Рішення № 97110947, 21.05.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1029/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення матеріальної допомоги,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС в Херсонській області), у якому просить стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 1996 рік в сумі 191,46 грн,, за 1998 рік в сумі 252,60 грн., за 2002 рік в сумі 771,25 грн., за 2003 рік в сумі 1156,87 грн.. за 2004 рік в сумі 1510,50 грн., за 2005 рік в сумі 4459,32 грн., а загалом невиплачену матеріальну допомогу в сумі 8242 грн.

Ухвалою від 22.03.2021р. у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.04.2021р. відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, мотивуючи тим, що умови та порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в запитуваний позивачем період визначалися Указом Президента України від 14.10.1996р. №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ", Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.06.2005р. №501. Абзацом 4 ст. 2 Указу Президента України №926/96 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Відповідно до п. 60. Методичних рекомендацій, матеріальна допомога виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення на рік (22), а для працівників юридичних служб (передбачених пунктом 29) розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення - у розмірі двомісячного грошового забезпечення. Фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці. Також наголошує на тривалому зволіканні позивача із зверненням до суду за захистом порушеного права. Посилаючись на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).

Таким чином, суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

Щодо строків звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону №108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суд відмічає, що спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, що є складовою заробітної плати.

Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі на службі в органах МВС, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Таким чином, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення", "матеріальна допомога" та "заробітна плата", які використані у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018р. у справі №815/4421/15, від 13.03.2019р. у справі №807/363/18, від 25.04.2019р. у справі №804/496/18, від 26.06.2019р. у справі №820/4748/17, від 22.05.2020р. у справі №808/3200/17.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із позовом, оскільки звернення до суду із даним позовом не обмежується будь-яким строком.

Щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача матеріальної допомоги на загальну суму 8242 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до довідок про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 11.02.2021р. №126, №128, №132-135 позивачу за 1996р., за 1998р., за 2002р., за 2003р., за 2004р., за 2005р. не нарахована та не виплачена матеріальна допомога, передбачена п. 2 Указу Президента України від 04.10.1996р. №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ".

08.01.2021р. позивач звернувся до УМВС України в Херсонській області із заявою про нарахування та виплату матеріальної допомоги за 1996р., за 1998р., за 2002р., за 2003р., за 2004р., за 2005р.

У свою чергу, відповідач не заперечує проти правильності обрахування позивачем невиплаченої суми матеріальної допомоги та факту її невиплати, зазначивши лише про неможливість виплати через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Умови та порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у період з 1996р. по 2005р. визначені Указом Президента України від 14.10.1996р. №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ" (далі - Указ №926/96).

Абзацом 5 ст. 2 Указу №926/96, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Отже, у період з 1997р. по 2005р. порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу був врегульований Указом №926/96.

Таким чином, зважаючи на вимоги законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин, виплата матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу здійснювалася у розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Посилання відповідача на відсутність фінансування на виплату матеріальної допомоги є безпідставними, оскільки чинне законодавство не передбачає такої підстави для відмови у виплаті матеріальної допомоги. Право на отримання матеріальної допомоги, як складової заробітної плати було гарантоване Указом Президента України від 14.10.1996р. №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ" та Кодексом законів про працю України.

Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувані своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для нього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії".

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Щодо розміру суми стягнення, суд зазначає наступне.

Згідно довідок від 11.02.2021р. №126, №128, №132-135 про розмір грошового забезпечення позивача за 1996р., за 1998р., за 2002р., за 2003р., за 2004р., за 2005р., матеріальна допомога, що передбачена Указом № 926/96, у вказані роки позивачу не нарахована та не сплачена, грошове забезпечення у передостанній місяць перед виплатою, а саме за листопад 1996р. становить 191,46 грн., за листопад 1998р. становить 252,60 грн., за листопад 2002р. становить 771,25 грн., за листопад 2003р. становить 1156,87 грн., за листопад 2004р. становить 1510,50 грн., за листопад 2005р. становить 4459,32 грн.

За таких обставин, враховуючи відсутність спору щодо розміру суми невиплаченої матеріальної допомоги та з урахуванням наведених вище висновків суду, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не довів правомірності невиплати позивачу матеріальної допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592322, 73003, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) про стягнення матеріальної допомоги, задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592322) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу за 1996 рік в сумі 191,46 грн,, за 1998 рік в сумі 252,60 грн., за 2002 рік в сумі 771,25 грн., за 2003 рік в сумі 1156,87 грн.. за 2004 рік в сумі 1510,50 грн., за 2005 рік в сумі 4459,32 грн., а загалом невиплачену матеріальну допомогу в сумі 8242 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000