Рішення № 97108061, 05.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року Справа № 160/1957/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2021 року (направлена засобами поштового зв`язку 06.02.2021 року) до до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)», в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» протиправною що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18774 гривні 04 копійки (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 04 копійки) ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18774 гривні 04 копійки (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 04 копійки);

- стягнути з Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2020 року по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 68452 гривень 80 копійок (шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят дві гривні 80 копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно ст. 116 ч. 1 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, але в день звільнення 03.09.2020 року позивачу не була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна. У день звільнення позивач звернувся до начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. На питання позивача чому не виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в день звільнення останньому відповіли, що через недофінансування, компенсація за належні до видачі предмети речового майна буде виплачена у кінці 2020 року. Дочекавшись кінця року та не отримавши грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивач на початку 2021 року звернувся з заявою щодо видачі довідки про суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. 01.02.2021 року позивач отримав у Державній установі «Широківський виправний центр (№75)» довідку № 140 за вих. № 75/4-327 від 01.02.2021 року про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума яка належить до виплати складає 18774 гривні 04 копійки (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 04 копійки). До теперішнього часу компенсація за належні до видачі предмети речового майна позивачу не виплачена. Це є порушенням законодавства про працю. Отже, з відповідача слід також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2020 року по день винесення рішення у справі, але цей день на сьогодні невідомий, то на теперішній час по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 68 452 гривні 80 копійок.

13.04.2021 року від Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач висловив свою позицію щодо часткового визнання позову. В мотивування означеного відповідач зазначив, що підтверджує, що 03.09.2020 позивача було звільнено з посади чергового помічника начальника Державної установи "Широківський виправний центр (№75)" згідно з наказом начальника ДУ ШВЦ (№75) від 03.09.2020 №112о/с. В останній день служби позивачу було нараховано до виплати в зв`язку із звільненням всього 119882,69 грн., у тому числі: грошове забезпечення 4415,47 грн.; вихідна допомога 96693,18 грн.; грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. Грошове забезпечення виплачене позивачу 17.09.2020 платіжним дорученням №211 від 16.09.2020 шляхом зарахування на його картковий рахунок, відкритий у AT «КБ «Приват Банк». Вихідна допомога виплачена позивачу 03.11.2020 платіжним дорученням №253 від 02.11.2020 шляхом зарахування на його картковий рахунок, відкритий у AT «КБ «Приват Банк». Однак грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна позивачу виплачено не було через відсутність бюджетних асигнувань, установлених на такі виплати. На підтвердження зазначеного позивачем надається довідка від 02.04.2021 №75/4-998. Таким чином відповідач визнає вимоги позивача в частині грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн.

Щодо суми середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідач вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку у більш ніж 3,5 разів перевищує суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Тобто, у разі задоволення судом вимог позивача, за рахунок стягнутого з відповідача середнього заробітку позивач матиме можливість придбати 218 предметів речового майна замість не виданих йому відповідачем 60 предметів. Таким чином, розмір ймовірних втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не є співмірним з заявленою позивачем до стягнення сумою середнього заробітку. Відтак розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, має бути зменшений в залежності від суми грошової компенсації за невидані предмети речового права. Застосовуючи до спірних правовідносин визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц критерії зменшення розміру відшкодування, а також правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, яка є типовою порівняно з даною справою, розмір вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації підлягає зменшенню у наступному порядку. Загальний розмір нарахованих позивачеві при звільненні виплат становить 119882,69 грн. (100%), з яких: грошове забезпечення 4415,47 грн. - 3,68 % від загального розміру виплат; вихідна допомога в сумі 96693,18 грн. - 80,66 % від загального розміру виплат; грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. -15,66% від загального розміру виплат. Обрахована позивачем сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно становить 68452,80 грн. Звідси, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає виплаті позивачу складає 10719,71 грн. із розрахунку: 68452,80 грн. х 15,66% = 10719,71 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 242 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду відповідач не визнає вимоги позивача в частині суми середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 68452,80 грн. Відтак, Державна установа «Широківський виправний центр (№75)» не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 68452,80 грн.

16.04.2021 року засобами електронного зв`язку на електронну адресу суду та 20.04.2021 року засобами поштового зв`язку до канцелярії суду від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви. В даній відповіді позивач зазначив про те, що відповідач визнає вимоги щодо невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18 774,04 грн., а також те, що він порушив вимоги ст. 116 КЗпП України та просить суд розглянути справу та прийняти рішення з урахуванням правових висновків Верхового Суду викладених у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19. Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлении рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Тобто, якщо враховувати правові висновки Верховного суду викладені у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, тоді суму середньомісячного заробітку у зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна необхідно розраховувати наступним чином. Згідно позовної заяви сума середньоденного розміру заробітної плати складає 438,80 гривень, проти якої відповідач не заперечує. При врахуванні висновків п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сума середньомісячного заробітку у зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна складає : 438,80 гривень (середньоденний розмір заробітної плати) * 225 днів (кількість днів затримки з 03.09.2020 року по 16.04.2021 року, по день направлення відповіді на відзив) = 98730 гривень. 98730,00 гривень * 15,66% = 15 461,12 гривень. І це тільки станом на 16.04.2021 року, оскільки день винесення рішення судом на сьогоднішній день невідомий.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 року, зазначена вище справа була розподілена та 11.02.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 15.02.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 10.05.2012 року на різних посадах та був звільнений з неї 03.09.2020 року (що підтверджено копією трудової книжки, серія НОМЕР_1 ) з посади чергового помічника начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» наказом начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» № 112/ОС-20 від 02.09.2020 року відповідно до п.7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Відповідно до довідки Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» від 02.04.2021 року за №75/4-998 ОСОБА_1 , звільненому з установи 03.09.2020 року згідно наказу №112 о/с від 03.09.2020 року, нараховано при звільненні всього 119882,69 грн., у тому числі: грошове забезпечення в сумі 4415,47 грн., утримано військовий збір в сумі 66,23 грн. та профвнески в сумі 44,15 грн. Сума грошового забезпечення до виплати після обов`язкових відрахувань становить 4305,09 грн., яка була виплачена 17.09.2020 згідно платіжного доручення №211 від 16.09.2020; вихідна допомога в сумі 96693,18 грн., утримано військовий збір - 1450,40 грн. Сума вихідної допомоги до виплати після обов`язкових відрахувань становить 95242,78 грн., яка була виплачена 03.11.2020 згідно платіжного доручення №253 від 02.11.2020; грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. Грошова компенсація не виплачена в зв`язку з відсутністю асигнувань загального фонду бюджету на виплату компенсації речового майна.

Також, факт щодо нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. підтверджено довідкою №140 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна від 01.02.2021 року за №75/4-327.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, у день звільнення останній звернувся до начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. На питання позивача чому не виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в день звільнення йому відповіли, що через недофінансування, компенсація за належні до видачі предмети речового майна буде виплачена у кінці 2020 року. Дочекавшись кінця року та не отримавши грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивач на початку 2021 року звернувся з заявою щодо видачі довідки про суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. 01.02.2021 року я отримав у Державній установі «Широківський виправний центр (№75)» довідку № 140 за вих. № 75/4-327 від 01.02.2021 року про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума яка належить до виплати складає 18774 гривні 04 копійки.

Натомість, компенсація за належні до видачі предмети речового майна позивачу не виплачена.

Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закон № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

Як зазначено вище, відповідно до довідки Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» від 02.04.2021 року за №75/4-998 ОСОБА_1 , звільненому з установи 03.09.2020 року згідно наказу №112 о/с від 03.09.2020 року, нараховано при звільненні всього 119882,69 грн., у тому числі: грошове забезпечення в сумі 4415,47 грн., утримано військовий збір в сумі 66,23 грн. та профвнески в сумі 44,15 грн. Сума грошового забезпечення до виплати після обов`язкових відрахувань становить 4305,09 грн., яка була виплачена 17.09.2020 згідно платіжного доручення №211 від 16.09.2020; вихідна допомога в сумі 96693,18 грн., утримано військовий збір - 1450,40 грн. Сума вихідної допомоги до виплати після обов`язкових відрахувань становить 95242,78 грн., яка була виплачена 03.11.2020 згідно платіжного доручення №253 від 02.11.2020; грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. Грошова компенсація не виплачена в зв`язку з відсутністю асигнувань загального фонду бюджету на виплату компенсації речового майна.

Також, факт щодо нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. підтверджено довідкою №140 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна від 01.02.2021 року за №75/4-327.

Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 18774,04 грн., яку відповідачем до цього часу виплачено не було.

Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку (несвоєчасність виплати грошової компенсації за неотримане речове майно), то суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що фактичної виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18774,04 грн. у цій справі на момент звернення з позовом не відбулося.

З цього приводу слід зазначити, що у пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначив Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

Звідси, враховуючи, що повного розрахунку із позивачем на теперішній час не проведено, докази протилежного у матеріалах справи відсутні, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (несвоєчасність виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) за період з 03.09.2020 року по день звернення до суду, а саме до 06.02.2021 року у сумі 68452 гривень 80 копійок (шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят дві гривні 80 копійок) у даній справі не підлягають також задоволенню як передчасно заявлені.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з квитанцією про сплату судового збору №1569933636 від 19.02.2021 року, позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 454,00 грн. (50% від сплаченої суми судового збору).

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» протиправною що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18774 гривні 04 копійки (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 04 копійки) ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» (код ЄДРПОУ 14316876) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник