому встановлено 20.01.2020 первинно.

Відтак, 20.01.2020 відбувся первинний огляд позивача медико-соціальною експертною комісією та при первинному огляді йому вперше було встановлено ІІ групу інвалідності довічно.

Враховуючи, що позивачу 20.01.2020 вперше при первинному огляді МСЕК було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з захворюванням та травмою, пов`язаними із захистом Батьківщини, в силу вищезазначених положень він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Таким чином, зазначені відповідачем підстави відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 є необґрунтованими, а відповідач помилково вважає, що у позивача відбулася зміна групи інвалідності або її причина або зміна ступеня втрати працездатності, оскільки у позивача відбулося первинне встановлення інвалідності після визначення ступеню втрати працездатності, що, у свою чергу, не визначено, як підстава для відмови у призначенні спірної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 у справі №640/14582/19, від 06.04.2020 у справі №640/5333/19.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене пунктом 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2020 №31.

Враховуючи викладене, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 20.01.2020, з урахуванням проведених виплат та факту подання ОСОБА_1 усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів правомірності викладених у спірному рішенні підстав для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, у той час як позивачем доведено його право на отримання цієї допомоги.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у місячний строк з моменту набрання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачено частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту «ґ» пункту 4 частини першої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на не наведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання постанови суду.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІ групи інвалідності (20.01.2020).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.