Рішення № 97107973, 27.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року Справа № 160/2653/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А2533 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ А2533 щодо не проведення з ним остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- визнати протиправними дії ВЧ А2533 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період з 13.03.2019 року по дату набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проходив дійсну військову службу у військовій частині А2533. Наказом командира ВЧ А2533 від 12.07.2016 року № 23 він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте, на день його звільнення, з позивачем не розрахувались по усім видам забезпечення. 09.06.2020 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд по адміністративній справі № 160/12285/19 задовольнив його вимоги щодо виплати належної індексації. Дане судове рішення набрало законної сили, але ще не виконано в добровільному порядку. Тобто, фактично з позивачем не був проведений розрахунок при звільненні повністю, що надає йому право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ухвали суду відповідачем 22.03.2021 року було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача, а тому його вимога про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку є необґрунтованою. Виходячи із встановлених обставин, слід зробити висновок про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки при звільненні спору між роботодавцем та працівником щодо належних до виплати сум не було. Отже, наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

До суду від відповідача також надійшла заява про залишення позову без розгляду, в якій зазначено, що як зазначив позивач та ним не заперечується, остаточний розрахунок з військовослужбовцем проведено 13.03.2019 року. Проте до суду з даним позовом позивач звернувся лише 23.02.2021 року, тобто майже через рік після отримання належних йому при звільненні коштів. З огляду на встановлене, керуючись наведеними нормами та джерелами права, слід зробити висновок про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

До суду 30.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що станом на момент звернення до суду з даним позовом з ним не було проведено повний розрахунок, а отже у нього є право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, враховуючи, що суд може з власною ініціативою витребувати у відповідача інформацію про не виконання рішення суду щодо виплати індексації, а тому процесуальні строки ним не були пропущені. Таким чином, позивач просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А2533 з 12 липня 2016 року. Зарахований у списки частини наказом командира військової частини від 12.07.2016 року № 23.

Наказом командира ВЧ А2533 від 13.03.2019 р. № 62 позивач виключений зі списків частини, у зв`язку з закінченням строку контракту за підпунктом «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». З дати прийняття наказу позивач був виключений зі списку особового складу частини.

Не отримавши грошових коштів по індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до командування ВЧ А2533 та 13.11.2019 року отримав відповідь на звернення, в якій відповідач вказав, що індексація його грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині А2533 не здійснювалась на підставі наступних документів стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення у ЗС України: роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2; роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року № 248/1485; роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25 липня 2019 року №0290/П-1094/1013.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач оскаржив її до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року по адміністративній справі № 160/12285/19 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.07.2016 роки по 01.04.2018 роки;

- зобов`язано військову частину А2533 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.07.2016 року по 01.04.2018 роки.

Позивач зазначає, що вказане рішення суду набрало законної сили, але до теперішнього часу не виконано.

Суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом та вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що він пропустив строк звернення до суду, оскільки останній отримав остаточний розрахунок 13.03.2019 року, а звернувся до суду лише 23.02.2021 року, з огляду на наступне.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі виплатами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року по справі №160/12285/19 встановлено, що позивач звернувся до командування ВЧ А2533 щодо індексації грошового забезпечення та 13.11.2019 року отримав відповідь на своє звернення, а отже враховуючи, що з моменту звільнення з військової служби до моменту звернення до суду з даним позовом, позивач, звертався за захистом своїх прав безпосередньо до відповідача та до суду, тому суд доходить висновку, що право позивача щодо виплати належного йому грошового забезпечення при звільненні є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком, тобто строк на звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, з позивачем при звільненні не було проведено розрахунок тільки в частині індексації грошового забезпечення за період з 12.07.2016 р. по 01.04.2018 р.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як видно з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року №160/12285/19, судом було визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.07.2016 роки по 01.04.2018 роки.

Таким чином, дане питання вже вирішувалось судом по справі №160/12285/19, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Суд звертає увагу позивача, що для належного захисту його прав в порядку виконання рішення суду, яке набрало законної сили, йому слід використовувати приписи Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, позивач зазначає, що наразі рішення суду від 09.06.2020 року по справі №160/12285/19 не виконано у добровільному порядку.

Проте, суд звертає увагу, що такі дії позивача щодо подачі нового позову не узгоджуються з нормами КАС України, оскільки процесуальним законом передбачений інший алгоритм дій позивача в разі оскарження дій суб`єкта владних повноважень (відповідача) на виконання рішення суду.

Так, статтею 383 КАС України передбачено визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Зокрема, в силу ч.1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;

2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

5) номер адміністративної справи;

6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження;

7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання;

8) інформація про хід виконавчого провадження;

9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Частиною 4 статті 383 КАС України передбачено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Отже статтею 383 КАС України передбачений відповідний алгоритм дій позивача в разі оскарження дій суб`єкта владних повноважень (відповідача) на виконання рішення суду.

Щодо інших вимог про визнання протиправними дій військової частини А2533 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період з 13.03.2019 року по дату набрання рішенням суду у даній справі законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, зокрема, як зазначив позивач в частині індексації грошового забезпечення за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 р. по справі №160/12285/19.

Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення середнього заробітку, оскільки фактично дана вимога є передчасною та не може бути розглянута судом.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає що дана позовна заява задоволенню не підлягає, з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А2533 (вул.Січових Стрільців, 147, м.Дніпро, 49069, код ЄДРПОУ 26621656) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Кучма