Рішення № 97107965, 22.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Справа № 160/4912/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши в загальному позовному провадженні (в порядку письмового провадження) у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 22 травня 2019 року № Ф-5425-50/67 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 24 376, 08 грн.; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 840.80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску, оскільки страховий внесок за позивача у відповідні періоди сплачувався роботодавцем та позивачем самостійно у визначеному законом розмірі. Період коли позивач отримав свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю до початку безпосереднього здійснення такої діяльності не можна вважати періодом, коли особа повинна була сплачувати страхові внески, оскільки сам факт наявності свідоцтва не є тотожним здійсненню відповідної діяльності та отримання будь-яких доходів від неї.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано термін для надання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову та вказує на те, що обов`язок зі сплати страхових внесків передбачений чинним законодавством та не залежить від того, чи отримує особа дохід від такої діяльності чи ні, оскільки підприємницька діяльність, це діяльність, що здійснюється особою на власний ризик.

Позивачем до суду надіслано відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1 зазначає, про те, що доводи податкового органу спростовуються численною судовою практикою, яка ставить в залежність отримання доходу суб`єктом підприємницької діяльності та фактом наявності обов`язку зі сплати єдиного внеску, оскільки дохід підприємця є базою оподаткування в даному випадку.

Ухвалою суду від 30.11.2020 року розгляд справи вирішено продовжити за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивачем уточнено, що оскаржується саме вимога від 22 травня 2019 року № Ф-5425-50/67 про сплату боргу (недоїмки), її суму у розмірі 24 376,08 грн. було вказано помилково.

В судове засідання 22.03.2021 року строни не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи в судовому засідання, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що згідно інтегрованих карт платників податків по ОСОБА_1 по КБК 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які брали, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме:

- за 2017 рік - 8448,00 (704,00 * 12 місяців). Термін сплати сплати 09.02.2018 року.

- за перший квартал 2018 - 2457,18 грн. (819,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.04.2018 року.

- за другий квартал 2018 - 2457,18 грн. (819,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.07.2018 року.

- за третій квартал 2018 - 2457,18 грн. (819,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.10.2018 року.

- за четвертий квартал 2018 - 2457,18 грн. (819,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.01.2019 року.

- за перший квартал 2019 - 2754,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.04.2019 року.

за другий квартал 2019 - 2754,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.07.2019 року.

- за третій квартал 2019 - 2754,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.10.2019 року.

- за четвертий квартал 2019 - 2754,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяця). Термін сплати 19.01.2020 року.

З огляду на наявну заборгованість зі сплати ЄСВ, відповідачем прийнято вимогу від 22.05.2019 року № Ф-5425-50/67 про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 16113,54 грн.

Станом на 25.03.2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску по ОСОБА_1 складає 24 376,08 грн.

Не погодившись з прийнято вимогою про сплату недоїмки від 22.05.2019 року позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Правомірність вимоги від 22.05.2019 року № Ф-5425-50/67 є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону/

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям, за якими є застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

В даному випадку, судом встановлено, що 20 жовтня 2015 року відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ОСОБА_1 отримав право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 16.10.2015 року № 47, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20.10.2015 року.

Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з дати реєстрації, а роботодавці розглядаються окремо, як платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Положеннями частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076) передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ст. 13 Закону N 5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

В даному випадку, позивач не спростовує факту, що був зареєстрований у податковому органі, як особа, яка має право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності (самозайнята) за період нарахування відповідачем спірної суми єдиного внеску.

Зокрема судом встановлено, що позивачем як адвокатом подавались до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області декларації про майновий стан і доходи за 2018, 2019 роки, відповідно яких у декларанта відсутня загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу.

В свою чергу, відповідачем оскаржуваною вимогою визначено суму боргу з ЄСВ у розмірі 16 113,54 грн. станом на 30 квітня 2019 року за період 2017-2019 роки (8448 грн.+9828,72 грн.+2754,18 грн. - 4917,36 грн. сплачених 20.07.2018 року та 19.10.2018 року).

При цьому судом встановлено, що позивач з 16.07.2015 року по 30.11.2017 року працював на посаді начальника охорони в ТОВ Укрфрутлогістік».

За період з 01.01.2017 року по 30.11.2017 року (11 місяців) роботодавцем ТОВ «Укрфрутлогістік» за позивача сплачувався ЄСВ.

Оскільки сума ЄСВ за період 01.01.2017 року по 30.11.2017 року була сплачена за позивача його роботодавцем, мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досяглась за рахунок сплати ЄСВ саме роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, відповідно не підлягає сплаті позивачем як самозайнятою особою.

Дана обставина не була врахована відповідачем при формуванні оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки та відповідні суми за період з 01.01.2017 року по 30.11.2017 року були включені до її складу.

При цьому судом не приймаються доводи позивача щодо протиправності вимоги на тій підставі що він працював в ТОВ «Омерта» та за нього товариством було сплачено ЄСВ з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 17.07.2019 року під номером 1 224 102 0000 091210 внесено запис до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРГАНІЗОВАНА ПРАВОВА ГРУПА «ОМЕРТА» керівником якого є ОСОБА_1 . З моменту зайняття даної посади всі обов`язкові платежі та внески за позивача сплачуються в повному обсягу.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога від 22.05.2019 року № Ф-5425-50/67 сформована по наявній заборгованості за 2017 рік - 1 квартал 2019 року станом на 30 квітня 2019 року, коли ТОВ «Омерта» не було встворене, а ОСОБА_1 , ще не був керівником Товариства та за нього не сплачувались страхові внески та інші обов`язковій платежі.

Також судом не приймаються посилання позивача на самостійну сплату ЄСВ ним як самозайнятою особою адвокатом, оскільки ним було сплачено виключно суму у загальному розмірі 4917,36 грн. сплачених 20.07.2018 року та 19.10.2018 року, які при прийнятті вимоги були повністю враховані відповідачем.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для формування вимоги від 22.05.2019 року на суму 16 113,54 грн., якою він фактично повторно визначив позивачу зобов`язання і нарахував недоїмку із сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 30.11.2017 року за який роботодавцем, за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно про протиправність оскаржуваної вимоги.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській про визнання протиправною та скасування вимоги.

Відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що пітдтверджується квитанцією №12671 від 04.05.2020 року,

Керуючись ст.ст.243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 22 травня 2019 року № Ф-5425-50/67 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області суму сплаченого судового збору у розмірі 840, 80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська